Читати книгу - "Кінець зміни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Коли вже зібралася, то давай!»
Неначе хтось і правда стоїть поряд. Той, хто розуміє. Голос має рацію. Барбара ще ніколи не думала про самогубство, але зараз ця ідея видається їй цілком слушною.
«Тобі не треба залишати ніяких записок, — каже друг. Вона знову бачить його відображення у вікні. Примарне. — Уже сам факт, що ти зробиш це тут, стане твоїм посланням до світу».
Так і є.
«Ти забагато знаєш про себе, щоб жити далі, — зазначає друг, а погляд Барбари знову зосереджується на рибках, які плавають. — Ти забагато знаєш — і все це погане! — І тоді поспіхом додає: — Що, звичайно, не означає, що ти жахлива людина».
Вона думає: «Ні, не жахлива, просто нікчемна».
Чорнувата.
Вантажівка наближається. На «гангстерських» колесах. Сестра Джерома Робінсона робить крок до бордюру, і її обличчя осяває радісна усмішка.
7
Доктор Фелікс Бабіно вбраний у костюм, що коштує тисячу доларів. Халат, одягнений поверх костюму, розвівається за ним, мов плащ, коли головний лікар крокує коридором «Відра». Тільки от нині він більш, ніж завжди, потребує гоління, а його зазвичай елегантна сива шевелюра розкуйовджена. Він не звертає уваги на групку медсестер, які зібралися коло столу чергової і про щось розмовляють збудженим шепотом.
Сестра Вілмер підходить до лікаря.
— Докторе Бабіно, чи ви чули…
Він навіть не дивиться на неї, і Норма змушена відскочити, щоб він не збив її з ніг. Вона проводжає його здивованим поглядом.
Бабіно дістає з кишені халату червону табличку «Не турбувати», яку завжди має із собою, вішає на ручку дверей палати номер 217 і заходить туди. Брейді Хартсфілд не підводить очей. Уся його увага зосереджена на ігровому пристрої, що лежить у нього на колінах, там плавають кольорові рибки. Музики немає: він вимкнув звук.
Часто, заходячи до цієї палати, доктор Бабіно зникає і поступається місцем доктору Z. Але не сьогодні. Доктор Z, урешті, — просто інша версія Брейді, проекція, а нині Брейді не до проекцій, він надто зайнятий.
Спогад про те, як він намагався підірвати глядацьку залу «Мінго» під час концерту «Довколишніх», іще дуже плутаний, але, відколи отямився, він точно пам’ятав одне: останнє обличчя, яке побачив перед тим, як світло згасло. То була Барбара Робінсон, сестра нігера, який косив газони в Ходжеса. Вона сиділа практично навпроти Брейді, через прохід. Ось вона тепер тут, плаває з рибками, спільними для двох їхніх екранів. Брейді порішив Скапеллі, цю пизду-садистку, яка викручувала йому сосок. А тепер він займеться оцією сучкою, сестрою Робінсона. Її смерть допече її старшому братові, але це навіть не найголовніше. Це буде ніж у серце старому детективові. Ось що найважливіше.
І найсолодше.
Він заспокоює її, каже, що вона не жахлива людина. Це допомагає дати їй старт. Щось суне уздовж МЛК, він точно не може сказати: нутром дівчисько ще опирається, але ж він великий і сильний. Він впорає її.
— Брейді, послухайте. Z-Бой телефонував. — Справжнє прізвище Z-Боя Брукс, але Брейді більше його ніколи так не називає. — Він стежив, як ви казали. Отой коп… чи колишній коп, хто там він є…
— Замовкніть! — Він не підводить голови, чуб падає йому на лоба. У яскравому сонці Брейді здається ближчим до двадцяти років, ніж до тридцяти.
Бабіно, звиклий до того, щоб його чули й слухали, і ще не зовсім підкорений, не зважає:
— Ходжес учора їздив на Гіллтоп-корт, спочатку до Еллертон, потім нишпорив по другий бік вулиці, де…
— Я сказав: замовкніть!
— Брукс бачив, як він сів у п’ятий автобус, і це означає, що, імовірно, він їде сюди! А якщо він їде сюди, то він знає!
Брейді на мить зводить погляд на лікаря, його очі палають, а потім повертається до екрану. Якщо він зараз помилиться, дасть цьому освіченому ідіотові відволікти його…
Але він не дасть. Він хоче дошкулити Ходжесові, хоче дошкулити тому нігеру-косильнику, він має з ними свої рахунки, і він зробить це так. Це не просто помста. Барбара — перша контрольна особа, яка була на концерті, і вона не така, як інші, тих було легше контролювати. Але все-таки він її контролює, і потрібні йому лише кілька секунд, і тепер він бачить, що їде до неї. Це вантажівка. Велика, чорна.
Ну що, люба моя, думає Брейді Хартсфілд. Ось твоя машина.
8
Барбара стоїть коло бордюру, дивиться, як під’їжджає машина, готується, але, щойно вона згинає коліна, хтось хапає її ззаду.
— Дівчино, що таке?
Вона виривається, але хтось міцно тримає її за плечі, і машина мчить повз під гучну читку Ґостфейса Кілли[26]. Вона викручується, озирається і бачить худого цибатого хлопця — свого однолітка в куртці з нашивкою школи «Тодгантер». Зросту в нього, може, шість з половиною футів[27], то Барбара має дивитися на нього знизу. Невелика шапочка темних кучерів, борідка-еспаньйолка. На шиї — тонкий золотий ланцюжок. Він усміхається. Його очі веселі й зелені.
— Ти гарненька, це і правда, і комплімент, але не звідси, правильно? Ще й вдягнена як — тобі матуся хіба не казала з двору не виходити?
— Відчепися! — Їй не страшно, вона сердиться.
Він сміється.
— Та ти крута! Мені круті дівчата подобаються. Хочеш пожувати чого-небудь, кули випити?
— Я з тобою нічого не хочу!
Новий друг пішов геть — мабуть, вона йому огидна. Я тут не винна, думає вона. Це він. Оцей неотеса.
Неотеса! Оце точно чорнувате слово, якщо такі бувають. Барбара відчуває, як горить обличчя, і опускає погляд на екран «заппіта». Рибки її заспокоять, вони завжди заспокоювали. Подумати лишень, вона мало не викинула цей ігровий пристрій, коли той дядько дав його їй! Але потім вона знайшла рибок! Рибки завжди її зачаровують, а іноді з ними приходить друг. Але бачить вона його хіба що мить — перед тим як екран гасне. Раз — і зникає! А той цибатий уже схопив пристрій своїми довгими пальцями і роздивляється.
— Опа! Оце
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець зміни», після закриття браузера.