Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Яке щастя, що принцеса Веселина відмовилася від зустрічі зі мною. Тож не тільки вечір та ніч, а й увесь наступний ранок я можу присвятити відпочинку та відновленню свого стану до хоча б прийнятного. І якщо ввечері я ще думав, що це мені вдасться зробити самому, то на ранок зрозумів, що не обійтися без Вегарда. Сніданок з принцесами довелося пропустити, не велика втрата, жаль тільки, що Сану не побачу.
Дядечко прийшов у супроводі братика та Гарда, добре хоч батьків не посвятили, і втрьох вони знатно прополоскали мені мізки. І лише потім Вегард зайнявся моїм здоров’ям. І з подивом зауважив, що попри втому, мій стан дещо покращився, зв’язок з магічною іскрою став більш стабільним. З чого зробили висновок, який я припускав ще раніше: для стабілізації мого стану мені потрібно вийти із впливу магічного джерела, в якому я постраждав. Що я власне й збирався робити після нашого тридцятиріччя, хоч більшість моїх рідних заперечувала. Тепер маю ґрунтовну причину і точно поїду геть. Можливо й в Орлині землі, у них джерел немає взагалі.
Після обіду я вже мав сили, але не бажання, йти на зустріч до наступної принцеси. Як там її? Нацумі, здається. Зрозумів, що не хочу цього робити, тому відправив замість себе Стіга, наклавши на нього свою личину. Ми вже не раз провертали такий трюк, тож я був впевнений, що все вийде. Помічник спробував упиратися, проте все ж відмовити мені не зміг. Особливо, коли почув, що весь цей час проведу, відпочиваючи.
Судячи з тих захоплених поглядів, які наступного ранку кидала на мене Нацумі, Стіг непогано провів час. Але більше мене бентежила моя пташечка. Зайшла, не піднімаючи голови, зробила реверанс і втупилася у свою тарілку. Жодного погляду в мій бік. Що не так? Адже мені здавалося, що між нами протягнулася ниточка! Хай не закоханості, принаймні з її боку, але дружніх стосунків. Чи то моє прохання про поцілунок все зіпсувало? Але ж вона мала право відмовити, я ж не наполягав. Чи, може, вона дізналася про мій плачевний стан після нашої прогулянки, тож тепер не бажає мати з таким нікчемним мною нічого спільного? Але звідки вона могла дізнатися? Я строго-настрого заборонив Гарду хоч щось казати їй про моє самопочуття. Стіг теж не міг нікому сказати, Зігрід і поготів – він німий. Розбовкати не могли й Вегард з Харальдом, а покоївок до мене не пускали. Але якщо не це, то що тоді?
Марно чекав на неї в бібліотеці після вечері – Сана не прийшла.
Зважився: покликав Гарда і попрохав привести Алію-Ахсану до мене в бібліотеку, здивований погляд друга просто проігнорував. Мені зараз було вкрай важливе лише одне: з’ясувати, що сталося з пташечкою.
Прийшла, хоч я й не сподівався. Стоїть насуплена, погляду не підіймає, слова цідить, холодна, немов статуя.
Хотів вже здатися, як раптом…
То моя пташечка ревнує?
Свята Іскра, як же безглуздо вийшло! Покликав до себе, зізнався, що дуже сумував, та моя ображена пташечка лише поцікавилася, чи кожній принцесі я говорю таке.
Як же бути? Адже вона ладна прямо зараз піти геть. Щоб втримати її, роблю єдину можливу для мене річ: глибокий надріз на долоні та заклинання левітації. І ось вона вже у моїх долонях, така ніжна, така жадана, така турботлива. Як вона могла подумати, що мене може цікавити ще хтось, окрім неї?!
Моя розумна пташечка нарешті вірить мені, коли я показую ілюзію на Стігові та виправдовуюся. Та от тільки інформація про мою втому була зайвою – он як Сана переживає! Не варто, мила моя, зі мною уже все гаразд.
А потім вона цілує мене, тож я на деякий час забуваю про все на світі. Лише коли повітря закінчується, я помічаю, що моя пташечка забруднилася моєю кров’ю.
Очистив, а вона знову, як і в саду, пропонує перев’язати мою долоню. Ні, не треба, не хочу, аби ти бачила, хоч і знаю, що не злякаєшся. Відвертаю твою увагу, слово за слово, і ми вже обговорюємо, чому ти не хочеш бути королевою і який чоловік тобі б підійшов. І я, не подумавши, викладаю все, що на думці: я б зробив усе, аби стати для тебе опорою, моя пташечко.
Дивно чути таку заяву від людини, яка й пересуватися самостійно не може?
Щось я й справді верзу надто багато нісенітниць. Нащо я тобі? Хіба для прогулянки?
Пропоную втекти від усіх, а ти, замість просто погодитися, ще й турбуєшся про моє здоров’я. І тільки після моїх запевнень, що все буде гаразд, зрештою даєш згоду.
Не можу дочекатися!