Читати книгу - "Неможливий романс , Мартіна Зоріна"

Катерина дивилася на мене так, неначе я кровожерливий вовк і збираюся роздерти свою жертву, тобто її, на клаптики. В її очах досі бриніли сльозинки та волю почуттям, вона все ж не дала. Натомість прикусила нижню губу й опустила погляд у тарілку, котру молодий офіціант поставив перед нею.

— Ще щось будете замовляти? Десерт, до прикладу?

— Можливо, пізніше, — мовив я офіціанту, не відриваючи погляду від Катерини. Вона ж продовжувала супитися. Я бачив, що в середині неї закипав вулкан і виверження от-от розпочнеться. Й думати не хотілося, чим для мене обернеться воно.

«Тікай, поки лавою не накрило!» — кричала свідомість, попереджаючи про небезпеку.

Дивлячись на Катерину, я починав усвідомлювати «чому» у мене досі не має дружини. Такі постійні перепади настрою важко зрозуміти та витримати.

«Особливо тоді, коли поруч некохана жінка!»

Але ж і коханою у мене було. Я ж не хотів, не бажав, не прагнув. Та й для чого? Аби зариватися з головою у справи, працювати днями й ночами, не спати, не їсти, й не дихати, як колись, на повні груди. Щодня робити титанічні зусилля, аби продовжувати існувати без коханої, переступаючи через себе й ті почуття від яких хочеться кинутися з моста в ріку.

Кохання не варте того, аби через нього так страждати: ламати себе, наступаючи самому собі на горло, зраджувати принципам та мріям, йти на жертви й принижуватись, вимолюючи крихти любові та ніжності. Ні, кохання не варто цього. Більше не варте!

Одного разу я довірився цьому почуттю й отримав лише головний біль та знівечене серце. Одного разу було достатньо, аби назавжди запам’ятати цей урок долі.

— Так і будеш супитися чи поговоримо, як дорослі? — промовив якомога стриманіше, аби Катерина нарешті глянула на мене й ми закінчили цей фарс.

Не знаю, що відбувалося у її голові та до чого уся ця трагікомедія, та я не мав наміру продовжувати наші стосунки. Взаєморозуміння між нами зникло в одну мить і здається мені, що я як раніше уже не буде. Я планував розстатися, так би мовити, по-хорошому, можливо приятелями, та певно Катя думала інакше. Її сьогоднішня витівка просто не вкладалася у моїй голові, викликаючи лише гнітюче відчуттям тривоги у душі.

— Та я хіба проти? — Катя відклала вилку у бік й різко підійняла голову. Задерла кирпатий ніс й продовгувате обличчя вгору. Сльози в її очах висушив пустотливий вогник, який з кожною секунду набирав обертів, перетворюючись в яскраве жовто-червоного кольору полум’я. І щось мені підказувало, що саме мене збираються спалити на цьому багатті.

— Не розумію... — тільки й встиг промовити.

— Все ти прекрасно розумієш, Ярославе, — вона направила свого вказівного гарно наманікюреного пальця на мене, — Розумієш, але продовжуєш прикидатися.

Мої брови поповзли вверх.

— Ти досі не можеш відпустити минуле й продовжуєш чіплятися за нього, як утопленик за рятувальний жилет, ігноруючи пристрасть, що є між нами. Думаєш, я не бачу, що подобаюсь тобі? Не відчуваю ці дивні вібрації, коли ми поруч?

«Це вона про фізичне збудження?»

— Катю, ти щось наплутала, — Мені буквально уривався терпець і я з останніх сил стримував себе, аби не післати все в Тартарари.

І на додаток — розірвати стосунки не тільки з Катериною, а й з усією її сімейкою. Як після такого співпрацювати з Острозькими, я й гадки не маю. Це фініш, беззаперечно.

— Я нічого не плутаю. Абсолютно, — вона випрямилася, розправила плечі, — Я бачу, відчуваю, що нам добре вдвох. Настільки добре, що ти вже два роки спиш лише зі мною.

«Бо не маю наміру щодня шукати іншу коханку!» — хотілося крикнути та я змовчав. Що ж, дослухаю цей монолог до кінця. А ж цікавість бере за живе.

— Хіба це не показник? — продовжувала вона, — Хіба це не знак того, що ти закоханий у мене так само як і я в тебе?

«Прекрасно! Просто фантастично!»

Мене починало нудити. Цікаво, від супу чи від приторних слів коханки?

Що за напасть?!

— Острозька, угомонись. Це вже навіть не смішно! — я ухопив рукою салфетку з коліна й кинув її на стіл, — Я іду до вбиральні. А ти, — «Котись під три чорти!» — а ти, будь ласка, обдумай маячню, котру щойно озвучила.

Катя відкрила рота та я не дав їй вимовити й слова.

— Подумай, Катю, добряче подумай. Бо це може бути наша остання зустріч.

Я не збирався залякувати її чи боронь Боже шкодити фізично, зовсім «ні». Проте, хотів показати, що не маю наміру гратися в її видумані стосунки. Між нами був лише секс і нічого більше.

І якби на її місці була інша, все було б точнісінько так само. Тільки пристрасть. І ніяких почуттів.

Примітка:

1. Спар,[1] також спар золотистий, дорада (Sparus aurata) — океанічна риба, що належить до родини Спарових. Також, це важливий промисловий об'єкт, відомий також під торговою маркою дорада, або дорадо. Є частиною традиційної каталанської кухні, популярним об'єктом марикультури в Каталонії і взагалі у Середземномор'ї. — https://uk.wikipedia.org/wiki/Спар

2. Буябе́с (фр. Bouillabaisse, ​фр. вимова: [bu.ja.bɛːs]) — страва французької кухні; рибна юшка із часником та прянощами. Найбільш поширена на півдні Франції, переважно в Марселі. — https://uk.wikipedia.org/wiki/Буябес