read-books.club » Інше » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами 📚 - Українською

Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:
сама структурує трохи, наводить лад…

— Тобто можна написати на цю тему дисертацію?

Б: — Це вже без мене. Я тільки знаю, що мені пишеться найліпше під класику. Коли потрібен короткий структурований текст, то найпомічніший Бах. А якщо треба трошки побавитися, то Моцарт. Або щось набагато пізніше, джаз, наприклад. Аби не Чайковський.

А: — А я дуже люблю останніми роками писати під мінімалістів. Філіп Ґласс передусім, хоч Ейнауді теж. Ґласс для мене однозначно very inspiring. При тому всьому, що мінімалісти демонстративно підкреслюють повторюваність своїх рішень і начебто весь час крутяться навколо того самого. І вони довели це до досконалості в тембрах.

— Залишаючись при музиці, але вертаючись до теми модних колись письменників, ще був дуже такий модний в певному прошарку інтелігенції Гессе.

Б: — Ага.

— «Гра в бісер», «Степовий вовк» — наскільки ця його популярність у нас корелювала з європейською модою?

А: — Я думаю, що на теренах СРСР Гессе став тим, ким він став, десь із десятирічним розривом від Заходу. Не більше 10-ти років. Якщо на Заході це однозначно пов’язано з гіппі — його, Гессе, перепрочитання, — тобто це кінець 1960-х, то в СРСР це кінець 70-х. Друга половина, якщо точніше.

— Хоч, як на мене, він був дуже антигіппівський.

А: — Цього не можна стверджувати аж так категорично. У кожному разі, на теренах СРСР — це час, коли теж нарешті почали з’являтись якісь гіппі. Вони просувалися на південне узбережжя Криму, жили якимись такими незалежними комунами, колоніями. Переймаючи все, що могли, від західних попередників, і культові тексти зокрема. Дуже цікаво дослідити тодішні російські переклади — «Степового вовка», наприклад. Коли саме цей переклад з’являється. Він же був опублікований в «Иностранной литературе», так? Але оскільки він є і у «Всесвіті», а у «Всесвіті» він мусив бути раніше, ніж з’явився російською, бо такий був принцип «Всесвіту», то я думаю, що це середина 70-х років.

Б: — Але не «Гра в бісер».

А: — Не мав права у «Всесвіті» з’явитися твір, який уже був опублікований російською. Тому «Гра в бісер», звичайно, пізніша, а «Степовий вовк», коли не помиляюсь, то 1975-й чи 1976-й.

— Але ж «Гра в бісер» — надто нежурнальний твір.

Б: — Тільки ти не дуже маєш рацію, що Гессе антигіппівський… Навпаки, він заявив кілька тем, які потім для гіппі і загалом для революції 60-х років на Заході — і психоделічної, і сексуальної — стали провідними. Вже роман «Деміан», а особливо переконливо «Степовий вовк», говорить про розширення свідомості, вихід за межі свого штивного «я». Звідси прямий шлях до ЛСД, Кена Кізі і всієї цієї культури. А такі книжки, як «Сіддхартха», «Паломництво до країни Сходу» і та ж «Гра в бісер», породжують моду на все східне, на індуїзм, буддизм, дзенські практики. Це зацікавлення Сходом з’являється вже у бітників — «Бродяг дхарми» Керуака можна згадати — і продовжується у гіппі. Правда, сам Гессе до руху гіппі не дожив, не знати, як би він до того поставився. Але це й не має значення. Бо, наприклад, Селінджер відверто не любив бітників і гіппі, але вони його любили, і він об’єктивно на них вплинув.

— Вплив — це щось інше. У Гессе є щось таке, що ти не любиш у Франка, його антидекадантство: у «Степовому вовку» — джаз, занепад, куди іде світ?

А: — Я не зауважував, щоб Герман Гессе так ставився до джазу. Мені здається, що він заслухувався ним. Не ототожнюймо погляди героя з поглядами автора. Герой у «Степовому вовку» має пройти певну еволюцію, і він джаз ненавидить на самому початку, коли він взагалі весь світ ненавидить. Але ж він згодом повертається до радостей життя, це ж сенс «Степового вовка» — ще й у тому, що заскорузлу таку людину, яка фактично скінчила жити і нічого вже в тому світі любити не хотіла, такий собі «старий буркотун», як назвала його одна з дівчат, — й от поступово занурюється у щось таке для нього несподіване через еротику, через наркоту, і він стає найкращим другом того джазового саксофоніста, так? Тобто дозволяє собі піддатися впливам, і несподівано починає розуміти, що це кайфово. І тоді він відкриває надзвичайно важливу істину, ключову для філософії всього роману: про естетичну рівність високого і низького. Тобто ставить раптом свого обожнюваного Моцарта на один рівень з тими джазовими саксофонними кренделями. Тому що до нього доходить, що в музиці не важлива якась ремісничо-технічна грамотність чи рівень духовності якоїсь там, а важливо лише, скільки вкладено душі в оцей музичний момент, у «тут і тепер».

Б: — Гессе на вигляд — ніби такий сухарик-інтелектуал. Але ж він писав про власні кризи, його романи автобіографічні — не фактично, а психічно. Він сам кілька разів підходив у житті до межі самогубства і потім знаходив якісь можливості відродитися, жити далі, відкриваючи нові варіанти.

А: — І відмовляючись від попереднього. У нього ж діалектичні переходи дуже важливі, і головне, що він міг це зреалізувати максимально, бо мав досить довге життя. Це дуже непогано можна відчути і зрозуміти, коли відвідаєш його останній притулок на півдні Швейцарії, в Тессіні, італомовному кантоні Тічіно. Село, де він жив, називається Монтаньйола. От дуже варто відвідати. Це дійсно рай на землі. Це супермальовничо, і це дає трохи екзотичне відчуття, тому що ти чуєш усюди італійську мову й починаєш підсвідомо сприймати місцевих мешканців як італійців. А вони не італійці, вони швейцарці з таким вельми щвейцарським власницьким менталітетом. Тому там усе дуже доглянуте, дуже задбаний ландшафт, вилизаний навіть, я сказав би. І відчувається величезне багатство. Матеріальне, власницьке, приватне. Й ось серед них він, Гессе, прийшовся дуже до речі. Там у будинку, де

1 ... 32 33 34 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"