Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Розділ 30

Ісаак, залізши на мула, подарованого йому Локслі, у супроводі двох стрільців прямував до Темплстоу – прецепторії ордену Храму. Ця обитель розташовувалася на відстані денного переходу від зруйнованого замку Торкілстон, і старий сподівався дістатися туди ще до темряви.

Щойно лісовий край залишився позаду, старий, відпустивши стрільців, почав щосили гнати мула, однак за чотири милі від Темплстоу зрозумів, що, коли не відпочине, не зможе втриматись у сідлі. Він насилу досяг невеликого містечка, де мешкав його родич, рабин Натан, перебув там ніч, а рано-вранці рушив далі.

Обитель храмовників стояла серед квітучих луків і багатих пасовиськ, якими орден заволодів завдяки зусиллям колишнього настоятеля. Прецепторія була надійно укріплена, про що лицарі-ченці дбали насамперед. Двоє ратників у чорному вбранні, озброєні до зубів, охороняли підйомний міст. Інші, у такому самому одязі, похмуро стояли на варті біля брами. Віднедавна мовчання стало одним із головних правил поведінки орденських братів. Новий магістр ордену Храму Лука Бомануар був проти колишніх вольнощів і твердою рукою насаджував суворість звичаїв та аскетизм.

Лука Бомануар був людиною похилого віку з суворими рисами сухого обличчя й темними очима, які ще не втратили войовничого вогню. Замолоду він уславився непримиренністю в боротьбі з невірними та військовими подвигами. Того ранку магістр перебував у саду, розбитому у внутрішньому подвір’ї прецепторії, бесідуючи зі своїм наближеним, що прибув разом із ним із континенту, – Конрадом Монт-Фітчетом. Їм обом було нелегко звикнути до Англії та її звичаїв; але понад усе голова ордену обурювався тим, як змінилася мораль братів. Храмовники постійно порушують статут, а багато хто з них більше скидається на світських дженджиків, аніж на воїнів Христових. Полювання, обжерливість, бенкети, де ріками розливаються вина, спілкування з дамами, вільні пісні сурмадурів і менестрелів, показова розкіш. Ходили чутки, що багато братів захоплюються єретичними вченнями…

Магістр замовк, помітивши, що до них поспішає один зі стражників – молодий зброєносець, який нещодавно вступив до ордену. Шанобливо вклоняючись, юнак наблизився і розгублено пробелькотів:

– Благородний і превелебний отче! Біля брами прецепторії стоїть старий єврей та просить про зустріч із братом Бріаном де Буагільбером.

– Ти добре вчинив, що перш за все доповів про це мені. Веди відвідувача сюди… Нам слід знати про все, що відбувається в Темплстоу, – додав Бомануар, звертаючись до свого співбесідника, щойно зброєносець пішов. – А особливо про справи та наміри брата Буагільбера…

– Кажуть, це один із найхоробріших і найгідніших лицарів.

– А я чув дещо інше. Він очолює ту нечисленну частину ордену, яка таємно прагне змінити старі статути. Хоча спочатку й був безстрашним і відданим борцем із невірними, – звів брови магістр.

Незабаром у супроводі зброєносця з’явився Ісаак із Йорка. Ноги старого тремтіли – від рабина Натана він дізнався, яким суворим і нещадним є новий голова ордену Храму. Бомануар ціпком указав відстань, на якій мав зупинитися Ісаак. Замість цього старий упав на коліна та поцілував землю.

– Даміане, – наказав магістр вартовому, – пильнуй, щоб ніхто з братів не з’являвся в саду, поки я не піду звідси… А ти, єврею, встань, але не наближайся! Кажи коротко й тільки правду. Навіщо тобі знадобився брат Буагільбер?

– У мене до нього лист… – Ісаак ледве дихав із переляку й розгубився, не знаючи, як учинити. Якщо сказати про дочку, полонену лицарем Буагільбером, це можуть оголосити наклепом на орден. Але якщо промовчати – хто ж тоді допоможе Ревецці?

– Дозвольте пояснити, ваша превелебносте, – я отримав цього листа від настоятеля Еймера з Жерво.

– Ось! – обурено вигукнув магістр, звертаючись до свого недавнього співбесідника. – Яка мораль! Абат не зміг знайти більш гідного посланця до лицаря Хреста, ніж нечестивий єврей! Дай сюди листа, старий.

Одержавши послання абата, Лука Бомануар без вагань зірвав печатку, пробіг очима й гидливо передав пергамент Конрадові Монт-Фітчету:

– Читай уголос. Нехай єврей чує. А потім його слід допитати.

«Еймер, настоятель цистерціанського монастиря Святої Марії в Жерво – серу Бріанові де Буагільберу, лицарю Храму Христового, з побажаннями доброго здоров’я та рясних дарів Бахуса і Венери. Ми дізналися про нещастя, що спіткало барона де Бефа, і про твою втечу з прекрасною перлиною, яка затьмарила твої очі, лицарю. Радіємо твоєму порятунку з полону. Тепер у твоїх руках юдейська дівчина, від чиїх принад і вміння лікувати я б і сам не відмовився. Одначе просимо тебе – будь обережним, оскільки ми дізналися, що ваш новий магістр надто суворий та нічого не тямить ані в чорних очах, ані у високому мистецтві кохання. Батько Ревекки, Ісаак із Йорка, благає мене сприяти звільненню дівчини. Передаю йому це послання та раджу тобі, сер Бріане, узяти за єврейку гідний викуп – старий дасть за дочку стільки монет, що на них можна буде купити півсотні інших красунь. Писано це під час молитви у вертепі розбійників, куди я потрапив випадково й очікую на те, що Ісаак заплатить за мене на знак подяки за посередництво. Абат Еймер».

– І що ти скажеш про це, Конраде? – Магістр ледь не задихнувся від обурення. – Вертеп розбійників – найкраще місце для такого абата… Відповідай, Ісааку з Йорка: твоя дочка – бранка Бріана де Буагільбера?

– Щира правда! Ваша звитяжносте, лише назвіть суму викупу, і я готовий цієї ж хвилини…

– Мовчи! – Лука Бомануар грізно насупився. – Твоя дочка, як я зрозумів, займається лікуванням?

– Чимало людей були вдячні Ревецці за зцілення недуг.

– Вдячні?! Сатанинські каверзи… Твоя дочка – чаклунка.

– Ні, мій пане! – Ісаак знову впав навколішки. – Вона лікує чудодійним східним бальзамом…

– Припини брехати, старий. Звідки єврейці знати таємниці медицини?

– Премудра знахарка Міріам навчила її ще в дитинстві… – затинаючися, пробурмотів Ісаак.

– Ось воно! – з палким поглядом вигукнув магістр, благословляючи себе хрестом. – Істина відкрилася. Брате Конраде, чи пам’ятаєш ти лиходійну відьму Міріам, спалену біля ганебного стовпа? А її учениця – тут, в обителі лицарів Храму… Ну що ж, я відучу її чаклувати. Віднині вона більше не зачаровуватиме моїх воїнів своїм бісовським мистецтвом! Женіть старого геть, і якщо він здумає повернутися – вбийте як собаку!

Дужі стражники в чорному викинули бідолашного Ісаака з прецепторії, попри всі його благання та щедрі обіцянки. Нічого не залишалось, як, заливаючися слізьми, повернутися до будинку рабина. Раніше старий боявся за честь дочки, тепер страшна небезпека загрожувала її життю…

Тим часом голова ордену звелів покликати до себе прецептора-настоятеля обителі Темплстоу.

Громаду лицарів-ченців протягом багатьох років очолював рідний брат барона Філіппа Мальвуазена – Альберт, якого, як і його брата,