Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Eniru, rapide! — наказав космонавт, відчиняючи двері до каюти.
Ми ступили в темряву. Двері за нами зачинилися.
— Нарешті, — зітхнув із полегшенням Слон, обмацуючи стіну в пошуках вимикача.
Спалахнуло світло. Ми — посеред малесенької каюти. У ній лише два ліжка та ще менша, досить обшарпана ванна.
— Дім, милий дім, — проспівав Слон, задоволено всміхаючись і оглядаючись. — Ми залишимося тут на два дні. Порозкладаймо наші манатки подалі з очей, бо капітан погрожуватиме повернути нас на Біт О’Хевен і сума хабаря зросте у кілька разів. Я впевнений, що ми можемо цього уникнути.
— Я щось не зовсім розумію. Хіба ти вже не дав хабара?
— Тільки перші внески. Ніхто ніколи не ділиться хабарами — перше правило цього делікатного мистецтва. Космонавту ми заплатили за те, що він провів нас на борт тоді, коли на чатах стояв милий хлопець, який згодився взяти свою частку. Забудьмо про це. Про нашу присутність на кораблі невідомо офіцерам і найважливіше — капітанові, якому доведеться заплатити найбільше. От побачиш.
— Я починаю розуміти. Хабарництво — справді точна наука.
— Авжеж.
— Добре, що ти говориш їхньою мовою та можеш із ними домовитися.
Слон здивовано звів брови й підсунувся ближче.
— Ти що, не розумів нас? — запитав він.
— Я не вивчав іноземні мови в школі.
— Іноземні! — Він здавався шокованим. — З якого ж ти свинобразячого села?! Це не іноземна мова, мій любий хлопчику. Це міжгалактична мова есперанто, яку всі цивілізовані люди вивчають змалечку та послуговуються нею, як рідною. Твоя освіта на диво неповна. Втім, це легко виправити. До нашого наступного приземлення ти розмовлятимеш есперанто, як рідною мовою. Для початку: всі дієслова теперішнього часу незалежно від особи мають закінчення -as. Простіше не буває.
Слон замовк, бо хтось торкав двері каюти. Він приклав палець до вуст і вказав на прилеглу ванну кімнату. Я метнувся туди й увімкнув там світло. Слон квапливо приєднався до мене, ставши поруч. Я вимкнув світло, а він зачинив двері до ванної якраз тоді, коли відчинили двері з коридору.
Було чутно, як хтось, насвистуючи, ходить кімнатою. Звичайна перевірка, нічого не виявлено, зараз непроханий гість піде геть. Але двері ванної розчахнулися і яскраве світло залило кімнату. Перед офіцером із золотавими погонами постала дивна картина: Слон у малесенькому душі та я на унітазі. Він неприємно посміхнувся:
— Мені здалося, під палубою щось відбувається. Нелегали…
Офіцер витягнув невеликий пістолет:
— Зараз ви двоє сходите на землю, і я викликаю місцеву поліцію.
Розділ 18
Я нахилився вперед, переніс вагу на ноги, напружив м’язи, готовий атакувати тієї миті, коли мій компаньйон відверне увагу офіцера. Мені не дуже хотілося йти з голими руками на зброю, але ще менше я волів знову загриміти за ґрати. Проте Слон, очевидно, був готовий до такого вторгнення. Він застережливо підняв руку:
— Не гарячкуватимемо, Джиме, заспокойся, дозволь мені поспілкуватися з цим добродієм.
Його рука повільно пірнула глибоко в кишеню й дістала звідти невелику пачку банкнот.
— Це аванс за невелику послугу, — сказав він, передаючи гроші нашому гостеві, який ухопився за них обома руками.
Пістолет зник так само швидко, як і з’явився. Офіцер перераховував гроші, поки Слон говорив:
— Послуга полягає в тому, щоб ви не знаходили нас іще два дні. Вам буде заплачено таку саму суму завтра та післязавтра, коли ви нарешті знайдете нас і доповісте капітану.
Гроші зникли, знову з’явився пістолет, хоч я й не бачив, коли це сталося.
— Я так не думаю, — заперечив він. — Я думаю, що заберу всі гроші, які у вас при собі й у валізах. І доповім про вас капітану просто зараз.
— Це не дуже розумно, — незворушно відповів Слон. — Я викладу капітанові, скільки ти взяв, і він забере у тебе все. Крім того, я розповім, хто з космонавтів іще брав хабарі, і капітан відбере гроші й у них. І ти станеш не дуже популярним на кораблі. Тобі б цього хотілося?
— Може, в чомусь ти й маєш рацію, — завагався той, знову прибравши зброю. — Якби ж трохи підвищити плату…
— Десять відсотків, більше не дам, — твердо мовив Слон і передав офіцерові певну суму. — Побачимося завтра. Будь ласка, зачиніть за собою двері.
— Звичайно, приємної подорожі.
Після того як офіцер пішов, я зліз із унітаза, підступив до свого наставника й потис йому руку:
— Вітаю, сер! Прекрасна демонстрація мистецтва, про яке я заледве здогадувався.
— Дякую, мій любий хлопчику. Проте ніколи не завадить знати основні правила. Офіцер не мав наміру витурити нас із корабля. Він просто блефував, піднімав ціну, я погодився, і на тому ми зійшлися. Він знав, що не може вимагати більше, тому що мені треба ще викласти велику суму капітанові. Невисловленою, але погодженою є моя обіцянка мовчання про хабар для нього. Все за правилами.
Слова Слона перервав гучний гудок у коридорі ззовні. Над дверима швидко заблимали червоні вогні.
— Щось не так? — закричав я.
— Усе прекрасно. Ми вже відлітаємо. Пропоную пристебнутися на ліжках, тому що ці старі драндулети страшенно трясе. Ще кілька хвилин — і ми змахнемо пил Біт О’Хевен із наших черевиків. Напевно, назавжди. В’язниця, всі ці жахи, їжа…
Усе гучніший рев заглушив його слова. Ліжко затрусило. Я почувався так, немов на груди навалили важкого каміння. Це, мабуть, від прискорення. Усе, як у фільмах, але набагато захопливіше. Ось воно! Летимо! Які задоволення та пригоди чекають на нас попереду?
Що ж, до задоволень, очевидно, ще далеченько. Матрац піді мною був настільки тонкий, що нещасна спина відчула всі приємності перепаду сили тяжіння. Потім ми кілька разів входили в невагомість і виходили з неї — доки на кораблі не відрегулювали штучну силу тяжіння. Чи майже відрегулювали. Здавалося, їхня сила тяжіння працювала трохи з перебоями. Мій шлунок відреагував відповідно. Я без кінця гикав, тож протягом наступних днів не дуже сумував за їжею. Принаймні ми мали воду з крана, яку доводилося пити попри її залізний присмак. Ми далі давали хабарі офіцеру. Я більшість часу проводив у ліжку та, щоб відволіктися від незручностей подорожі, сконцентрувався на уроках есперанто. За два дні силу тяжіння зрештою відрегулювали, і мій апетит повернувся. Я вже не міг дочекатися, коли нас знайдуть. Іще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження Сталевого Щура», після закриття браузера.