Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

До мене стрімко підійшов Микита і відвів мене собі за спиною. Батько лиш усміхнувся цьому жесту й володарською ходою спустився до останньої сходинки.

— Я вже й не сподівався, що моя дочка згадає про хороші манери, — знущально промовив батько.

По шкірі пробіглися мурашки, і я опустила голову. Навіть за спиною Микити влада батька мала на мене вплив.

— Ми прийшли за речами, — коротко сказав Микита.

— Не думаю, що в моєї доньки знайдеться стільки речей, аби приходити за ними такою великою компанією, — глузливо обвів очима нас.

Микита не відповідав на ці слова батька, а лише продовжував пропалювати його злим поглядом. Батько роз’єднав зоровий контакт і направив його на мене. У вухах зашуміло, та я змогла розрізнити наступні слова.

— Доню, чому ж не привітаєш батька належним чином? Yoksa nasıl saygı gösterileceğini hatırlamıyor musunuz (перекл. тур. Чи ти не пам’ятаєш, як це проявляти повагу)?

Я зробила крок від Микити, і він міцно стиснув мою руку. Я не хотіла відходити від нього і наближатися до батька, але це б погіршило ситуацію. Він побачив у моїх очах благання й мовчки відпустив. Зробивши крок до батька, я намагалася йти впевнено, але не зухвало.

Підійшовши ближче, я простягнула руку й нахилилася, аби доторкнутися губами до зовнішньої сторони долоні, і відразу прикласти її до лоба. Тяжка рука батька тягарем опустилася на моє плече. Він мене поплескав, і я випрямилася, батько на мить міцніше стиснув моє плече, від чого я ледь не заскреготала зубами. Я закусила щоку, аби не видати зайвий звук.

— Yerinizi unutmayın (перекл. тур. Не забувай своє місце), — прошипів він, не міняючи в обличчі, але його очі палали гнівом. — Annenizi de unutmayın (перекл. тур. Про матір теж не забувай), — в цих словах відчувався двійний сенс.

Я зробила крок в бік матері, і на її обличчі було виражене не задоволення. Вона неохоче дала мені руку, і я зробила те саме, чітко бачила, як її рука розпухла. Горло стиснулося, і я подивилася їй в очі. Я ніби бачила, як вона мені говорить йти звідси. Аллах…

Невже не тільки я піддавалася насиллю від батька? Але я ніколи не бачила синців на тілі матері. Як і моїх теж ніхто не бачив, крім неї та Джана. Вона обірвала контакт.

На ватних ногах я зробила крок назад і опинилася притиснутою до грудей Микити. Він весь цей час був так близько мені? Батько, примружившись, спостерігав, як я була неприпустимо близько до чоловіка.

Я намагалася відсторонитися, але Микита обірвав мої наміри, обхопивши рукою мою талію.

— Ну що ж, якщо ви усі тут, то разом поснідаємо, — це не було запрошенням, це був наказ. Я м’язами спини відчула, що Микиті ця ідея не сподобалася.

— Ми прийшли тільки за речами й документами Мелісси.

— Ви їх отримаєте, але тільки після того, як поїсте. Не ввічливо відпустити гостей, а тим паче рідню голодними.

Ми відчули, як попали в халепу, в яку самі прийшли. Микита переглянувся з братами.

— Гаразд.

— Чудово, я думаю, нам усім потрібно познайомитися ближче, ми ж вже рідня. Feraye! — батько крикнув, і в мить підбігла одна з покоївок, яку я бачу вперше. Батько найняв персонал?

— Oğullarıma kahvaltı için aşağı gelmelerini söyle (перекл. тур. Скажи моїм синам, щоб вони спустилися на сніданок), — грубо велів їй.

Дівчина кивнула і побігла. Я була спантеличена тим, що батько найняв персонал.

Будинком завжди займалися я й мати, та ще двоє жінок, що були дружинами охоронців. Брати поки не мали дружин, тому роботи було багато, але напевно дещо змінилося, коли я покинула дім.

Микита, тримаючи мене за талію, змусив мене зрушити з місця. Він буквально волік мене. Збоку мене з'явилася Катерина, вона вже не здавалася такою збудженою. Її трохи нахмурені брови показували все її ставлення до цього місця. Ферає та Азізе, дружина одного з людей батька, швидко сервірували стіл для великої кількості осіб.

— Daha hızlı (перекл. тур. Швидше), — гаркнув батько, і жінки прискорилися.

Микита нахмурився ще дужче, а Катерина, здається, вперше побачила таке ставлення до жінок. Максим, поки ми були в будинку, не проронив ні слова, можливо бере приклад з молодшого брата.

Батько махнув нам рукою на ліву сторону столу. Ми сіли так, що я опинилася посередині між Катериною і Микитою, а біля них Артур і Максим, який насмілився сісти найближче до батька.

Батько всміхнувся цьому і власницьке сів в голові столу. Здається, він слідкував за кожним присутнім, навіть Катерина привернула його увагу, через що вона здається втиснулася в спинку стільця.

Я доторкнулася до її руки, від чого вона сіпнулася, але попри це бадьоро посміхнулося мені.

— Це по-справжньому турецький сніданок! — прошепотіла мені, на що я ліниво посміхнулася. У неї перший, а у мене, сподіваюся, останній.

До кімнати зайшла мати, а через пару хвилин і брати. Ахмет і Мустафа, переговорюючи, підійшли до батька й привіталися. Джан зупинився в проході й дивися на мене, як на божевільну. Я йому посміхнулася, а він лише похитав головою й більше не дивився в мою сторону, підійшовши до батька.

Брати удавали, ніби не бачили мене, і саме боляче, що і Джан не звертав на мене увагу. Я розуміла, що він не винен. Розуміла, що це наказ батька, що я зганьбила сім'ю. Та те, що саме Джан поводитися так, робило боляче.

Батько кивнув усім на стіл, і ми почали їсти. Микита глянув на мене, коли я маленькими кусочками їла. Одна рука накрила мою, і я судомно вдихнула. Йому не подобалася ця ситуація. Аллах! Вона тут нікому не подобалася. Крім батька, який влаштував це шоу. Слова матері не виходили з моєї голови, а її синяки не виходили з моєї пам’яті.

— Я чув, що ти працюєш викладачем в університеті, Микито? — заговорив батько.

Микита відвернувся від мене в бік батька.

— Так, — коротко відповів.

— Ти старший, наскільки я знаю.

— Правильно знаєте.

— Тоді чому ж ти не допомагаєш батьку в бізнесі? Це робить твій молодший брат, — він кивнув на Максима. — Батько тобі не довіряє?