Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

Якщо когось із вас іще доведеться заарештувати, чи покалічити, чи вбити — значить, нас буде на одного менше, коли настане той

день. І він настане. Але не сьогодні. Вам усе ясно?

ОПА-шник спохмурнів. Натовп відступив од нього, створюючи

порожнє місце навколо. Міллер відчував, ніби течія, проти якої

він стояв, змінює курс.

— День настане, омбре, — сказав чоловік. — А ти на чиєму

боці?

У його тоні була погроза, однак позбавлена сили. Міллер

повільно видихнув. Усе закінчилося.

— Завжди на одному боці з янголами... Повертайся до роботи, друже. Тут розвага закінчилася, але нам усім є чим займатися.

Початковий імпульс вичах — натовп розсмоктувався. Спершу

від країв відшаровувалися по одному, по двоє, а тоді розв’язався

сам собою увесь вузол. За п’ять хвилин після того, як Міллер

прибув сюди, єдиними ознаками заворушень були Напівголий, який скавулів у калюжі власної крові, рана на Міллеровому вусі

й тіло жінки, жорстоку смерть якої спокійно спостерігали

півсотні добрих громадян. Вона була низького зросту, вдягнена

у робу марсіянського вантажного корабля.

«Лише один труп — отже, ніч минула спокійно», — гірко

подумав Міллер.

Він пішов до чоловіка на підлозі. Татуювання ОПА було

заляпане червоним. Міллер опустився на коліна.

— Друже... тебе заарештовано за вбивство тієї жінки, ким би

вона не була. Ти можеш відмовитися від допиту, якщо там нема

адвоката чи представника профспілки, і якщо я зловлю на собі

бодай один твій не такий погляд, то викину тебе у відкритий

комос. Ми один одного розуміємо?

І Міллер прочитав розуміння у погляді здорованя.

Розділ сьомий. Голден

За половини g Голден міг пити каву. По-справжньому сидіти, тримаючи кухоль перед обличчям, і вдихати носом аромат

напою. Повільно і помалу ковтати, не обпікаючи язика.

Кавування було звичкою, яка не дуже добре пристосовувалася

до мікрогравітації, але за половини g усе вдавалося добре.

Отак він сидів і щосили намагався думати про каву та

гравітацію посеред тиші, що панувала у крихітному камбузі-їдальні «Лицаря». Навіть зазвичай говіркий Алекс мовчав.

Еймос виклав на стіл свій величенький пістолет і зосереджено

витріщався на нього зі страхітливим виразом на обличчі. Шед

спав. Наомі сиділа з протилежного боку каюти та пила чай, поглядаючи на настінний монітор. Вона перепід’єднала на нього

командний термінал.

Поки Голден розмірковував про каву, йому не доводилося

думати про Аде — як вона злякано вдихнула востаннє

і перетворилася на хмару радіоактивної пари.

Алекс порушив мовчанку і цим усе зіпсував.

— Рано чи пізно нам слід буде вирішити, куди далі, — сказав.

Голден кивнув, відсьорбнув іще кави й заплющив очі. Його

м’язи бриніли, наче натягнуті струни, а на периферії зору

танцювали яскраві плями. Починалися перші судоми

післяджинового похмілля, і це похмілля обіцяло бути тяжким.

Він хотів насолодитись останніми моментами спокою, поки не

заполонив біль.

— Алекс правду каже, Джиме, — озвалася Наомі. — Ми не

можемо вічно літати по колу на половині g.

Очей Голден не розплющував. Пітьма під його повіками

світилася, тремтіла і злегка навівала нудоту.

— Ми не будемо чекати вічно, — відповів він. — Ми почекаємо

п’ятдесят хвилин, поки станція на Сатурні відповість нам

і скаже, що робити з їхнім кораблем. «Лицар» досі належить «С.

В. І. Ж.». Ми досі працюємо на корпорацію. Ви хотіли, щоб я

покликав на допомогу — я покликав. Тепер дочекаймося її

і побачимо, на що ця допомога схожа.

— Шеф, тоді, мож’, летимо на станцію Сатурн? — запитав

Еймос, звертаючись до Наомі.

Алекс пирхнув.

— Не на «Лицаревому» рушії. Навіть якби у нас було доста

пального — а у нас не доста — мені не імпонує сидіти в цій

бляшанці ще три місяці. Ні-і-і, якщо кудись летіти, то до Поясу

чи до Юпітера. Наскільки хтось може бути посередині між ними, ми саме посередині.

— Я голосую за Цереру, — сказала Наомі.