Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

- Ви ж мені потім розповісте, що це за страви і як їх правильно їсти? 

- Звичайно - у повітрі з’являється незручна пауза. 

Я бачу збентеження Асі, яка перебиває в руках легку тканину абаї і дивиться всюди, але тільки не на мене. У голові з’являється думка, що окрім мене ніхто не покращить ситуацію, а тому я вирішую завести хоч якийсь діалог.

- Тут досить гарна локація. Якщо ти хочеш, то я можу зробити тобі фото для соціальних мереж? - Ася кидає здивований погляд на мене і коротко посміхається. Ну а що? Це перше, що мені прийшло в голову. Після всього, що трапилося, я не знаю як мені спілкуватися з цією дівчиною. 

- Дякую за пропозицію, але соціальні мережі не про мене. 

- А що про тебе? - Ася тільки знизує плечами.

- Я навіть не знаю, що вам відповісти. Звичайна дівчина, яка з юності намагається вижити і допомогти сім`ї. Спочатку я багато вчилася, щоб вступити на бюджет, але зрештою обрала спеціальність, яка взагалі мені не до душі. Далі бралася за будь-яку роботу, лише, щоб допомогти мамі. У мене мало друзів, бо вільного часу навіть на сон не завжди вистачало і взагалі відсутні хобі. Якось так…

- Яку спеціальність ти завершила?

- Ведення готельно-ресторанної справи.

- А яку б хотіла обрати? 

- Хотіла б стати лікарем, допомагати таким ж особливим дітям, як мій брат. Але там не було державних місць, а ще навчання мало не сім років триває. Я б не змогла поєднувати його разом з двома роботами, щоб допомогти матері. 

У мені ніби щось обривається від слів цього дівча. Їй тільки двадцять два, але у мене складається таке відчуття, ніби вона прожила втричі більше. У неї втомлений голос і відсутність вогнику в очах. Головна мета Асі - допомогти сім`ї і вона готова пожертвувати собою заради неї. Це водночас захоплює і засмучує. 

- Бог благословив твою матір подарувавши таку доньку, як ти. Мені шкода, що на початок твого шляху випало стільки випробувань. Ти їх не заслуговуєш - Ася стискає губи в тонку лінію і ніяк не коментує мої слова.

- Давайте не будемо про це говорити. Сьогодні такий хороший вечір. Напевно вперше, за довгий період часу я відчуваю себе спокійно. Тому краще розкажіть мені щось про Емірати. 

- Як забажаєш. 

І я почав розповідати про все, що мені приходило в голову: історію, культуру, традиції, політику. Ася так уважно слухала мене, перериваючись на запитання, що у мені з’явилося натхнення на розповіді. Я готовий був говорити всю ніч, лише, щоб світла посмішка і сяйво в очах не стухали під натиском важкості та незгод. 

***

Розслабитись і отримувати задоволення, як виявилося, було не так складно. Чи це теплий вечірній вітерець змусив відчути мене легкі мурашки по шкірі, чи це присутність пана Халіма так діяла на мене. Зрештою, мені вперше за довгий період часу було хвилююче добре.  

- Я так об’їлася, що десерт точно не для мене.

- Ти маєш його спробувати. Він складається із вершкового сиру, цукрової тростини та вершків, що запікаються, а згодом поливаються солодким сиропом. Такої смачної кнафи, як тут ти в цілих Еміратах не знайдеш. 

- Ви мені так говорили про кожну страву, яку приносили. Я вже готова вам на слово повірити - чоловік мені тільки посміхається, що я відзеркалюю. Не думала, що мені з ним може бути так комфортно. 

- Ні! На слово нікому не можна вірити. Потрібно самій усе перевіряти. Тому куштуй давай. 

Чинити опору у мене не було бажання, хоча мій шлунок говорив про інше. У ньому сьогодні побувала маклуба, яка складалася з шарів рису, курятини та овочів, прикрашених горішками. Далі йшла муссака з баклажанів, картоплі та яловичини, приправленої соусом но основі томатів і спеції. А на завершення, перед десертом, подали хумус з варених нутових бобів, пасти з кунжутнику, лимонного соку, часнику та оливкової олії, який потрібно було їсти піта-хлібом. Мені здавалось, що от-от і я лусну. 

- Ну як тобі? - пан Халім уважно спостерігав за тим, як я обережно куштую кнафу і мені було ніяково від його пронизливого погляду. 

- Це дуже солодко і смачно. Чогось подібного я ще не куштувала. 

- А я говорив, що тобі сподобається - задоволення так і читалося на чужому обличчі. 

- Ви мали рацію. 

- Радий це чути. Але ще більше мене ощасливить, якщо ти скажеш, що тобі подобається сьогоднішній вечір - чорні глибокі очі навпроти дивляться ніби в саму душу і вперше я не відводжу погляду, щоб побачити їхню реакцію на те, що скажу. 

- Цей вечір стане для мене одним з яскравих спогадів у моєму житті. Я дякую вам за нього і за вашу доброту до мене. 

***

Після вечері я запропонував Асі трохи прогулятися по причалу, на що вона погодилася. Щоправда, якщо за столом ми вели активну бесіду, то зараз йшли у цілковитій тиші. Доки дівча роздивлялося відполіровані яхти, я дивився на неї і поглиблювався у свої думки. 

- Айрате, ти мене здається не зрозумів. Я хочу, щоб ти розповів правду про те, як мій брат наважився купити цю дівчину - очі чоловіка округлюються від почутого. Він не очікував такої різкої зміни тону розмови.