Читати книгу - "Зазирни у мої сни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Можна? — не дочекавшись відповіді, Тео прибіг на кухню. Русява голівка виглядала з-за одвірка. — Я буду дивитися «Ніндзяґо»!
— Вмикай, — дозволив я. — Але, як поснідаю, заберу ноут на трохи, мені треба перевірити пошту. Домовились?
Малий кивнув і затупотів назад до дитячої кімнати.
Поснідавши, я кілька хвилин знічев’я тинявся квартирою, потому взяв у Теодора ноутбук. Хлопчак повернувся до розкладеної на підлозі розмальовки, а я сів із комп’ютером на його ліжку. Важко пояснити чому, однак я тягнув час, не поспішаючи заходити на Gmail-акаунт. Напевно, це здавалося дурним, але я прокручував у голові зустріч із федералами й думав, що це херня, такого не буває, зараз я відкрию Gmail і переконаюсь, що там порожньо, вони помилилися. Було до кольок у животі страшно на вкладці «Надіслані» знайти лист із заголовком TAYARANI DELIVERY.
Я вирішив спочатку почитати про перехоплення наркотиків у Каліфорнії. Якщо американці не брехали, перехоплення такої партії кокаїну не могли не обговорювати в ЗМІ. Відкривши Google, ввів у рядку запитів Mario Tayarani.
Таярані виявився з біса відомим чуваком — Google видав 331 тисячу результатів. Із численних фотографій на мене тупився типовий латиноамериканець: округле смагляве обличчя, великі каламутні очі, ріденька борідка та чорні вуса, невеликий шрам під лівим оком. Потому я розгорнув статтю у Вікіпедії. Усе, як розповідала Ліза Торнтон: Маріо Вінсенте Таярані — колишній колумбійський поліцейський, що став наркоторговцем і очолив одне з радикальних угруповань, яке вело нескінченну війну проти уряду.
Надалі в «Інструментах пошуку» я вибрав «За тиждень», щоб відобразити статті, опубліковані впродовж минулого тижня. Про вилучення рекордної партії кокаїну не писав хіба що лінивий.
На першу сторінку Google вивів посилання на статті з американських сайтів usatoday.com, nypost.com, wsj.com, washingtonpost.com, nbcnews.com, huffingtonpost.com, latimes.com, британських mirror.co.uk, bbc.com, а також одну статтю міжнародного новинного агентства «Рейтер». Я пробіг очима заголовки:
«Colombian drug smugglers caught shipping cocaine worth $890m into US»[26].
«FBI makes $890 million cocaine bust in Gulf of California making it ‘one of the largest hauls in recent memory’»[27].
«US biggest drugs bust since 1991: Cocaine with $890m street value seized off coast of Mexico»[28].
«30+ tons of cocaine seized from speedboat in Gulf of California»[29].
«FBI confiscates 40 tons of Colombian cocaine, biggest drug bust in recent history»[30].
Далі проглянув кілька статей. Я не вчитувався, адже загалом журналісти повторювали почуте мною від Лізи Торнтон. Таярані та колумбійський наркокартель Los Rastrojos доправили до Мексики 30,5 тонн кокаїну та 9,8 тонн сировини для його виробництва й готувалися передати наркотики бійцям Тіхуанського наркокартелю. Внаслідок проведеної спільно з мексиканською федеральною поліцією спецоперації семеро зловмисників убито, десятеро заарештовано, серед останніх — четверо поранених, двоє — в тяжкому стані. За неперевіреними даними, у перестрілці брав участь і отримав поранення сам Серхіо Вігліоне, втім, ватажкові нібито вдалося прорвати оточення й утекти. У жодній статті не згадували про інформатора, завдяки якому спецоперація стала можливою (нічого іншого я не очікував).
Після всього я нарешті наважився зазирнути у поштовий акаунт. Нових листів не було. Перевів указівник миші на розділ «Надіслані» та клацнув лівою кнопкою.
Наступні кілька секунд я сидів із ледь піднятою над клавіатурою долонею й спостерігав, як тремтять випростані пальці.
«Це неможливо!» — застигло в голові.
Третім у списку надісланих ішов лист із заголовком TAYARANI DELIVERY. Отримувач — WASHINGTON.FIELD. Справа від теми листа — дата відправлення — 27.05.15.
Думки про сон випарувалися. Паморочилася голова. Я натиснув пальцями на очі та подивився у правий нижній куток вікна на рядок «Остання діяльність в обліковому записі: 2 дні тому». Потому перемістив указівник і клацнув на посилання «Деталі». У діалоговому вікні «Інформація про активність» угорі стояв напис: «Цей обліковий запис не відкрито в жодному іншому розташуванні». Під ним знаходилась таблиця «Остання активність» із п’ятьма записами. Gmail зберігає інформацію про п’ять останніх доступів до поштового сервісу, фіксуючи, коли і з якого браузера заходили на цей акаунт.
* означає активність у поточному сеансі.
IP-адреса цього комп’ютера — 188.163.26.15 (Україна)
— От лайно… — я провів долонею по обличчю й затулив нею рота.
«Лайно! Лайно! Лайно!» У вухах загупало, серце защеміло. До запаморочення додалося огидне відчуття, наче замість серця в грудях стрімко розросталася злоякісна пухлина.
Упродовж минулих шести днів на мій акаунт у Gmail заходили лише з України. Принаймні на це вказували IP-адреси. Останні дві цифри IP-адреси кожної сесії змінювалися, але це недивно. Моїм провайдером виступав «Київстар», і його сервер автоматично генерував IP в разі під’єднання до мережі. Шокувало інше. Зірочки перед розташуванням та IP-адресою комп’ютера, з якого входили в акаунт Gmail, позначали сесії, виконані в поточному сеансі. У таблиці, що висіла перед моїми очима, зірочки стояли перед усіма IP. Тобто протягом минулих шести днів я жодного разу не виходив з акаунта (з цим, у принципі, теж усе гаразд: я ніколи не користувався домашнім ноутом Dell за межами квартири, я не ховав свої листи та переписку від дружини, а відтак дозволив Firefox запам’ятати паролі й автоматично під’єднуватися до поштового акаунта під час кожного ввімкнення ноутбука), водночас це означало, що ніхто — і я зокрема — не заходив до акаунта з будь-якої іншої локації. Інакше кажучи, ніхто не зламував мою сторінку в Gmail. Не можна вдертися в акаунт, не почавши нового сеансу. Я не уявляв, як таке могло статися, але лист про Маріо Таярані та його наркотики написали й надіслали з мого ноутбука.
Єва?
Чорт забирай!
Вагаючись, не розуміючи, що відбувається, я клацнув по листу, щоб розгорнути його.
From: miro.belinksy@gmail.com
To: WASHINGTON.FIELD@IC.FBI.GOV
Subject: TAYARANI DELIVERY
Date: Wed, 27th May 2015, 10:05 p.m.
ТАЯРАНІ ТА LOS RASTROJOS ГОТУЮТЬ ДО ВІДПРАВЛЕННЯ…
Перше, що впадало в очі, — це верхній регістр. Великими літерами було набрано не лише текст повідомлення, а й тему й адресу електронної скриньки отримувача. Виняток становили рядки, згенеровані поштовим сервісом, — адреса відправника й дата надсилання. Складалося враження, наче лист друкували на клавіатурі із залиплим Shift’ом чи натиснутою клавішею Caps Lock.
У Mon Cafe я не мав часу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зазирни у мої сни», після закриття браузера.
