Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

слугам, що уклали з ним договір про найм, наприклад, виконуючи свої зобов'язання згідно з цим договором, — саме це, як я пригадую, і було предметом суперечки в суді Кембриджа між містером Спердансом і містером Смітом. І хоча є звичною річчю, що особи, які діють за довіреністю, радяться з власниками, перш ніж провести будь-яку подібну велику операцію, але у випадку, якщо інший порядок не обумовлений зарання, суд повинен винести рішення, що Ебен Кук мав законне право відчужити всю маєтність, якщо він вважав це за потрібне.

Це був важкий удар для Ендрю; Ебенезер був зворушений, побачивши, що в погляді, яким обдарував його батько, було більше сум'яття, ніж гніву.

— Щодо другого питання, — похмуро провадив далі Ніколсон, — дозвольте мені поцікавитися, чи існують тут розбіжності в думках. Ви стверджуєте, чи не так, містере Кук, що хлопець відписав свій спадок містеру Сміту ненавмисно?

— Авжеж, — мовив Ендрю. — Ебен і сам може в тому присягнутися, так само як і… — він завагався, відчуваючи відразу до імені Берлінґейма і не бажаючи його вимовляти. — Так само, як і секретар цього Суду, і ця нещасна леді, що присутня тут, з якою містер Сміт примусив його одружитися. Обоє були тому свідками. Ба більше, Ваша Світлість може ознайомитися із записами окружного суду, сесія якого відбулася минулого вересня…

— Я вже це зробив, — сказав губернатор. — Пане Совтер, чи маєте ви намір ставити під сумнів це питання факту, чи ви визнаєте, що дародавець не усвідомлював сутність своєї дарчої?

— Ми не збираємося ставити під сумнів цей факт, — відповів Совтер. — Одначе…

— Ні, звільніть мене поки що від необхідності вислуховувати ваші «одначе», сер. Отже, далі: Ебенезер Кук мав повне право як особа, уповноважена Ендрю Куком, дарувати мис Кука Вільяму Сміту, але всі сторони погодилися, що він зробив це, не знаючи того, що відписує свій власний маєток. Тепер я прошу Ебенезера Кука описати в усіх подробицях обставини, за яких це було вчинено, а потім ми нарешті покінчимо з цією неприємною справою.

Поет відпустив руку Джоан на час, що йому був потрібен, аби зробити те, про що його попросили: він пригадав, як міг, подробиці своєї подорожі до Кембриджа з Генрі Берлінґеймом; їхню суперечку стосовно зв'язку, що існує між невинністю і справедливістю; своє обурення тим, як чинив суд суддя Геммейкер; те, як він втрутився в хід справи «Сміт проти Сперданса», і ті умови, якими був обставлений його вирок.

— Це було кричущим порушенням Правосуддя, і я, у своїй невинності й наївності, прагнув його виправити, — завершив він. — Одначе коли в мене відняли цю невинність, я побачив, що не тільки не виправив, а вчинив ще одну несправедливість. Я не тільки подарував те, що не мав права дарувати, тобто я маю на увазі моральний бік цього питання, але й, вчинивши так, занапастив доброго і чесного чоловіка Бена Сперданса; й опосередковано, віддавши цей дім Вільяму Сміту, перетворив його на вертеп гріха й розпусти і занапастив ще одне людське життя, за що відповідатиму перед Богом.

— Я розумію, — сухо всміхнувся Ніколсон. — І чи може суд зробити висновок, що ваше розуміння невинності внаслідок цього зазнало змін?

І хоча він знав, що, питаючи це, Ніколсон не мав жодних злих намірів, Ебенезер не зміг відповісти на усмішку усмішкою.

— Суд може зробити такий висновок, — тихо відповів він і сів на своє місце. Рідко коли він почувався таким пригніченим і спустошеним, як цієї хвилі, коли, подолавши багато небезпек, мав вільний час обміркувати те, до яких руйнівних наслідків привела його невинність. І він ледве звернув увагу на той факт, що цього разу вже Джоан взяла його за руку; він нишком кинув винуватий погляд на свою сестру, чиї очі, повні смутку, виразно сказали йому, що цей жест не оминув її увагу.

Ніколсон зажадав вислухати від Ендрю Кука і Річарда Совтера попередні заяви стосовно того, чи має дарчий акт законну силу.

— Я хочу зробити три заяви, сер, — вирік Ендрю. — По-перше, я стверджую, що суддя Геммейкер не мав права передавати виконання своїх обов'язків моєму сину, який не обізнаний з правом, а отже, вирок, винесений Спердансу, є незаконним; по-друге, навіть якщо цей вирок і є законним, то дарчий акт не є таким, оскільки дародавець робив це, не усвідомлюючи наслідків своїх дій; і третє, навіть якщо цей дарчий акт визнають обов'язковим до виконання, умови, які висунув мій син, не виконано. Тобто я хочу сказати, що Сміту веліли знайти чоловіка для цієї дівчини С'юзен Воррен, яка вважалася його донькою; але я стверджую, сер, що її шлюб з моїм сином є недійсним на тих підставах, що його змусили одружитися з нею і що її звати не С'юзен Воррен, а Джоан Тоуст. Умови, отже, не виконано, і дарчу треба відкликати.

Хоч Ебенезер і був вражений тим, як переконливо його батько виклав своє бачення цієї справи, але його дуже стурбувало це останнє твердження.

— Дозвольте взяти слово, Ваша Світлосте! — звернувся він.

— Не зараз, — сказав Ніколсон. — Слово надається містеру Совтеру.

Совтер одразу заявив, що має намір показати, по-перше, що, згідно з чинною судовою практикою, суддя Геммейкер мав право за особливих обставин передавати повноваження судової колегії де-факто, оскільки він фактично ніколи від них і не відмовлявся: іншими словами, він лише надав Ебенезеру привілей виголосити вирок, який потім затвердив і таким чином зробив законним, але він міг так само легко і відхилити його; правду кажучи, це була лише консультація, до якої вдався Геммейкер, оскільки суддя часто звертається по пораду до знавців і третіх незацікавлених сторін перед тим, як винести рішення у складних цивільних позовах (поза тим, додав він, окремо звертаючись до Ендрю, треба визнати, що Ебенезер таки був незацікавленою стороною; бо інакше доведеться визнати, що дарча була здійснена свідомо і тоді навряд чи може бути оскаржена). По-друге, він мав намір, вдавшись до логіки і прецедентів, показати, що жоден чоловік, знайомий зі справами, у яких розглядаються цивільні правопорушення, ніколи не стане по-справжньому ставити під сумнів те, що договір, укладений на законних підставах і законним чином підписаний, є обов'язковим для виконання, і на сторонах, які його підписують, лежить відповідальність за те, щоб ознайомитися з його умовами. Ба більше, цей суд перетворився б на посміховисько, якби хтось узявся стверджувати,