read-books.club » Сучасна проза » Великий Мольн 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий Мольн"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Великий Мольн" автора Анрі Ален-Фурньє. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:
дверей.

— А ось і вона сама, — прошепотіли сестри.

Невдовзі перед крамницею зупинився дивний екіпаж. Я побачив стару фермерську карету, яких ще не доводилося бачити в цих краях, із заокругленими вгорі стінами, з візерунчастим карнизом; старий білий кінь щоразу нахиляв голову до землі, ніби йому хотілося скубнути трави на дорозі, а в кареті сиділа дівчина — найвродливіша у світі дівчина, — може, це звучить і наївно, але я знаю, що кажу.

Ніколи я не бачив такого поєднання вишуканості й поважності. Сукня тісно облягала тонкий стан, що надавало дівчині дивовижної тендітності. На плечах висів широкий коричневий плащ, який вона скинула, входячи до крамниці. Це було найповажніше з усіх дівчат, найтендітніше з усіх жінок створіння. Важке біляве волосся обрамляло її чоло й усе тонко окреслене, мовби виточене личко. На чистій шкірі літо залишило дві ластовинки. Я помітив лише єдину ваду в цій незвичайній вроді: в хвилину смутку, розпачу чи просто глибоких роздумів біле личко дівчини бралося червонястими плямами, як це інколи буває в тяжкохворих, що не підозрюють про свою недугу. Тоді хотілося не милуватися нею, а пожаліти її, і це особливо розчулювало, бо було таким несподіваним для нас.

Усе це я встиг помітити за той час, поки вона повільно виходила з карети. І ось Марі-Луїза невимушено знайомить мене з дівчиною й цим ніби запрошує почати розмову…

Їй подали стільця, і панна де Гале сіла, прихилившись до прилавка, а ми залишилися стояти поруч з нею. Здавалося, вона добре знає й любить цю крамницю. Хтось попередив тітку Жюлі, вона одразу ж прийшла до нас і, склавши руки на грудях, легенько хитаючи головою в білому селянському чепчику, завела з гостею поважну розмову, чим трохи відсунула ту страшну для мене хвилину, коли я мав озватися до дівчини…

Але все сталося дуже просто.

— Отже, ви незабаром станете вчителем? — спитала панна де Гале.

Тітка засвітила в нас над головами порцелянову лампу, і в крамниці замерехтіло кволе світло. Я бачив ніжне дитяче обличчя дівчини, її голубі наївні очі, а найбільше мене чарував її голос — напрочуд ясний і поважний. Замовкнувши, дівчина відвела погляд убік і, чекаючи відповіді, сиділа непорушно, ледь закусивши губу.

— Я теж могла б учителювати, коли б мені дозволив пан де Гале, — сказала вона перегодя. — Я б навчала малюків, як ваша мати.

І всміхнулася, даючи цим зрозуміти, що мої сестри розповідали їй про мене.

— Селяни завжди ґречні й поштиві зі мною, — вела вона далі. — Я їх теж люблю. Але хіба в цьому є якась моя заслуга? А ось з учительками вони сварливі й скупі, чи не так? Вічно набридають своїми докорами: куди поділася ручка з пером, чому зошити такі дорогі, чому діти погано вчаться! Що ж, я сперечалася б з ними! І все ж таки вони любили б мене! Це було б куди важче…

Тепер дівчина вже не всміхалася, вона якось по-дитячому задумливо втупилася голубими очима просто перед себе.

У нас усіх трьох викликала ніяковість та безпосередність, з якою вона говорила про речі делікатні, величні й потаємні, про які звичайно читаємо лише в книжках. На короткий час запала мовчанка, потім розмова відновилась…

Але тепер дівчина говорила мовби з якоюсь скорботою, навіть ворожістю до чогось невідомого нам:

— І потім, я вчила б хлопчиків розсудливості, я знаю, про яку розсудливість веду мову. Я не стала б викликати в них те бажання мандрувати по світу, яке, певне, ви, пане Серель, викликатимете в своїх учнів, коли станете помічником учителя. Я навчила б їх знаходити своє щастя поруч, навіть якщо воно на перший погляд і не схоже на щастя.

Її слова спантеличили Марі-Луїзу й Фірмена так само, як і мене. Ми всі троє мовчали. Вона відчула наше збентеження й теж замовкла, прикусивши губу й понуривши голову, а потім усміхнулась, мовби глумлячись із нас.

— Цілком імовірно, — сказала вона, — що якийсь навіжений високий юнак шукає мене на краю світу — тієї самої миті, коли я сиджу тут, у крамниці пані Флорантен, під оцією лампою, а мій старий кінь чекає мене біля дверей. Якби цей юнак побачив мене тут, він не повірив би своїм очам, еге ж?

Побачивши, що вона всміхається, я посміливішав і мовив, теж засміявшись:

— Може, я знаю цього навіженого високого юнака?

Вона зиркнула на мене.

Аж тут біля дверей задзеленчав дзвіночок і увійшли дві жінки з кошиками.

— Зайдіть до нашої «їдальні», там вам ніхто не заважатиме, — запросила тітка Жюлі, відчиняючи двері кухні.

Панна де Гале відмовлялася й хотіла негайно вирушити додому, і моя тітка додала:

— Тут і пан де Гале. Він розмовляє з Флорантеном біля коминка.

У великій кухні в коминку завжди, навіть у серпні, палали ялинові поліна. Там горіла порцелянова лампа, і поруч з Флорантеном за чаркою виноградної горілки мовчки, мовби згинаючись під тягарем віку й спогадів, сидів літній чоловік зі зморшкуватим, гладенько поголеним, добродушним обличчям.

— Франсуа! — гукнув Флорантен гучним голосом ярмаркового торговця, ніби нас розділяла широка річка чи поле на кілька гектарів. — Я тільки-но домовився, що наступного четверга влаштуємо розважальну гулянку на березі Шеру. Хтось із нас пополює, хтось порибалить, хтось потанцює, а хтось скупається!.. Панно, ви приїдете верхи. Домовилися? Я все владнав з паном де Гале… Ага, Франсуа, — додав він, наче ця думка щойно сяйнула йому, — ти можеш привести свого друга, пана Мольна… Здається, я не помилився, його прізвище Мольн?

Панна де Гале раптом підвелася, вся збліднувши. І я вгадав, що в тому дивному маєтку Мольн назвав їй на березі ставка своє прізвище…

Коли вона, прощаючись, подала мені руку, я зрозумів ясніше, ніж після довгої розмови, що між нами налагодилося таємне взаєморозуміння, яке може порушити тільки смерть, зав'язалася дружба, міцніша за найбільше кохання.

… Наступного ранку, о четвертій годині, Фірмен постукав у двері моєї кімнатки, що виходила на подвір'я з цесарками. Було ще темно, і я заледве розшукав свої речі на столі, заставленому мідними свічниками та новенькими статуетками святих, що їх напередодні мого приїзду принесли з крамниці, прикрасивши моє житло. Я чув, як на подвір'ї Фірмен накачує шини мого велосипеда, а тітка розпалює в кухні вогонь. Сонце тільки піднімалося, коли я виїхав з подвір'я. Попереду був нелегкий день: обідатиму я аж у Сент-Агаті, де побачуся з батьками й поясню їм, чому так довго не приїздив додому, потім знову вирушу в дорогу й до вечора доберуся до

1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Мольн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий Мольн"