Читати книгу - "Планета Pixar"

І зрештою, якщо Pixar збиралася перетворитися на серйозну компанію у сфері розваг, нам треба було добитися впізнаваності. Згідно з умовами контракту з Disney, саме вони були більше представлені на афішах, і ми побоювалися, що небагато людей розумітиме: саме Pixar — рушій творчості у своїх фільмах. Як і очікувалось, на кінопостерах «Історії іграшок» було написано «Walt Disney Pictures представляє ”Історію іграшок”» або навіть гірше — «”Історія іграшок” від Disney» — а назву Pixar подавали маленьким шрифтом. Було би складно для світу повністю пов’язати Pixar із кіновиробництвом.

— Ми повинні змінити сприйняття студії Pixar, — сказав Стів одного вечора під час обговорення піксарівського бренда. — Навіть якщо Disney і втрапить на всі афіші, люди мають знати, що саме ми зробили ці мультфільми. Нам не побудувати компанію без бренда.

Це була четверта теза нашого плану — перетворити Pixar на бренд.

Отже, саме це ми й мусили зробити. Окрім виробництва фільмів, які отримають безпрецедентний успіх у касових зборах по всьому світі, нам усього-на-всього слід було зробити ось що:

• збільшити у чотири рази нашу частку прибутку;

• отримати принаймні 75 мільйонів доларів для покриття виробничих витрат;

• виробляти фільми значно частіше, ніж ми навчилися досі;

• розвинути Pixar як всесвітньовідомий бренд.

Раз плюнути.

9

Мрії про IPO

Ключовим у нашому плані було питання отримання грошей. Сили-силенної грошей. Це був єдиний спосіб оплачувати виробництво своїх фільмів і претендувати на більшу частку прибутку від них. Єдиний доступний шлях для маленької компанії на кшталт Pixar отримати стільки грошей лежав через її виведення на публічний продаж акцій. Традиційні способи — банки чи інші джерела фінансування — не розглядалися, адже сума була завеликою, так само як і ризики, пов’язані з минулим Pixar.

Якщо Кремнієва долина й мала свій Святий Грааль, то це, безперечно, була первинна публічна пропозиція акцій компанії, або IPO. Це був неначе розрахунковий день у Кремнієвій долині, момент прибуття до мети, коли гроші з умовних ставали справжніми. Кожен стартап долини мав затаєні мрії про вихід на публічний продаж. Та лише крихітній частці вдавалося це. Частину компаній, яким не вдалося досягнути мети, поглинали корпорації. Лише поодинокі справлялися самотужки. А решта розорялася. Причина полягала в тому, що стартапам потрібні роки, щоб фінансувати свій розвиток винятково завдяки власним прибуткам. Без стабільного притоку інвестицій у них просто закінчуються гроші.

Для найманих працівників тих стартапів, яким вдавалося вийти на публічний продаж, обіцяні багатство й успіх ставали реальністю. Ось чому Кремнієва долина значною мірою була побудована довкола обіцянок про IPO. Із сотень стартапів, породжених розкішними венчурними компаніями[26], розташованими вздовж знаменитої вулиці Сенд-Гілл-роуд у Кремнієвій долині, лише дуже небагато були спроможні зробити рідкісний і вирішальний стрибок від приватного бізнесу до публічної корпорації.

Володіти корпорацією можна завдяки паперам, які називаються акціонерними сертифікатами. Акція — це, просто кажучи, частка корпорації. Право власності на корпорацію можна розподілити на скільки завгодно частин. Якщо поділити його на сотню акцій, кожна акція буде складати одну соту, або ж один відсоток, корпорації. Якщо право власності на компанію розподілити на тисячу акцій, кожна буде представляти одну тисячу, чи ж 0,1%. Право власності на Walt Disney Company розподілене на понад мільярд акцій, кожна з яких представляє маленьку, навіть крихітну часточку компанії. Володіти акціями корпорації може будь-хто. Більшість піксарівських акцій перебували у власності Стіва, за винятком тієї частини, яка була зарезервована для співробітників, коли вони надумають скористатися своїми опціонами на акції. Та навіть коли це відбудеться, у Стівових руках залишиться більшість акцій.

Акції корпорацій можуть перебувати в приватній або публічній власності. Більшість компаній — приватні, а це означає, що публічний доступ до їхніх акцій відсутній, немає ринку, де можна було би продати чи купити їх. Саме таким було поточне становище Pixar. Іншого шляху, щоб купити піксарівські акції, крім як постукати до Стіва у двері й прямо попросити його продати частку компанії, не було. Та й місця, де він міг би продати свої акції, навіть якби хотів, не існувало.

Акції публічних компаній, на противагу, були доступними для будь-кого — як для придбання, так і для продажу. Є біржі, на яких вони продаються, такі як Нью-Йоркська фондова біржа[27] чи NASDAQ[28]. Якщо компанія стає публічною, будь-яка людина може вільно купити або продати її акції. Коли покупців більшає, ціна на акції росте. А коли більшає продавців, ціна падає.

Перший вихід на публічний продаж акцій називається первинною публічною пропозицією, або IPO. Саме від моменту IPO компанія стає публічною, адже її акції будь-хто може купити чи продати.

Після виходу на IPO компанія неначе отримує ракетний прискорювач, повний пального. У випадку Pixar первинна публічна пропозиція мала навіть більше значення. До того часу ми вже впровадили опціонний план, наділили працівників опціонами на акції. Як я й передбачав, багато хто з них вважав, що не отримав справедливої частки. Вирішенням проблеми було перетворити отримані акції на якомога більшу цінність. А це залежало від успіху IPO.

Ваги додавало і те, як багато первинна публічна пропозиція Pixar означала для Стіва. Вона мала стати його повноцінним поверненням із пустелі, куди його відкинуло звільнення з Apple десять років тому. Якщо й могла відбутися якась подія, яка була здатна безсумнівно зафіксувати Стівове вороття, це була винятково піксарівська IPO — вона б засвідчила цей факт, як ніщо інше. Тож не дивно, що як тільки ми зверталися до цієї теми, тон розмови набував ваги й важливості майже біблійних масштабів.

— Я тут думав про публічну пропозицію Pixar, — розпочав Стів телефонну розмову одного вечора на початку серпня 1995 року. — Адже ще ніколи не траплялося нічого подібного. Цілком можливо, що в нас вийде одна з найпомітніших IPO за все існування Кремнієвої долини. Ми увійдемо в історію не лише у сфері гай-тек, а й в індустрії розваг.

— Інвесторам буде не надто просто розібратися в піксарівському бізнесі, — припустив я. — Нам доведеться багато пояснювати, що до чого.

— А чому б і ні? — трохи роздратовано заявив Стів. — Інвестори розуміють, що до чого. Їм доводилося стикатися з нешаблонними бізнес-моделями.

«Доводилося, — подумав я, — але навряд чи в хорошому сенсі». Один урок,