Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

умовах, а чи зачекати реалізації першого вантажу літію і вже

тоді виторгувати кращі умови. Усе обговорювалося спокійним

тоном і в зважених висловах. А якщо й були якісь там гнів, страх

чи вбивство, то це вони поховали так глибоко, що горба

могильного й не видно було.

Та ось настала черга й Ріву виступити. Офіцер спритно вийшов

до чільної частини приміщення. Губи його склалися в тонку, силувану посмішку.

— Дякую вам, пані координаторко, що запросили нас сказати

слово, — почав він. — Ми отримали підтвердження тому, що

сюди приїздить незалежний спостерігач із повноваженнями від

ООН, Марсіянського конгресу та ОПА, аби посприяти

подальшому розвитку цієї колонії. І ми сподіваємося, що ще до

його прибуття тут будуть розглянуті питання безпеки.

«Ми сподіваємося повісити поганих хлопців на мотузці, поки

сюди не припхався хтось такий, хто б заборонив нам це

зробити», — переклав цю мову Фаєз, але так тихо, щоб тільки

вушка Елві це почули.

— Ми точно визначили, яку вибухівку використано в тому

нападі, й нині розшукуємо тих осіб, що мали до неї доступ.

«Ніяк не додумаємось, хто в дідька це скоїв, адже ви, мугиряки, зберігаєте шахтну вибухівку в незамиканій повітці, й

тому дуже нескоро ми того лиходія винишпоримо».

— Мені немає потреби розтлумачувати, наскільки серйозна

склалась ситуація, але «Королівська Енергетична Хартія» хоче

сприяти успіхові цієї колонії, що складається з наших

співробітників і цієї громади. Жити й працювати нам тут разом, тож мої двері завжди відчинені для всякого, хто має запитання

чи проблеми, і я сподіваюся, що ми можемо покластись на таку

саму добрість і співпрацю, які отримали від вас, коли прибули

сюди.

«Отож, позаяк ми нікого такого не спіймали, ми високо

поцінуємо людину, що, знаючи того підривника, вкаже нам на

нього. А ще будьте ласкаві й не вбивайте нас уві сні! І за це вам

спасибі».

Судьям закашлялась, щоб приховати свій сміх, а Фаєз блиснув

посмішкою. Рів у передній частині приміщення вклонився

публіці й зійшов униз. Координаторка підвелася й очима

пошукала когось по задніх кутках. Елві відчула раптове й сильне

бажання справити малу потребу.

— Докторе Окойє? — мовила координаторка. — Ви хотіли

сказати слово?

Елві кивнула головою і звелася на ноги. До передньої частини

було метрів десять, і кожнісінький нерв екзобіологині аж кричав

їй, щоб вернулася назад. Жар сукупного тіла юрби зненацька

видався їй гнітючим, змішаний дух поту й пороху забивав

віддих. Язик їй мов розбух і прилип до піднебіння, але вона

усміхалася. Близько двох сотень людей сиділо перед Елві, втопивши в неї свої очі. Серце билося часто-часто, й вона аж

задумалася, чи досить є повітря у приміщенні. Згадала, як хтось

їй був порадив: коли страшно виступити перед залою, знайди

там приязне обличчя й уяви, ніби промовляєш лише до нього. У

четвертому ряду сиділа Лусія Мертон, згорнувши руки на

колінах. Елві усміхнулася їй, і лікарка відповіла їй усмішкою.

— Я хотіла лиш хвилинку, — почала Елві, — поговорити про те, як ми могли б уникнути перехресного забруднення з довкіллям.

Адже ми втратили купол — жорсткий по всьому периметру

купол.

Лусія насупилася. Елві зважилася глянути на решту юрби — й

відразу пошкодувала, що так учинила.

— Частина… гм. Частина угоди КЕХ з ООН зводиться до того, що ми виконаємо повне дослідження тутешнього довкілля. По

суті це ж тільки друга біосфера, з якою ми зіткнулися взагалі, й

стільки всього ми про неї не знаємо, що чим успішніш ми

збережемо її первісну недоторканість, тим краще зуміємо її

зрозуміти. В ідеалі, нам годилося б оточити себе тут, на поверхні

цієї

планети,

повністю

закритою

системою

ізоляції.

Загерметизованою, мов на космічному кораблі. Повітряні

подушки, знезаражувальні кімнати і…

Забазікалась! Вона усміхнулася, сподіваючись, що хто-небудь

відповість їй усмішкою. Ніхто їй не усміхнувся. Елві ковтнула

слину.

— Щоразу, коли ми робимо вдих, ми вдихаємо в себе геть

невідомі нам мікроорганізми.