Читати книгу - "Пентаграма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– До цієї фази поки що не дійшли, – відповів Волер. – А чи можете ви сказати щось конкретне у нашій справі?
– Добре, – погодився Еуне. – Отже, шановні, ми маємо три вбивства.
– Два! – знову встряв Скарре. – Лісбет Барлі поки що вважається такою, що пропала без вісті.
– Три вбивства, – повторив Еуне. – Повірте мені, юначе.
Дехто з присутніх перезирнулися. Скарре, схоже, збирався щось сказати, але передумав. Еуне вів далі:
– Ці три вбивства здійснено з рівними часовими інтервалами. В усіх трьох випадках проведено ритуали з розчленуванням трупа жертви і його прикрашанням. Він відрізує один палець і компенсує це діамантом. Компенсація при каліцтві – риса, за рідкісним винятком, властива вбивцям, які виховувалися в сім’ї з суворими моральними засадами. До речі, вірний слід, оскільки в цій країні не так уже багато таких сімей.
Ніхто не засміявся.
Еуне зітхнув:
– Гумор шибеника. Можливо, я здаюся цинічним, та й жарти могли б бути куди кращими – просто не хочу поховати себе в цій справі ще до початку розслідування. І вам раджу мислити так само. Але повернімося до теми. Судячи з ритуалів і часових проміжків між убивствами, в цьому випадку рівень самовладання досить високий – убивця перебуває ще на ранній стадії.
Пролунало покашлювання.
– Що, Харрі? – відгукнувся Еуне.
– Вибір жертви і місця.
Еуне приклав палець до підборіддя, подумав і кивнув:
– Твоя правда, Харрі.
Присутні знову переглянулися – тепер зі спантеличеним виглядом.
– У чому? – вигукнув Волер.
– Вибір жертви і місця злочину вказує на зворотне, – відповів Еуне. – Вбивця швидко переходить у фазу, коли він втрачає самовладання і починає нестримно вбивати.
– Як так? – здивувався Мьоллер.
– Харрі, може, сам поясниш? – запропонував Еуне.
– Перше вбивство сталося в квартирі Камілли Луен, де вона жила сама, вірно? – Харрі говорив, не підводячи погляду від столу. – Злочинець міг увійти і вийти без особливого ризику бути спійманим або впізнаним. І вбивство з ритуалами міг зробити спокійно. Але вже вдруге він починає сильно ризикувати. Лісбет Барлі він викрадає в житловому районі, серед білого дня, очевидно, він був у автомобілі. А в автомобіля, як відомо, є номери. Третій злочин – просто гра в рулетку. Дамський туалет в офісній будівлі. Звичайно, після встановленого робочого дня, але навкруги було стільки народу, що йому просто-таки поталанило, що його не помітили чи принаймні не запам’ятали.
Мьоллер обернувся до Еуне:
– І який з усього цього висновок?
– Головний висновок полягає в тому, що висновки робити зарано. Поки що можна припустити, що перед нами обачливий соціопат, і невідомо, чи тримає він ситуацію під контролем, чи ось-ось зірветься.
– А сподіватися на що?
– Якщо погодитися з припущеннями Харрі, вбивця скоро, втративши голову, влаштує бійню. В цьому разі його буде легко спіймати. В іншому разі вбивства будуть не такими частими, але, судячи з досвіду, спіймати його в осяжному майбутньому не вдасться. Вибирайте самі.
– І де, по-вашому, починати пошуки?
– Якби я вірив у статистику, як багато моїх колег, сказав би: серед енуретиків, шкуродерів, ґвалтівників і піроманів. Особливо піроманів. Але в статистику я не вірю. А оскільки альтернативних богів у мене немає, дам відповідь: уявлення не маю. – Еуне закрив фломастер ковпачком. Тиша стала гнітючою.
– Добре, хлопці, – підхопився Том Волер. – Доведеться трохи попрацювати. Спершу мені треба, щоб ви ще раз узяли свідчення в усіх, із ким уже говорили, перевірили всіх раніше засуджених за вбивство і подали мені список тих, кого судили за зґвалтування або підпал.
Спостерігаючи за тим, як Волер розподіляє завдання, Харрі відзначив подумки його впевненість, уміння прислухатися до ділових практичних зауважень підлеглих, а по відношенню до інших – силу та рішучість.
Годинник над дверима показував за чверть дев’яту. День тільки починався, а Харрі вже почувався безсилим. Як старий, умираючий лев перед прайдом, де він колись міг претендувати на роль ватажка. Не те щоб йому коли-небудь хотілося ним стати, але падіння однаково було жахливим. Усе, що йому тепер залишалося, це тихо лежати в надії, що хто-небудь кине йому кістку із залишками м’яса.
І кинули ж. І непогану кістку.
Від приглушеної акустики кімнати для допитів Харрі починало здаватися, ніби він говорить у перину.
– Імпорт слухових апаратів, – відповів невисокий товстун і огладив правою рукою шовкову краватку, що кріпилася до білосніжної сорочки непомітною золотою шпилькою.
– Слухових апаратів? – перепитав Харрі, роздивляючись виданий Волером протокол допиту. У графі «ім’я» було записано «Андре Кляузен», а в «професії» – «індивідуальний підприємець».
– Проблеми зі слухом? – поцікавився Кляузен із сарказмом.
– Гм… Значить, ви приходили в «Халле, Тюне і Веттерлід» обговорити слухові апарати?
– Я хотів провести оцінку договору про посередництво. Один із ваших люб’язних колег учора ввечері зняв із нього копію.
– Цю? – Харрі вказав на теку.
– Саме так.
– Я подивився на дату підписання договору. Два роки тому. Ви збиралися його поновити?
– Ні, просто хотів упевнитися, що не залишився в дурнях.
– Тільки зараз?
– Краще пізно, ніж ніколи.
– А постійного юрисконсульта у вас немає, Кляузен?
– Є, але боюся, під старість він почав здавати. – Посмішка Кляузена зблиснула золотим зубом. – Я попросив улаштувати ознайомлювальну зустріч, аби почути, що ця контора може мені запропонувати.
– Ви домовилися про зустріч перед вихідними? З конторою, яка спеціалізується на стягненні боргів?
– Я зрозумів це тільки в ході зустрічі. Вірніше, того короткого уривка, після якого почалась уся ця метушня.
– Але якщо ви шукаєте нового адвоката, то зустріч напевно призначили декільком. Можете назвати їхні прізвища?
В обличчя Кляузену Холе не дивився. Ще вітаючись із ним, Харрі зрозумів, що його співрозмовник не з тих, чий вираз обличчя видає думки. Можливо, через природну потайливість, або професію, для якої потрібна незворушність преферансиста, або отриманого виховання, яке прищепило йому думку про те, що витримка – велика чеснота. Тому Харрі шукав інші ознаки, щоб здогадатися, бреше Кляузен чи говорить правду. Наприклад, чи не проведе він зайвий раз рукою по краватці. Не провів. Кляузен просто сидів і дивився на Харрі з-під напівопущених повік, наче те, що відбувається, йому не те щоб неприємне, але нудне.
– Більшість адвокатських контор, які я обдзвонив, не збиралися планувати зустрічі до закінчення сезону відпусток, – відповів він. – А «Халле, Тюне і Веттерлід» виявилися куди більш чуйними. Скажіть, мене в чомусь підозрюють?
– Підозрюють усіх, – сказав Харрі.
– Fair enough,[13] – відгукнувся Кляузен із прекрасною англійською вимовою.
– Рідною мовою, я помітив, ви говорите з невеликим акцентом.
– Справді? Хоча останніми роками я часто буваю за кордоном. Напевно, тому.
– А куди ви їздите?
– Узагалі-то
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.