Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Якщо ми зважилися на штурм, то він буде складатися з двох елементів.

По-перше, треба якось потрапити всередину фортеці — пробратися через стіну або проломити її.

По-друге, розправитися із захисниками.

На самому початку XX століття у практиці ведення воєн виникло нове явище — суцільний фронт, який міг розкинутися на сотні та навіть тисячі кілометрів, упираючись флангами в берег моря, гірський хребет, кордон нейтральної держави або іншу непереборну для сухопутних військ перешкоду. Фортецею стала вся територія, яку обороняв супротивник. Тому будь-яка наступальна операція XX століття, як і штурм фортеці, розпадалася на два головні елементи:

потрібно зламати оборону противника;

через один або декілька проломів увірватися на ворожу землю. Для цього треба, щойно в обороні з’явився пролом, залучати до бою рухомі з’єднання. Їх завдання — стрімко просуваючись уперед, обходити стороною головні сили супротивника, погрожуючи їх флангам і тилам, замикати кільце оточення позаду ворожих військ або притискати їх до моря, відрізати шляхи постачання, позбавляти можливості продовжувати боротьбу, виходити до найбільш вразливих життєвих центрів ворожої країни.

2

Отже, перше — прорив оборони.

Під час Першої світової війни всі армії намагалися прорвати фронт противника, але це вдалося лише деяким арміям у декількох виняткових випадках. Здебільшого фронти, які застигли на початку війни на кордонах великих європейських імперій, так і трималися до самого кінця війни, поки в однієї зі сторін не вичерпувалися життєві ресурси чи бажання воювати до перемоги.

Під час Другої світової війни німецька армія захопила величезні території, завдаючи удари до того, як супротивник устигав зайняти оборону, або обходячи таку оборону стороною.

Німецька армія добилася надзвичайних успіхів і у війні проти Радянського Союзу. Але тільки тому, що Червона Армія ніяк не бажала оборонятися. Вона весь час, із самого першого дня, намагалася наступати.

та щойно Червона Армія, навчена гірким досвідом, ставала в оборону, німецька військова машина тут-таки починала буксувати. Приклади: Київ, Ленінград, Москва, Воронеж, Новоросійськ, Сталінград, Курськ, далі — скрізь. Німецька армія була катастрофічно не готова до війни. У німецькій армії не було ні теорії злому оборони, ні відповідного інструмента для цієї роботи.

3

І Червоній Армії в першому періоді війни далеко не щоразу вдавалося прорвати ворожу оборону. Після війни плани таких операцій зі стрілками, що рішуче розсікали ворожі тили, наші стратеги ховали в глибоких надрах недоступних таємних схо-вищ. Ховали не тільки від сучасників, а й від прийдешніх поколінь, видаючи зухвалі задуми, які не вдалося здійснити, за бої місцевого значення.

А коли під час створення офіційної версії війни виникало нерозуміння, стратеги заявляли: «Так, ми тут поклали в землю сотні тисяч своїх солдатів, спалили мільйони снарядів, утратили тисячі танків і літаків, але робили це не заради злому ворожої оборони, не для оточення і розгрому ворога, усього-на-всього нашою надпотужною силою відвертали увагу невеликої сили противника, що тут стояла в обороні й нікому не заважала.

Саме так чинили наші великі полководці щодо багатьох кривавих битв 1942-го і 1943 років. Ганебно провалені наступальні операції вони після війни у своїх мемуарах м’яко називали «незавершеними», а то й зовсім оголошували «відтяжними діями».

Однак на завершальному етапі війни Червона Армія повністю опанувала мистецтво злому будь-якої оборони. Рецепт: зосередити в обраному місці 7–8 тисяч гармат. Щільність на ділянках прориву — 300–350 гармат на кілометр фронту. Рекорд — 468 гармат на кілометр. Ще до зосередження артилерії було потрібно підвести до вогневих позицій десятки тисяч тонн снарядів.

Вся ця вогнева потуга раптово обрушувалася на голови ворогів.

Артилерійська підготовка на заключному етапі війни зазвичай бувала швидкою — півтори-дві години, а то й менше, але винятково інтенсивною.

Без жодної перерви артилерійська підготовка переростала в артилерійську підтримку. Тобто спочатку кілька годин обробки переднього краю. Момент завершення артилерійської підготовки — це момент початку атаки. Попереду — важкі танки прориву, услід — густі лави піхоти, за ними — важкі самохідки. Завдання артилерії — стелити вогневий вал суцільних розривів попереду військ, що наступають. Вогневий вал міг бути подвійним. Від першої ворожої траншеї в глибину оборони противника котився перший вогневий вал. Супротивник, перечекавши артилерійську підготовку, а потім і вогневий вал, займав вогневі позиції для відбиття атаки. Проте слідом за першим валом ішов другий. А вже потім — танки, піхота, самохідки.

Коли піхота з танками та самохідками безпосередньої підтримки просувалися на декілька кілометрів крізь оборону противника, через пролом залучали до бою танкові й механізовані корпуси чи навіть танкові армії.

В ідеалі слід було робити «чистий прорив», тобто зламувати оборону противника на всю глибину для того, щоб танкові та механізовані з’єднання не витрачали сил на завершення прориву, а вільно і без перешкод виходили на оперативний простір.

4

Метод чудовий. Однак у нього були серйозні недоліки.

Насамперед жахлива витрата матеріальних ресурсів.

Під час війни для злому оборони противника Червона Армія використовувала переважно:

76-мм гармати ЗІС-3. Маса осколково-фугасного снаряду — 6,2 кг;

120-мм міномети. Маса міни — 15,9 кг;

122-мм гаубиці М-30. Маса снаряду — 21,7 кг;

122-мм гармати А-19. Маса снарядів — 25 кг;

152-мм гаубиці М-10 і Д-1. Маса снарядів — від 40 до 51 кг;

152-мм гаубиці-гармати МЛ-20. Маса снаряду — від 43,6 до 56 кг;

160-мм міномети. Маса міни — 41 кг;

203-мм гаубиці Б-4. Маса фугасного снаряду — 100 кг, бетонобойного — 146 кг;

280-мм мортири Бр-5. Маса снаряду — 246 кг;

305-мм гаубиці Бр-18. Маса снаряду — 330 кг.

Кожному снаряду потрібні гільза і заряд. Снаряди, гільзи, детонатори, заряди перевозять у добротних і міцних, тобто важких дерев’яних, ящиках.

Навіть один мільйон снарядів, гільз, детонаторів, зарядів і упаковки — це у будь-якому разі десятки тисяч тонн. Усе це треба виготовити, витративши тисячі тонн чорних і кольорових металів, сотні тонн вибухових речовин, титанічну працю величезних людських мас. Чого вартує тільки виробництво детонаторів?

Усе це треба завантажити у вагони й доставити на залізничні станції, розвантажити з вагонів, завантажити на машини, відправити на фронтові склади, знову розвантажити, потім завантажити і відправити на армійські склади, розвантажити. Після того — склади корпусні, дивізійні, полкові. А вже потім — вогневі позиції.

Завантаження та розвантаження здійснювали, як зазвичай, вручну. Отже, тільки на артилерійську підготовку лише в одній наступальній операції, лише на одному