Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це неможливо, — наполіг на своєму дракон і очі прикрив, щоб не бачити ненормального творця.
Ярослав у відповідь обізвав його нецензурними словами і розповів присутнім, у яких стосунках була мама дракона з мітлою, макакою та волохатим гобліном. Найбільше дракона чомусь вразив гоблін. Після гобліна він непристойно заіржав.
— Ах ти, гадина, — правильно оцінив сміх Ярослав. Знущається ж. — У мене проблеми, а ти іржеш як кінь. Ну, я тебе…
Мітли більше не було. Інших підручних засобів також. Тому Ярослав заліз на постамент і стукнув дракона ногою. Той припинив сміятися і подивився на нього з подивом. Досі бити його ногами ніхто не намагався.
— Дивно, — сказав дракон.
— Гаразд, я пішов за списом. Нікуди не відлітай, — сказав Ярослав, спускаючись із постаменту. У голові утворилася порожнеча, в яку періодично залітали дивні ідеї. Думати над своїми діями не хотілося.
— Меч підійде? — спитав дракон.
— Підійде, — вирішив Ярослав. Де можна знайти спис і як ним користуватись він не знав. У нього навіть коня знайомого не було. А незнайоми, навряд чи погодиться заради нього нападати на величезну крилату рептилію.
Дракон потоптався на своєму постаменті, помахав легенько крилами, вильнув хвостом і поряд із Ярославом з повітря вивалився меч. Довгий, вузький, злегка вигнутий, трохи схожий на потовстілу японську катану. Рукоятка була в третину клинка, переплетена різнокольоровими шнурами, що складаються в геометричні візерунки, в кінці звисали три червоні китички, більш доречні на дитячій шапці. Клинок такого ж кольору як дракон, з ледь помітним гравіюванням біля рукояті. Придивившись, Ярослав упізнав у гравіруванні пару драконів, що стояли один навпроти одного, розчепіривши крила.
— Хм, — оцінив Ярослав меч. Він щойно згадав, що з мечем поводитися вміє так само добре, як і з списом.
Згадка його не зупинила. Що йому якийсь спогад, коли на кону життя. Він схопився двома руками за рукоять і спробував мечем помахати. Меч у відповідь спробував полетіти у невідомі далі.
— Тяжкий, зараза. А на вигляд і не скажеш.
— Ти його неправильно тримаєш, — зауважив дракон.
— Начхати, — сказав Ярослав. — Він мені не потрібен. Мені потрібно щоб ти забрав свій камінчик.
— Це неможливо, — знову повторив дракон.
Ярослав у відповідь загарчав, зручніше перехопив меч і пішов на таран, цілячись вістрям у дракона.
Дракону бути ціллю не сподобалося, він спритно підстрибнув, дозволивши хлопцеві без шкоди перелетіти через постамент і з гуркотом приземлився назад. З постаменту полетів пил і дрібне сміття. Глядачі дружно ахнули, але розходитись не стали. Такі цікаві вистави, та ще й безкоштовно, трапляються нечасто.
Мечу Ярослав сподобався з першого погляду. Нічим іншим пояснити те що, що у процесі падіння він нічого собі не відрізав, було неможливо.
— Я Етль, — представився дракон, намилувавшись тим, як Ярослав, помацавши постраждалу фізіономію, намагався збагнути, як правильно тримати меч. Рукоять була надто довга. За неї зручно було б триматись удвох, у чотири руки, місця для рук вистачить. Одному триматися було незручно, меч весь час переважувало вперед, і він втикався у бруківку.
— Ярослав, — пропихкав у відповідь хлопець.
— Давай я дам тобі багато золота, і ти від мене відчепишся. Ти мені заважаєш думати.
— Ха, — сказав Ярослав. — Засунь своє золото знаєш куди? Мерцям золото ні до чого. А я обов'язково стану мерцем, якщо не позбудуся тієї гидоти, що випадково проковтнув.
— Не станеш. Ти не хотів, — сказав дракон.
— Так я тобі й повірив! — вирішив знову покричати Ярослав, меч він тримав, як косу, над приреченою до покосу травою. При цьому його трохи хилило праворуч, у напрямку важкого клинка.
— У тобі немає води! — гаркнув у відповідь дракон.
— Зате є вогонь, метал та дзеркало!
— Для вогню та металу Серце Вогню не смертельне! Просто марне! А дзеркало… — дракон затнувся і замислився. — Дзеркало ми не врахували.
— Ага! — невідомо чому зрадів Ярослав.— Кретини хвостаті!
— Чому ніхто не подумав про дзеркало? — здивувався дракон.
— Гади вогнедишні!
— Адже дзеркало відображає…
— Ящірки тупоголові!
— Якщо відобразити суть дракона…
— Опудало крилате!
— … то вийде…
— Птеродактиль недобитий!
— … той, що володіє тінню.
Дракон хитнувся вперед, опустив голову і, примруживши жовті очі, втупився в обличчя Ярославові.
Хлопець від несподіванки змахнув мечем, ледь не впавши на спину, і стукнув дракона лезом по носі.
Обидва здивовано заморгали.
— Ти неправильний, — сказав дракон.
— Я знаю, — не став сперечатися Ярослав, об драконову голову було дуже зручно спиратися.
— Дзеркало зі шматочків. Нерівне. Відбиває на всі боки. Металеве.
— Про це вже дехто здогадався, — вважав за потрібне повідомити Ярослав.
— Тінь з усіх боків. Як цікаво.
— Цікаво?!
— Не турбуйся. Тобі це нічим не загрожує. Головне не дроби дзеркало.
— Інакше?
— Станеш схожим на дракона. Люди перестануть тебе розуміти. Це погано.
— Люди взагалі не вміють розуміти кого б то не було.
— Ти помиляєшся.
Дракон струсив зі своєї голови меч, вивудив з повітря товстелезну книгу, подув на неї і простяг Ярославу.
— Читай. Можливо, зрозумієш. Завдатки ти маєш.
— Читати?! — Ярослав став задкувати від постаменту. Кінчик меча скреготів бруківкою, підстрибуючи на нерівностях. — Дякую, я вже начитався! Драконових казок, щоб гикалося їх авторам.
— Бажаючі чужої могутності заслуговують на покарання, — миролюбно промовив дракон. — Інакше світ звалиться.
— Да?! Під вагою бажань? Ваші ідіотські казки діти читають.
— До чого тут діти? — здивувався дракон. — Діти не підуть шукати могутності. Шукати підуть маги. Вже ходили, неодноразово. Отримали те, на що бажали приректи решту світу. Дуже ефективний спосіб навчання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.