Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

class="p1">Донецький кам’яновугільний басейн – найстаріший в Україні. Промисловий видобуток вугілля почався тут ще у 1795 році. Його запаси оцінюють у 106 млрд тонн. Майже половина цих природних ресурсів припадає на Луганську область, яка вважається «найвугільнішим» районом країни. Тут є навіть місто із «вугільною» назвою – Антрацит.

Шахтарі в забої

* * *

Залізну руду на території України добували ще скіфи в V–IV століттях до н. е. Ці родовища, які мають найбільший вміст заліза (65 %), використовуються і в наші дні. Вони входять до складу Криворізького залізорудного басейну.

* * *

На території міста Кривий Ріг Дніпропетровської області знаходиться унікальний геологічний заповідник «Скелі МОПРу». Він об’єднує природні відшарування протозойських порід на правому та лівому берегах ріки Інгулець та виходи цих порід у Пастухівському кар’єрі.

* * *

За розвіданими запасами урану Україна займає перше місце в Європі та шосте у світі.

* * *

Україна займає одне з провідних місць у світі за запасами нерудних корисних копалин: озокериту, вогнестійких глин, вапняків та різноманітних будівельних матеріалів. Одне тільки Бориславське родовище озокериту (гірського воску) в Прикарпатті нараховує майже 120 тонн цієї унікальної сировини, яка дуже рідко зустрічається в природі. Тому не дивно, що його прирівнюють у ціні до золота.

* * *

Велике значення має Новоселівське родовище скляних пісків у Харківській області. Сировина, яку тут видобувають, надходить на більшість скловарних заводів європейської частини СНД.

* * *

А от Рівненщина багата покладами бурштину та декоративного каміння. Ця область також займає перше місце в Україні за запасами торфу. Видобувають тут і декоративні рожеві та сіро-блакитні граніти.

* * *

Справжнім поліським дивом називають Берестовецьке родовище базальту, яке виникло ще 700 млн років тому. Запаси цього «кам’яного лісу» користуються великим попитом у європейських партнерів України, які використовують їх із науковими цілями. Певні наукові результати у цій області отримали і українські вчені. Вони розробили на основі базальтової сировини склопластик, який за міцністю може замінити залізо. З диво-каменю навчилися робити також волокно, картон, папір і навіть теплозахисні покриття для космічних «шатлів».

* * *

Перші писемні згадки про територію, на якій знаходиться нині Україна, зустрічаються ще у V столітті до н. е. в працях древньо-грецького історика Геродота. Він описав природні умови півдня України. Такі ж описи є і в роботах древньогрецького вченого Птолемея (ІІ ст. до н. е.). А античний географ Страбон у своєму творі «Географія» (18 р. н. е.) намалював доволі чітку карту Причорномор’я та Малої Скіфії (Крим) та описав південне узбережжя півострова, назвавши його Таврійським.

* * *

Першу збірку мап України склав та видав у 1650 році французький інженер Гійом де Боплан. До неї увійшли як генеральна мапа усієї країни, так і сім ретельно виконаних карт окремих українських земель.

Мапа України Гійома де Боплана

* * *

Однією з перших книг, присвячених природі Криму, стала «Книга подорожей» турецького мандрівника ХVIІ століття Євлії Челебі. У ній наведено численні дані про місцезнаходження півострова, родючість його ґрунтів, рослинний світ.

* * *

За свідченням літописних джерел, ще в ХІ-ХІІ століттях на території Київської Русі існувало більше 200 міст. Інша унікальна пам’ятка історичної географії країни – «Список міст Свидригайла», який складений у 1432 році латинською мовою, містить детальний перелік українських «замків та земель», що знаходилися під владою Великого князя литовського Свидригайла. Завдяки йому можна у загальних рисах «реконструювати» систему міських поселень Київщини, Сіверщини, Волині та Поділля першої третини ХV століття.

* * *

Нині на території України нараховується 448 міст, близько 900 селищ міського типу та більше 28 тисяч населених пунктів. Назви більшості з них мають таке давнє історичне коріння, що за українською топонімікою можна вивчати історію окремих регіонів та країни в цілому.

* * *

Українські міста найчастіше за все називали на честь їхніх засновників. Скажімо, Київ – на честь легендарного Кия, Чернігів – за іменем князя Чернеги або Чорного, Яремчу – від бідняка Яреми Годованця, який начебто першим оселився тут, а Харків – за іменем козака Харка, який начебто його заснував. Відзначаючи у 2004 році 350-річчя міста, харків’яни навіть встановили йому пам’ятник. Та існує й інша версія походження назви, за якою Харків у перекладі з тюркської означає «Тиха вода». Місто Немирів Вінницької області зобов’язаний своєю назвою якомусь Немиру, якому князі Коріатовичі дарували в 1388 році ці землі. Так само виглядає справа і з тлумаченням топоніму Житомира. Довгий час його пов’язували з ім’ям улюбленця та радника Аскольда і Діра – Житомира. Нині розповсюдженою є думка, що назву міста, що з’явилося у VIІІ- ІХ століттях на землях древлян-житичів, можна тлумачити як «мир (громада) житичів».

Харків. Пам’ятник козакові Харку

* * *

«Солодке» ім’я міста Ізюм Харківської області зовсім не пов’язане із в’яленим виноградом. Воно у дещо зміненому вигляді дублює стародавню назву пагорба Ізун-курган, що знаходиться поблизу міста і в перекладі означає «високий пагорб».

* * *

По-різному трактується назва старовинного міста Умані в Черкаській області. Його пов’язують то із річкою, що протікає поблизу, то із давньою назвою рослини дивосилу (оману), розповсюдженої в Україні. А деякі дослідники вважають Умань столицею Артанії – однієї з могутніх держав, що існувала тут у незапам’ятні часи.

* * *

Імовірніше за все назва міста Вінниця пішла від древньоруського слова «віно», що означає «придбання», оскільки подільські землі дійсно були придбанням литовських князів. Інші тлумачення будуються на основі слова «винниця» – винокурня та від назви річки Виннички.

* * *

Походження назви міста Тульчин Вінницької області найчастіше пояснюють співзвучністю зі словом «турчин», тобто турок.

* * *

Абсолютно дивовижна назва у міста Почаєва Тернопільської