Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

— Гірше: він зник безслідно. Люди кажуть, утік, бо боявся того, що зробить з ним Дойл, але подейкують, що той таки причетний до зникнення. Того літа Рут мала вийти за свого кузена Майкла, і зникнення Беніто не змінило плани ні на йоту. Цього ніщо не могло змінити. Діялося це під час революції. Часи були неспокійні, тому на шахті працювало мало людей, але роботи вона не припиняла: хтось мусив наглядати за технікою, відкачувати воду, щоб її не затопило, адже тут дуже сильні дощі. А в будинку потрібні були робітники, щоб перестеляти ліжка і стирати пил із меблів, тож, якщо навіть війна майже не змінила їхнє життя, чого б то щось мало мінятися через одного зниклого робітника? Говард Дойл назамовляв усіляких дрібниць для весілля, поводячись так, ніби нічого не сталося, неначе зникнення Беніто — це не важливо. Але це було важливо для Рут.

— Ніхто не знає напевне, що сталося, але кажуть, вона насипала сонного зілля їм у їжу. Навіть не знаю, звідки вона його взяла. Вона була розумна, зналася на травах і ліках, тому могла зготувати зілля сама. Або ж коханець роздобув його для неї. Мабуть, спершу думала приспати усіх і втекти, але коли зник Беніто — передумала. В батька вистрелила, поки він спав, — за те, що він зробив з її коханим.

— І не тільки в батька, — мовила Ноемі. — А ще в матір та решту. Якщо мстилася за коханого, чому не обмежилася батьком? Як були причетні до того інші?

— Певне, вважала, що й вони винні. Мабуть, здуріла від горя. Хтозна? Але кажу вам, той рід проклятий, а в домі живуть привиди. Коли ви живете там, ви або дуже дурна, або дуже смілива.

«Я не шкодую». Ці слова сказала їй Рут у тому сні. Невже вона не відчувала ніякого жалю, ходячи будинком і всаджуючи кулі у власну рідню? Але якщо це наснилося Ноемі, зовсім не обов’язково, що воно дійсно було так. Зрештою, в тому кошмарі будинок був спотворений, скажено перекривлений.

Ноемі насупилась, опустила очі на свою чашку й відпила ще кави. Того ранку її шлунок явно не бажав слухатись її.

— Погано, що з примарами нічого не вдієш. Можна запалити свічку на ніч, і можливо, це їм сподобається. Ви чули про mal de aire? У місті знають про такі речі?

— Щось таке чула, — відповіла Ноемі. — Погане повітря, від якого можна захворіти.

— Існують лихі місця, в яких саме повітря важке від зла. Часом воно псується через смерть, іноді — через щось інше, але погане повітря проникає в тіло і поволі вбиває людину. Ось що не так із будинком Дойлів, — підсумувала свою розповідь Марта.

«Це ніби нагодувати тварину мареною: від неї червоніють кістки, вона забарвлює всі органи в червоне», — подумала Ноемі.

Марта Дюваль підвелася й заходилася порпатися в шухлядах. Знайшовши бісерний браслет, принесла його до столу й дала Ноемі. Він складався з крихітних синіх і білих бусинок і великої синьої намистини з чорною крапкою посередині.

— Це проти лихого ока.

— Так, я знаю, — відказала Ноемі. Такі обереги вона бачила й раніше.

— Надягніть його. Він може й не допомогти, але точно не зашкодить. Я попрошу своїх святих наглядати за вами.

Ноемі відкрила сумочку й поклала туди слоїк. Відтак, щоб не ображати стару, надягнула браслет на руку, як та й наказувала:

— Дякую.

Дорогою до середмістя Ноемі обміркувала усе, що довідалась про Дойлів, і подумала, як це може допомогти Каталіні. Хай там як, а привиди — навіть якщо припустити, що вони реальні, а не плід хворої уяви, — не пояснюють анічогісінько. Страх після кошмару остаточно розвіявся і на його місці залишився тільки присмак невдоволеності.

Відтягнула рукав і знову почухала зап’ясток. Він страшенно свербів. Помітивши там тоненьку червону лінію, схожу на опік, насупилась.

Клініка лікаря Камарілло була неподалік, тож вона вирішила зайти до нього. Сподівалася, що в такий час пацієнтів ще не буде. Їй пощастило. Лікар якраз їв кекс за приймальною стойкою. Був без халата, в самому лише простому однобортному піджаку. Коли вона стала навпроти нього, він поклав кекс на стіл і витерся хустинкою.

— Вийшли прогулятися? — спитав він у неї.

— Щось типу того, — відказала вона. — Я перервала ваш сніданок?

— Не страшно. Кекс однаково несмачний. Я сам приготував його, але, здається, не вийшло. Як ваша кузина? Для неї знайшли фахівця?

— Боюся, її чоловік вважає, що іншого лікаря їй не потрібно. Їм досить і Артура Каммінса.

— Гадаєте, якщо я поговорю з ним, це щось змінить?

Ноемі похитала головою:

— Думаю, від цього буде тільки гірше.

— Шкода. А сама ви як?

— Навіть не знаю. В мене з’явився якийсь висип, — відповіла вона, показуючи йому руку.

— Дивно, — сказав лікар Камарілло уважно оглядаючи її. — Схоже на опік від урери[12], от тільки вона тут не росте. Варто лиш торкнутися її листя, і дерматит гарантовано. У вас є алергія на щось?

— Ні. Мама каже, я до непристойного здорова. В її молодості було модно перенести видалення апендициту, а дівчата підсаджували собі глистів, щоби схуднути.

— Про глистів то, певно, якийсь жарт, — мовив Камарілло. — Звучить як вигадка.

— Мені також це завжди звучало якось дико. То це в мене алергічна реакція на якусь рослину?

— Викликати подразнення могло що завгодно. Треба помити руку і накласти мазь. Ходімо.

Він провів її до кабінету.

Ноемі вимила руки в умивальнику в кутку. Хуліо наніс цинкову мазь, замотав зап’ясток і наказав не чіпати подразнення, бо буде тільки гірше. Відтак порадив на другий день змінити перев’язку і нанести ще мазі.

— Висип мине за кілька днів, — сказав він, проводячи її до виходу. — А за тиждень загоїться повністю. Якщо вам не покращає, приходьте на повторну консультацію.

— Дякую, — відповіла вона, кладучи в сумочку слоїк із маззю. — Маю ще одне питання. Через що можна почати знову ходити уві сні?

— Знову?

— Зі мною це ставалося в дитинстві, але відтоді минулося. А от учора знову повторилося.

— Так, діти досить часто ходять уві сні. Ви приймаєте якісь нові ліки?

— Ні. Кажу ж вам, я до непристойного здорова.

— Можливо, це через тривожність, — сказав лікар, злегка усміхнувшись.

— Поки я ходила, мені наснився дуже дивний сон, — відповіла Ноемі. — У дитинстві такого не було.

Сон був такий страшний, що навіть розмова з Вірджилом не заспокоїла її. Ноемі насупилася.

— Здається, я знову не зміг допомогти, — вибачливо мовив Камарілло.

— Не наговорюйте на