Читати книгу - "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"

Світлана потягується на ліжку. Дивиться, як коханець неквапливо одягається. Зітхає. Їй скоро повертатись туди… До того маленького пекельного створіння. Чи думала вона колись, що поява в їхній сім'ї дитини знищить всі її зусилля? Перетворить на нескінченний потік мук її життя? Ні…

- Треба щось робити. Так більше не може продовжуватися. Ти повинен мені допомогти, - намагається надати голосу м'якість.

- Я вже зробив набагато більше ніж міг, Світлано, - дивиться на неї зацьковано.

– Це останнє. Потрібно позбутися цього непорозуміння. Я не можу бути вдома, ти це розумієш? – одна згадка про Дениса та її починає тіпати.

Тоді три з половиною роки тому вона й подумати не могла, що дитина так змінить її життя. Вважала, що найме няньку. Збагрить пацана. І на цьому все. Прорахунок... Вона так круто прорахувалася.

Потрібно було спочатку піти іншим шляхом. Жорстокішим, але дієвим. Хоча якщо коханець допоможе, то й зараз це ще можна здійснити. А він поможе, не може відмовити. Занадто переплелися їхні долі.

- Є найпростіший спосіб - розлучись, залиш батькові дитину і все. Чого ти вчепилася за цього Влада? Ви вже навіть не спите разом. Так існуєте під одним дахом. Світлано, навіщо? Якщо я тебе люблю, і все може бути інакше. Я тебе знаю, як ніхто інший. І приймаю такою, як є, – підходить до неї, бере за руку, цілує кожен палець.

- Льоша, ти приймаєш, я знаю, - муркоче і гладить його по щоці. - І я тобі довіряю. Єдиному. Але ти подумай, все, що є у тебе, у мене, це кошти Влада. Не час йти, доки корова ще може давати молоко.

- А скільки треба цих бабок, га? В нас все є. Я розкрутив бізнес і цілком можу забезпечити тебе. Життя йде, а ти проводиш його з нелюбимим чоловіком, і я як собака сиджу на ланцюгу і чекаю на рідкісні зустрічі з коханою.

Звісно, ​​Світлана лукавить. Не гроші її тримають поруч із Владом, точніше, не лише вони, а й почуття власності. Вона стільки сил вклала, добиваючись його, стільки часу на нього витратила і тепер відпустити. Ні… нізащо…

Хіба що на той світ, або в такі муки, щоб сто разів пошкодував про своє ставлення до неї. Але Льоші цього знати не треба. Він так віддано іі любить. І порівняння справді хлопець вибрав правильне – її пес. Вірний та відданий. Робить все по клацанню пальців. І навіть тут Світлана його знайшла, видресувала, підгодувала. Тож Льоша, теж її заслуга. І її вона ніколи не відпустить, нікому не віддасть.

– Я знаю, що ти робиш усе. Але поки що не час ще. Влад… з ним треба поводитися по-іншому. Інакше ... Льош, він не такий простий. І якщо почне копати, він нас знищить. Щоб уникнути цього, треба його морально розчавити. Потім обібрати до нитки. І коли він буде немічний, тоді ми зможемо залишити все це в минулому.

- Світлано, я не такий ідіот, яким ти часом мене вважаєш. Зараз усунути Влада ідеальний варіант. Але ти з якихось причин упираєшся. Я вже раз повірив тобі, зробив те, за що досі соромно. Я зрадив сестру! І лише для твого щастя! Тому що сліпо любив! Хоч і розумів, що дитина зв'яже вас із Владом ще міцніше. Але ж я це зробив!

- Ти зробив це, не лише через мене. Ти хотів вирватися зі злиднів. І ти скористався з цього шансу. Хоча… я пропонувала жорсткіший варіант, ти відмовився. Я наполягати не стала.

- Я хотів забезпеченого життя для нас, - ходить з кута в кут, руки тремтять, хлопець на взводі. - І мені нелегко було наважитися. Я зрадив, і все заради тебе, Світлано. І ні, я не пишаюся своїм вчинком. Як бачу її, так душу розриває. Вона не заслужила на все це!

– Заслужила й більшого. Але ... - підходить до нього, кладе вказівний палець на губи, припиняючи суперечку, - У нас з тобою різні погляди щодо цього. Я розумію тебе. Але ж у неї все добре. Вона одружилася. Ще собі дітлахів наробить. Розслабся, - Світлана посміхнулася однією зі своїх найспокусливіших усмішок.

- За каліку! Вона вийшла з жалю. У самої вимучена болем душа і вона намагається врятувати ще когось. В це болото втягнув її я! - Він сідає в крісло і обхоплює голову руками.

- Ти ж допомагаєш грошима. Ти дав їй стільки, що інша на її місці мусить тобі ноги цілувати. Ти не покинув її. Навіть знаючи про моє невдоволення, продовжуєш з нею спілкуватися. І я терплю. Іду тобі на поступки. Це довіра в наших відносинах. Цілі у люблячої пари єдині, і вони йдуть до них разом. Тому і ти просто зобов'язаний мені допомогти. Останній раз. А потім… все буде інакше. Ми відвоюємо своє щастя!

Світлана випалила все на одному подиху. Треба дотиснути коханця. Направити думки у правильне русло. Його почуття провини, перед тією дівкою порядком напружує. І ще більше підливає дров у казан ненависті Світлани.

Маленька пекельна дитина щодня про неї нагадує. І ще Влад, який обожнює сина. Весь вільний час лише з Денисом. Все цьому малолітньому кровопийці. А вона боком. Її ніби не існує. У будинку тепер реально культ цієї дитини, носяться з нею, як із писаною торбою, а Світлана зайва. Навіть якщо вона ночувати додому не прийде, Влад не помітить. І це треба припиняти.