Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Після того, як Ася сіла на потяг, Андрій наробив дурниць. Вечір провів у компанії старих друзів. Не можна сказати, що веселився. Швидше, заливав горе дорогим алкоголем.

Думав про Станіславу, коли на колінах сиділа якась незнайомка, до якої відчував огиду. Однак не проганяв, дивився в її чорні очі, спостерігав, як та вилася біля нього, цілувала його шию, руками обмацувала. Саме ця розкутість, непристойність  панянки й викликала неприємні відчуття. Андрій довго чекав, що в нього з'явиться хоча б бажання доторкнутися до неї, але нічого не змінювалося. А усвідомлення власної огидності змушувало ще більше зазирати в склянку.

Зрештою, закінчилося все бійкою. Насправді він і сам не зрозумів, як це трапилося, бо після ночі залишилися великі прогалини в пам'яті. Хлопець потрапив у поліцейський відділок і лише тоді зрозумів, що справи в нього кепські. Довелося телефонувати батькові, аби той витягнув його з-за ґратів.

Олександр, м'яко кажучи, був не в захваті від поведінки сина. Він ще досі гнівався після інциденту з Асею в нічному клубі. А мати взагалі вчинила скандал по приїзді додому.

– Ти що собі дозволяєш?! – кричала вона. – Ти нас осоромив! У батька вибори цього року! Преса все дізнається!

Андрій зміряв Василісу поглядом, зиркнув на злого батька, який останнім часом намагався приховати свою неприязнь до матері, й нещиро посміхнувся. Вислуховувати нотації не хотілося, до того ж страшенно боліла голова.

– Ви самі себе осоромили. Не лізьте в моє життя, бо інакше я полізу у ваше.

Мати зіщулила очі, склала руки на грудях. Розтулила рота з наміром щось сказати, але змовчала. Подивилася на Олександра, сподіваючись отримати підтримку в його особі, але чоловік навіть не думав дивитися в її бік. Він уже наливав собі щось із бару.

– Яблучко від яблуньки! – прошипіла жінка. – Від навчання все одно не відкрутишся!

Після цих слів мати розвернулася й швидко пішла у свою спальню, сердито грюкнувши дверима. Андрій зустрівся поглядом з батьком, уїдливо йому усміхнувся й теж пішов нарешті відпочивати.

Сон порушив несподіваний телефонний дзвінок. Хлопець вилаявся, бо забув вимкнути його. Але коли помітив на екрані її ім'я, то навіть серце забилося частіше. Невже щось трапилося? Раніше вона ніколи йому не телефонувала.

– Асю... – схвильовано сказав без вітання.

У слухавці пролунав шурхіт.

– Ой, Андрію... – у голосі викладачки відчувалося здивування. – Це Ви... Вибачте, номером помилилася. Ви з Сипченком поряд у телефонній книзі... Вибачте, треба йому зателефонувати... у мене тут деякі запитання. Ще раз Вас зі святами.

–І Вас.

Короткі гудки сповістили, що дівчина поклала слухавку. До болю, який не втихав уже кілька днів, додалося ще й розчарування. Так паршиво хлопець себе не почував ще жодного разу.

В домі Карпенків намічалася грандіозна вечірка з купою високопоставлених гостей. Але святкувати Новий рік не було ніякого бажання. Попри всі погрози матері, Андрій вирішив не виходити зі своєї кімнати. Він вважав, що й так достатньо догодив батькам, погодившись на навчання за кордоном.

 Василіса тричі приходила з наміром затягнути його привітатися з гостями, але в неї нічого не вийшло. Коли двері відчинилися вчетверте, хлопець закотив очі та навіть не дивлячись на них, став біля вікна та засунув руки в кишені. У дворі повільно миготіли вогники жовтого, теплого кольору, освітлюючи снігову перину. Пригадалося, як у дитинстві, ще бувши хлопчаком, вірив у новорічні дива, як відчував магію свята на серці. Зараз там був лиш біль.

– У тебе тут гарно, – дівчачий голос змусив озирнутися. Маріанна роздивлялася його фотокартки, які мозаїкою висіли на стіні. Дівчина мило усміхнулася, але в її очах були помітні хитрі іскринки. Андрій знову обернувся до вікна.

– Скажи це Василісі, вона обирала дизайн і розвішувала оті фотки.

– Дизайн не має значення, коли в кімнаті є ти.

Андрій мовчав, вважаючи її лестощі недоречними. Маріанна стала поряд.

– Андрію, чому ти мене уникаєш? Я тобі не подобаюся?

Прямолінійність дівчини дратувала. Навіщо вона сюди прийшла? З якою метою?

– Не люблю, коли мені нав'язують... гм... дружбу.

Це слово не було коректним, але більш вдале «стосунки» він міг асоціювати лише з Асею.

Блондинка нахабно витягла його руку з кишені та переплела їхні пальці. Андрій відчув лише роздратування, але руку не забрав. Хотів побачити, як далеко вона зайде.

Маріанна, не втрачаючи часу, притулилася до Андрія, поклала вільну руку на його груди, стала навшпиньки й доторкнулася губами його губ. Мабуть, очікувала, що він відповість на поцілунок. Однак хлопець лише з холодом в очах дивився на неї. Дівчина ступила крок назад, відпустила його руку.

– Я хочу лише взаємності.

Хотілося реготати. Не лише від фальші в брехливих очах, а й від того, що ці слова звучали абсурдно. Ніби він міг змусити себе покохати її!

– Шукай цього де-інде. Моє серце зайняте. Закоханий у навчання за кордоном. Покидаю країну через кілька тижнів.

Андрій розвів руками, усміхнувся криво, даруючи дівчині скептичний погляд.

– Хто б вона не була, ви все одно не зможете підтримувати стосунки на відстані, – уїдливо відповіла Маріанна й залишила хлопця на самоті. Він з сумом подумав про те, що дочка Пилипенка має рацію. Але хіба ті стосунки існують, щоб через них побиватися?

Оскільки ніякого святкового настрою не було, Андрій заснув ще до дванадцятої й прокинувся аж зранку від того, що Ася пробралася в його сон, змушуючи страждати від хтивих бажань. Не міг втриматися, аби не написати викладачці провокаційне повідомлення.

«Ти мені снилась. Не питай, що ми робили, інакше знайду тебе на краю світу...»

Чи чекав він, що Ковальова відповість? Звісно, чекав. Сподівався, хотів цього. Але Ася й це повідомлення залишила без відповіді.

 Здавалося, що душа обгоріла. Ніби хтось випалив усередині все, що раніше могло щось відчувати.

Дні зробилися суцільною нудьгою, а ночі – каторгою. Хлопець сам собі зізнався, що хоче поїхати якомога далі звідси. Можливо, в такому випадку прийде полегшення. Принаймні, він дуже на це сподівався.