Читати книгу - "МІсто ВІчноЇ СтІжки , Arachne "

Ці слова на мить заспокоюють зал, але Лейра не може стримати сумніву.

— Я розумію вашу пропозицію, — повільно вимовляє вона, — але чи ви впевнені, що навіть такі організації зможуть встояти перед спокусою? Люди завжди були жадібними до влади. Що навіть міжнародні організації почнуть використовувати технології для контролю? Як ми можемо довірити їм не повторити помилок минулого?

Джонатан уважно дивиться на Лейру, усвідомлюючи правоту її слів. Він розуміє, що їхнє рішення має бути виваженим, без поспішних дій.

— Лейра має рацію, — нарешті каже він, його голос звучить тихо, але впевнено. — Ми не можемо покладатися лише на організації. Наше завдання — не просто передати знання, а й забезпечити, що їх буде використано правильно. Це означає, що нам потрібно знайти тих, хто готовий відповідати, тих, хто розуміє ціну цих знань.

Збори занурюються в тишу. Погляди учасників спрямовані на Джонатана та Лейру, усвідомлюючи глибину прийнятого рішення. Вони мають нелегкий шлях, але вони знають, що це єдиний спосіб захистити майбутнє, уникаючи помилок минулого.

— Ми будемо обережно ділитися знаннями, крок за кроком, — додає Лейра, її голос сповнений рішучості. — Але лише з тими, хто зможе довести свою мудрість та відповідальність. Це наш шлях зберегти світ і побудувати нове майбутнє.

Збори завершені, і Джонатан із Лейрою розуміють, що вони зробили все, що могли. Тепер їхнє завдання — втілити це рішення в життя, зробивши все можливе, щоб людство навчилося викладати уроки з минулого, не повторюючи його помилок.

Джонатан і Лейра стояли осторонь інших, спостерігаючи за тим, як їхня команда розходиться після зборів. Тиша між ними здавалася відчутною, але напруженою. Нарешті, Лейра заговорила, її голос тремтів від емоцій:

— Джонатане, я не можу дозволити, щоб наш народ знову зіткнувся з тим, що вже зруйнувало Атлантиду. Ці знання... вони надто небезпечні. Ми повинні залишити їх тут, у нашому місті, використовувати тільки для його відновлення та захисту. Ми не можемо довірити їхньому світові, який не розуміє їхньої справжньої сили.

Джонатан насупився, його блакитні очі дивилися на Лейру з тривогою.

- Лейро, я розумію твій біль, - м'яко почав він, - але якщо ми приховаємо ці знання, ми лише повторимо помилки минулого. Ізоляція зробила Атлантиду вразливою. Сили, що зруйнували ваш світ, не зникли. Якщо ми не поділимося знаннями з рештою світу, ми ризикуємо опинитися в тій самій пастці.

Лейра різко обернулася до нього, її погляд був сповнений розпачу та гніву.

— Ти кажеш, ніби ми маємо вибір, Джонатане! - майже крикнула вона. — Але який вибір мав народ тоді, коли їхні власні технології обернулися проти них? Як ми можемо довірити такі сили тим, хто не має уявлення про те, що вони можуть наробити?

Джонатан підійшов ближче, його голос став твердішим.

— Тому що, якщо ми не поділимося знаннями, вони все одно знайдуть свій шлях на поверхню. Історія завжди показує, що справжня сила може бути захована назавжди. Якщо ми не керуватимемо процесом, ми просто надамо це на волю випадку. І тоді світ стане ще небезпечнішим. Без обміну знаннями між цивілізаціями, Лейро, твій народ залишиться ізольованим. І якщо колись ті сили, які знищили Атлантиду, знову піднімуться, ваше місто знову опиниться перед тією ж загрозою. Але цього разу ви будете самі.

Лейра відвернулася, її плечі тремтіли від сліз. Вона розуміла, що Джонатан правий у своїх словах, але біль втрати був надто свіжий, і страх перед можливою новою катастрофою паралізував її.

— Мій народ уже заплатив надто високу ціну за ці знання, Джонатан, — прошепотіла вона. - Я не можу дозволити собі повторити помилки моїх предків. Навіть якщо це означає, що ми залишимося в ізоляції.

Джонатан подивився на неї з жалем і смутком.

- Лейро, - тихо сказав він, підійшовши ближче і поклавши руку їй на плече, - я не прошу тебе відмовитися від обережності. Але я прошу тебе дати людству шанс. Ми можемо працювати разом, щоб зробити цей світ краще, щоб наші народи навчилися отримувати уроки з минулого і йти вперед з мудрістю та обережністю. Але для цього потрібна довіра. Без нього страх продовжуватиме правити нами.

Лейра стояла в тиші, обмірковуючи його слова. Вона знала, що попереду на них чекає нелегкий шлях, і прийняті рішення матимуть величезні наслідки. Нарешті, вона зітхнула і повернулася до Джонатана, її погляд став м'якшим, але сповнений рішучості.

- Добре, Джонатан. Але якщо ми будемо ділитися цими знаннями, ми маємо бути впевнені, що вони потраплять у правильні руки. І я особисто стежитиму за тим, щоб ніхто не використовував їх на зло.

Джонатан кивнув головою, його обличчя виражало полегшення.

— Ми зробимо це разом, Лейро. Ми знайдемо шлях, який захистить усіх нас.

Їх союз став ще міцнішим у цей момент, незважаючи на конфлікт. Вони розуміли, що лише спільними зусиллями зможуть побудувати майбутнє, в якому їхні народи зможуть жити у безпеці, уникаючи повторення минулих помилок.