Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Жасмин із подивом зрозуміла, що Бретта навіть калічити не хочеться, хоча в брудну калюжу вона посадила б його, не роздумуючи.

– Він був щедрий, – відповіла з веселістю, якої не відчувала. – Щоправда, ви отримували від нього більше, але ж ви син, вам за статусом належить жити на сімейні гроші і зневажати родину. Спокійніше, пане Рокс, не лусніть від злості. Можете ненавидіти мене скільки завгодно, мені байдуже. Скажу вперше і востаннє: ваш батько був не найкращою людиною, але в нього вистачало совісті не заперечувати це.

Бретт із розмаху врізав кулаком у стовбур молодої вишні, і вона, спружинивши, вмазала йому кроною по обличчю.

– Тупа асіанка! Ти навіть не розумієш, що діється! Давно мешкаєш на Віанді? Років зо три, чи не так? Ти – чужа. Для тебе наші звичаї не означають нічого. А батько свідомо пішов проти справжньої Віанди. Наплював на все! Через його егоїзм загинула моя мати! Він підписав собі смертний вирок, коли уявив себе господарем планети!

– Натякаєте на якісь вищі сили? Нагадаю: Ділена Рокса вбив невідомий токсин та удар по голові, а не магічна блискавка.

Бретт сплюнув на гладкий камінь доріжки і скрипнув зубами.

– Впевнена? – кинув із натиском. – Про смерть батька не говорить лише німий, але поліція приховує подробиці навіть від родини. Що ти знаєш про цю справу, асіанко?

«Більше, ніж ти, і менше, ніж Ален», – похмуро подумала Жасмин.

– Достатньо, щоб не вважати вас жертвою, – відповіла різко і залишила Бретта на самоті.