Читати книгу - "Танок з драконами"

Але ні — вона не спала і не марила. Її рятівник був справжній. Вісім стоп на зріст, а чи й вищий, з товстими, наче молоді дуби, ногами, він мав груди, яких не відцурався б навіть плужний кінь, а плечі такі, що не соромно мати і бикові. Обладунок на ньому був панцирний, сталевий, укритий яскравою білою поливою, чистішою за мрії юної діви, а під ним — визолочена кольчуга. Обличчя ховалося під глухим шоломом, з якого струменіли сім шовкових стрічок у веселкових кольорах Віри. Дві золоті семикутні зірки припинали на плечах корзно, що роздувалося, наче вітрило.

«Біле корзно.»

Пан Кеван виконав свою частину угоди. Томен, її найдорожчий у світі маленький хлопчик, призначив у Королегвардію поборника для мамці.

Серсея не бачила, звідки з’явився Кайбурн, та зненацька він опинився поруч, намагаючись не відстати від довгих кроків її захисника.

— Ваша милосте, — мовив він, — таке щастя бачити вас знову. Чи можу мати честь представити вам найновішого воїна Королегвардії? Це пан Роберт Моц.

— Пане Роберте, — прошепотіла Серсея, поки вони проминали ворота.

— Коли ласка вашої милості, пан Роберт прийняв священну обітницю мовчання, — мовив Кайбурн. — Він присягнувся, що не вимовить ані слова, доки не згинуть усі вороги його милості короля, і зло не буде остаточно вигнане з королівств.

«Так, — подумала Серсея Ланістер. — О так.»

Тиріон

Купа пергаменів була моторошно висока. Тиріон поглянув на неї та зітхнув.

— Я гадав, ви — одна сім’я, де всі між собою — бойові побратими. То відки така любов між побратимами? Де довіра? Дружба, тепла приязнь, глибока повага, відома лише чоловікам, що билися біч-обіч та разом проливали кров?

— Все у свій час, — відповів Бурий Бен Бросквин.

— Коли підпишеш, — додав Каламар, нагострюючи перо.

Каспоріо Хитромудрий торкнувся руків’я меча.

— Як хочеш пролити кров просто зараз, радо зроблю тобі ласку.

— Така щедрість, аж розчулює, — відповів Тиріон, — та дякую, не варто.

Каламар поклав пергамени перед Тиріоном і передав йому перо.

— Ось твоє чорнило. З самого Старого Волантису. Лягає незгірш найкращої маестерської фарби. Ти лишень підписуй і віддавай мені. А я вже подбаю про решту.

Тиріон вишкірився лиховісною посмішкою.

— Та хоч прочитати спершу можна?

— Читай, коли не ліньки. Назагал вони всі однакові. Окрім тих, що знизу, але до них дійдемо згодом.

«Та певно ж, дійдемо.» Більшості чоловіків честь стати до лав охочого полку нічого не коштувала… але Тиріон був не з більшості. Він умочив перо в каламар, схилився над першим пергаменом, спинив руку, глянув угору.

— Хочете, щоб я підписався як «Йолло» чи як «Хугор Схил»?

Бурий Бен примружив очі, пустивши кутиками зморшки.

— Хочеш, щоб тебе повернули Єззановим спадкоємцям чи просто відтяли голову?

Карлик реготнув і підписався на пергамені: «Тиріон з дому Ланістер». Передавши його Каламареві ліворуч од себе, він поворушив купу інших грамот під ним.

— Це ж скільки їх тут? П’ятдесят? Шістдесят? Я гадав, «Других Синів» загалом п’ять сотень.

— Наразі п’ятсот тринадцять, — відповів Каламар. — Коли поставиш підпис у нашій книзі, станеш п’ятсот чотирнадцятим.

— То розписку матиме хіба один з десяти? Якась дивна справедливість. Я гадав, ви тут усім ділитеся порівну. Такий начебто звичай у вільних кумпанствах.

І поставив підпис на новій грамоті.

Бурий Бен реготнув.

— Авжеж ділимося. Та не те щоб порівну. «Другі Сини» — щось на кшталт родини…

— …а в кожній родині є зайві родичі, яких ніхто не любить, — підхопив Тиріон, підписуючи наступну розписку. Пергамен зашурхотів, коли він штовхнув його столом до скарбника. — У надрах Кастерлі-на-Скелі є цюпи, де мій вельможний панотець тримав найдокучливіших з нашої рідні.

Він знову вмочив перо у каламар. «Тиріон з дому Ланістер» — нашкрябав він, обіцяючи виплатити пред’явникові розписки сто золотих драконів. «Кожен рух пера робить мене біднішим… або робив би, якби я від початку не був жебраком.» Одного дня він ще пошкодує про ці розписки. «Та певно, не сьогодні.» Він дмухнув на вогке чорнило, передав пергамен скарбникові й підписав наступний під ним. Потім знову. І знову. І знову.

— Мене оце страшенно ображає, раптом ви не знали, — мовив він між підписами. — На Вестеросі слово Ланістерів поважають за щире золото.

Каламар здвигнув плечима.

— А тут не Вестерос. По цей бік вузького моря ми пишемо обіцянки на папері. — Коли до нього потрапляв новий пергамен, він сипав на підпис тонким піском, щоб прибрати зайве чорнило, тоді струшував пісок і відкладав пергамен убік. — Борги, писані на вітрі, чомусь часто… відлітають з тим вітром у забуття, скажімо так.

— Але не в нас. — Тиріон підписав нову грамоту. І ще одну. Він потроху втягувався у працю, знаходив у ній свій лад і поступ. — Ланістери завжди платять борги.

Бросквин видав смішок.

— Авжеж. Та на жаль, слово сердюка нічого не варте.

«Твоє справді не варте, — подумав Тиріон, — за що я дякую богам.»

— То правда, але ж я не буду сердюком, доки не впишуся у вашу книгу.

— Скоро впишешся, — відповів Бурий Бен. — Одразу після розписок.

— Я танцюю, як умію. Швидше не навчили.

Він би засміявся, та не хотів зіпсувати власну гру. Бросквинові, вочевидь, все подобалося, і Тиріон не хотів перебивати йому веселощі. «Хай думає, що перегнув мене навпіл і встромився у дупу аж по яйця… а я й далі купуватиму залізні мечі за написані дракони.» Якщо йому випаде доля опинитися на Вестеросі й вимагати свої права, виконати обіцянки допоможе все золото Кастерлі-на-Скелі. Якщо ж ні… тоді він лежатиме мертвий, а нові брати хай підітруть дупи своїми розписками. Дехто може навіть завіятися з пергаменами до Король-Берега у сподіваннях, що сестра поверне його борги. «Хай що віддам, щоб у ту мить сидіти тарганом в очереті на підлозі.»

На середині купи письмо на пергаменах перемінилося. Розписки на сто драконів були для десятників. Далі лежали папери на значніші гроші. Тепер Тиріон обіцяв виплатити пред’явникові тисячу драконів. Він хитнув головою, засміявся, підписав. А тоді ще і ще.

— Отже, — запитав він, поки шкрябав на пергамені, — яка буде моя служба у полку?

— Ти надто бридкий, щоб розважати Бококо дупою, — відповів Каспоріо, — та може, згодишся лучникам за