read-books.club » Сучасна проза » Волден, або Життя в лісах 📚 - Українською

Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

259
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Волден, або Життя в лісах" автора Генрі Девід Торо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 96
Перейти на сторінку:
в Темні віки“ пера уславленого автора „Говорили-балакали“; новий випуск щомісяця». І читають це очима-тарілочками, з розпаношеною примітивною допитливістю, ковтають лудженою горлянкою, перетравлюють залізним шлунком, як малий чотирирічний школярик — свою двоцентну «Попелюшку» з позолотою на обкладинці: наскільки можу судити, з того віку в більшості не покращується ні вимова, ні вміння робити з твору висновки. Наслідок: зіпсутий зір, застій у всіх системах організму, загальний ступор і втрата інтелектуальних здібностей. І такі пряники випікають чи не в кожній печі щодня, у значно більшій кількості, ніж добрий хліб із пшеничного, житнього чи кукурудзяного борошна, — та й попит на них більший.

Навіть той, хто вважається добрим читачем, не читає добрих книжок. Що можна сказати про культуру в Конкорді? Як не враховувати кількох винятків, у містечку ніхто не має апетиту на найкращі й дуже добрі твори навіть англійської літератури, де всі слова зрозумілі. Навіть той, хто здобув у коледжі так звану широку освіту, тобто освіту в широкому значенні, кепсько знає англійську класику чи й не знає її взагалі. Що ж до хронік мудрості людської, прадавньої класики й біблій, доступних усім, хто хоче по них сягнути, то мало існує свідчень бажання з ними ознайомитися. Я знаю одного дроворуба середнього віку, який виписує французьку газету — як він каже, не заради новин, адже стоїть понад такими дурницями, а щоб «тримати себе в формі», адже з походження він канадець; коли я спитав, яким, на його думку, могло б бути найбільше його досягнення, він відповів, що хоче розвивати й збагачувати свою англійську. Плоди вищої освіти зазвичай не ставлять собі вищих цілей і тому виписують газету англійською. Скількох співрозмовників знайде собі той, хто щойно прочитав одну з найкращих англійських книжок і хоче її обговорити? А◦припустімо, що він прочитав грекою чи латиною класичний твір, про який чули навіть так звані анальфабети; він не знайде жодного співрозмовника, але муситиме про те мовчати. І справді, навряд чи по наших коледжах знайдеться такий професор, який, опанувавши мову, так само опанує поетичну мудрість давньогрецького автора і зрозуміє нашого уважного і звитяжного читача; що ж до священних писань і біблій людства, то хто в цім місті знає бодай їхні назви? Більшість навіть не здогадується, що не лише гебреї створили писання. Людина — будь-яка людина — готова суттєво відхилитися від свого шляху, щоб підняти із землі срібний долар; але ж нас оточують золоті слова наймудріших мужів античності, що їхню цінність підтвердили мудреці всіх наступних віків, але ми у своєму читанні не сягаємо далі «Перших уроків», читанок і підручників, а зійшовши зі шкільної лави — «Малих читанок» і оповідок для юнаків і початківців; і читання наше, і розмови, й мислення лишаються на дуже низькому рівні, гідному хіба карликів і пігмеїв.

Я хочу запізнатися з мудрецями, яких не родила конкордська земля, але імена їхні тут майже незнані. Може, досить із мене, що я чув ім'я Платона, але книжок його не читав? Мовби Платон — це містянин, якого я ніколи не бачив, сусіда, з яким я не розмовляв і не бачив доказів його мудрості. Але ж хіба так є насправді? Його діалоги вмістили все безсмертне, що було в ньому, однак лежать нечитані на полиці. Ми — неписьменні нащадки низького роду й живемо низьким життям; зізнаюсь, що не бачу суттєвої різниці між неписьменністю містянина, який узагалі не вміє читати, й неписьменністю того, хто вивчився читати лише казки для дітей і недоумків. Ми мусимо дорости до достойників античності, але спершу спізнати, чого вони варті. Ми — раса карликів, і наш інтелектуальний лет рідко здіймається вище шпальт щоденної газети.

Не всі книжки такі дурні, як їхні читачі. Імовірно, існують слова, звернені достеменно до людей у нашім становищі, і якби ми їх почули й зрозуміли, це збадьорило б нас так само, як ранок і весна; можливо, вони подарували б нам нове бачення. Скілько людей веде відлік нової епохи у своєму житті з прочитаної книжки! Можливо, існує книжка, що пояснить нам знайомі чудеса і розкриє нові. Не без того, що ми десь знайдемо слова, яких самі поки що вимовити не можемо. Питання, що тривожать, непокоять і бентежать нас, спадали у свій час на думку й мудрецям; жодного питання ті не оминули увагою; кожен філософ відповідав на них своїми словами й своїм життям, відповідно до власних здібностей. А◦поза тим, мудрість вивільняє від упереджень. Самотній робітник на фермі під Конкордом, який, переживши друге народження і своєрідне релігійне одкровення, вдарився в мовчазну сувору духовність, що перекреслює інші погляди, в це не повірить, але за тисячі років до нього Зороастр уже пройшов цим шляхом і здобув той самий досвід; але Зороастр був мудрецем, а тому усвідомлював, що цей досвід спільний для всіх, шанував своїх сусідів і навіть, кажуть, навчив людство молитися. Отже, най відлюдник наш у свій скромний спосіб єднається з Зороастром, і через вплив усіх достойників, включно з Ісусом Христом, позбувається упереджень; і най «наша церква» стане йому непотрібною.

Ми пишаємося, що живемо в XIX столітті, а поступ у нашій країні швидший, ніж будь-де. Але зважте, як мало це містечко робить для культури. Я не хочу ані лестити землякам, ані щоб вони лестили мені, бо від того жоден з нас не матиме зиску. Нас треба під'юджувати й підхльостувати, як волів, щоб ми перейшли на швидкий крок. У нас, як порівняти, непогана система початкового шкільництва, але лише для найменших; як не враховувати замореного лекторію-ліцею взимку, а останнім часом миршавої бібліотечки від штату, то не маємо шкіл для самих себе. На харчування й лікування тіла витрачаємо більше, ніж на поживу для розуму. Час заснувати школи не лише для початківців і не кидати освіти, коли сягаємо зрілості. Час нашим селам перетворитися на університети, а якщо вже старійшини такі заможні, що мають вільний час, то най стають професорами й здобувають широку освіту до кінця своїх днів. Не тільки світу, що в Оксфорді та Парижі. Невже студенти не можуть навчатися тут і здобувати широку освіту під небесами Конкорда? Чи ж не можемо й ми найняти якогось Абеляра, щоб нас навчав? На лихо, худоба й робота у крамничці відривають нас від школи, і ми ганебно занедбуємо освіту. У цій країні село мусить узяти на себе роль європейської шляхти й стати патроном мистецтв. Статків йому вистачить, бракує тільки щедрості й освіти. Фермери та купці тринькають купу грошей на те, що цінують самі, але запропонуйте їм придбати те, що, як знають люди

1 ... 32 33 34 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"