Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

— Марі! — заревів у відповідь Хаул. — Як ся маєш, каріад? [1] Ти була чемна, правда?

І вони з дівчинкою на весь голос почали цокотіти якоюсь чужоземною мовою. Софі зрозуміла, що вони дуже люблять одне одного. Їй було цікаво, що це за мова. Звучала вона приблизно як пісенька Кальцифера про горщечок, але щодо цього не можна було мати певності. Поміж чужоземними тирадами Хаул, немов черевомовець, умудрився вставити кілька фраз:

— Це моя племінниця Марі, а це моя сестра Меган Перрі. Меган, це Майкл Фішер і Софі… е-е…

— Хаттер, — підказала Софі.

Меган стримано й осудливо потиснула їм руки. Вона була старша за Хаула, але дуже на нього схожа, з таким самим видовженим худим обличчям, тільки очі в неї були блакитні і сповнені тривоги, а волосся темніше.

— Та тихіше ти, Марі! — прикрикнула вона, перекривши чужоземну балаканину. — Хауелле, ти надовго до нас?

— Та ні, просто заглянув на хвилинку, — відповів Хаул, спускаючи Марі на підлогу.

— Гарета ще немає, — багатозначно промовила Меган.

— Як шкода! У нас зовсім немає часу, — сказав Хаул із лагідною і фальшивою усмішкою. — Я тільки хотів познайомити тебе з моїми друзями… А ще я хотів запитати тебе про одну річ, яка може здатися тобі дурною. Чи Ніл часом недавно не загубив, бува, листок із завданням з англійської літератури?

— Дивно, що ти про це запитав! — вигукнула Меган. — Він і справді минулого четверга все тут перешукав! Розумієш, у них нова вчителька англійської, страшенно сувора, не тільки правопис перевіряє. Її бояться, немов страшного суду, не дай Бог невчасно здати роботу! Ну та Нілові це тільки на користь. Ледаче бісеня… Він весь четвер місця собі не знаходив, зазирнув де тільки міг, а знайшов лише якийсь дивний старий пописаний папірець…

— А! — перервав її Хаул. — І що він з ним зробив?

— Я сказала йому віддати папірець тій його міс Ангоріан, — відповіла Меган. — Це би їй показало, що він принаймні намагався шукати.

— А він що? — запитав Хаул.

— Не знаю. Запитай краще у Ніла! Він нагорі, у спальні, з тою своєю машинкою, — відмахнулася Меган. — Тільки ти від нього нічого путнього не доб’єшся.

— Ходімо, — кинув Хаул Майклу і Софі, які роззиралися по яскравій оранжево-коричневій кімнаті.

Хаул узяв Марі за руку і вивів їх із кімнати, а тоді повів сходами нагору. Навіть на сходах був килим — рожево-зелений. Тому очолювана Хаулом процесія пройшла рожево-зеленим коридором нагорі майже беззвучно — і беззвучно ж таки увійшла в кімнату із синьо-жовтим килимом. Правда, Софі здалося, що два хлопчики, які схилилися над кількома різними чарівними скриньками на столі біля вікна, не підняли б голови, навіть якби в кімнату ввійшла ціла армія на чолі з духовим оркестром. Головна чарівна скринька мала скляну передню стінку, як і та, що внизу, тільки показувала не картинки, а письмена і діаграми. Усі скриньки росли на довгих гнучких білих стеблах, котрі, судячи з усього, вкоренилися в одній зі стін кімнати.

— Ніле! — покликав Хаул.

— Не заважайте, — відмахнувся один із хлопчиків. — А то він життя втратить.

Почувши, що йдеться про життя і смерть, Софі з Майклом поспішно відступили до дверей.

Однак Хаул, нітрохи не стурбований загрозою життю рідного племінника, ступив до стіни і висмикнув скриньки, потягнувши за корінці. Картинка на головній скриньці зникла.

Обидва хлопчики сипонули такими словами, яких, на думку Софі, не знала навіть Марта.

Другий хлопчик розвернувся і закричав:

— Марі! Ну ти в мене дістанеш!

— А це якраз і не я! Ага! — закричала у відповідь Марі.

Ніл розвернувся й осудливо глянув на Хаула.

— Як справи, Ніле? — поштиво запитав Хаул.

— Хто це? — запитав перший хлопчик.

— Мій непутящий дядечко, — пояснив Ніл, сердито дивлячись на Хаула. Він був темноволосий і густобровий і дуже добре вмів сердито дивитися.

— Чого тобі? Встроми вилку назад у розетку.

— Оце така валлійська гостинність! — з докором мовив Хаул. — Встромлю, коли задам тобі питання, а ти відповіси.

Ніл тяжко зітхнув:

— Дядьку Хауелл, я саме дійшов до середини гри…

— Нової? — запитав Хаул.

Обидва хлопчики невдоволено насупилися.

— Ні, тієї, яку мені подарували ще на Різдво, — сказав Ніл. — Ти ж знаєш, вони весь час торочать про витрачання часу і грошей на пусті витребеньки. Так що наступну я дістану не раніше, ніж на день народження.

— Тоді все дуже просто, — посміхнувся Хаул. — Раз ти її вже проходив, то нічого страшного, навіть якщо і не дограв, а я тебе ще й новою підкуплю…

— Правда? — пожвавилися обидва хлопчики, а Ніл додав:

— А можна, щоб це знову була така, якої більше ні в кого немає?

— Добре. Тільки спочатку подивися сюди і скажи мені, що це, — попросив Хаул і показав Нілові блискучий сірий папірець.

Обидва хлопчики подивилися на нього.

— Це вірші, — сказав Ніл таким тоном, яким зазвичай говорять: «Це здохлий пацюк».

— Нам це міс Ангоріан дала на домашнє завдання ще тамтого тижня, — додав інший хлопчик. — Пам’ятаю, там було щось типу «вітер» і «русалок». Це про підводників.

Поки Майкл і Софі кліпали очима, дивуючись, як це їм самим не спала на думку така теорія, Ніл вигукнув:

— Оба-на! Та це ж домашнє завдання, яке я загубив! Звідки воно в тебе? То ті такі дивні карлючки — вони що, твої? Міс Ангоріан сказала, що вони дуже цікаві, — на моє щастя — і забрала їх до себе додому.

— Дякую, — сказав Хаул. — А де вона живе?

— Знаєш ту квартиру над чайною крамницею місіс Філліпс, на Кардіфф-роуд? — сказав Ніл. — То коли даси мені нову гру?

— Коли згадаєш, що там далі у цьому вірші, — сказав Хаул.

— Так нечесно! — обурився Ніл. — Я не пам’ятаю навіть того, що тільки-но що написав! Ти дозволяєш собі гратися з моїми почуттями! — він замовк, тому що Хаул, розсміявшись, попорпався в мішкуватій кишені — і врешті подав йому якийсь плаский пакетик.

— Дякую! — щиро вигукнув Ніл і, не чекаючи зайвих спонукань, метнувся до своїх чарівних скриньок. Хаул з посмішкою встромив жмут корінців назад у стіну і жестом покликав Майкла і Софі з кімнати. Обидва хлопчики з головою поринули в загадкову діяльність, до якої якимось чудом приєдналася і Марі, спостерігаючи за ними з пальцем у роті.

Хаул поспішив до рожево-зелених сходів, а Майкл і Софі затрималися біля дверей, дивуючись, що би це все могло значити.

Було чути, як Ніл у кімнаті читає:

— Ви перебуваєте в зачарованому замку з чотирма виходами. Кожен із них веде в різні виміри. У першому вимірі Мандрівний Замок безперервно рухається і кожної миті може зіткнутися з небезпекою…

Софі, шкутильгаючи до сходів, подивувалася, наскільки знайомим здається їй цей опис.

На середині сходів вона зустріла Майкла, який зупинився із розгубленим виглядом.

На самому низу сходів стояв Хаул