Читати книгу - "Скандальна зрада"

Розділ 12

Агата

Дії чоловіка викликають у мені суперечливі почуття. Першим накочує обурення – я мукаю і намагаюся його відштовхнути. Пішов він до біса! Я – не песик, щоб мене спочатку викинути, а потім до грудей притиснути, бо ностальгія накотила.

Впираюсь у плечі Ігоря і намагаюся відсторонитися. Але чоловік не дає. Долоні вдавлюються в мою спину сильніше. Я вигинаюсь, він сприймає це по-своєму. По-своєму користується. Прикушує нижню губу, трохи відтягує зубами, посилаючи по моєму тілу тремтіння, а потім припадає до шиї.

У мене зіниці розширюються від задоволення, з яким нічого не можу вдіяти. Все ж таки немає на світі кращого коханця, ніж чоловік, який вивчив тебе вздовж і впоперек пальцями, губами. Він цілує мою шию, веде язиком, дме на вологе, загострюючи відчуття. Спускається до ключиць і стискає пальцями блискавку на сукні.

Зараз саме час протестувати, звичайно ж, але в голові вже не крутиться обурена тирада, гнів змінюється сум'яттям, а потім я зізнаюся собі, що хочу здатися.

Здатись і отримати максимум.

Даю Ігореві розстібнути блискавку на спині. Його руки лягають на голу шкіру і знову гладять. Так мені ще приємніше. Без прохань та умовлянь рухаюся ближче. Притискаюся своїми грудьми до його грудної клітки. Ми дихаємо однаково поверхово та рвано.

Стисаю колючі щоки, наполегливо тягну вгору ближче до своїх губ.

Даю зігнати з плечей бретелі. Гладжу підборіддя, вилиці, трохи шию.

– Ти мене ревнуєш, бо дуже кохаєш…

Шепочу чоловікові в губи. Це не питання, а істина, яка має побігти разом із кров'ю по його артеріях. Він хмуриться, напружується сильніше. Каменіє, приносячи мені особливе задоволення.

Бути настільки бажаною сильним чоловіком – найкращий тренінг для підвищення самооцінки.

Я відчуваю його збудження. Втискаюсь у нього. Усвідомлюю, що наше злиття неминуче, ніхто не відступить, але хочу, щоб він теж пішов на поступки.

– Повтори… – Прошу-вимагаю, роблячи качок на чоловічих стегнах. Підвищую свою чутливість, а ще розжарюю Ігоря.

Він стискає зуби і тихо лається. Я з посмішкою проїжджаюсь по його збудженню своїм ще раз.

Здавайся, рідний. Не пошкодуєш…

Рука Ігоря ковзає зі спини. Він тисне на важіль і ми разом із кріслом відкочуємося. Спинка також опускається.

Тепер я упираюся руками в чоловічі плечі ще й щоб тримати рівновагу. Дивлюся на чоловіка.

Він стискає мою потилицю і тисне вниз. Зве мої губи своїми.

– Я зараз або тебе візьму, або повернуся і вб'ю твого дружка. Сама вирішуй…

Ця заява –  чисте самодурство. За нього Ігоря треба покарати. Залишити наодинці вирішувати свої проблеми.

Але я надто м'яка. У моєму організмі адреналін, алкоголь та застій жіночої енергії через тривалу перерву у статевому житті. Я знову труся об його ширинку, відповідаю за нього:

– Ти візьмеш мене, тому що до решти тобі все одно, а мене ти кохаєш.

– Та похрін. Нехай буде так.

Це не дуже схоже на капітуляцію, але я приймаю і таку. Допомагаю чоловікові задерти сукню, спритно розстібаю ремінь та блискавку на штанах.

Ми до трясучки нетерплячі. Наші рухи квапливі. Дихання – як і раніше рване та швидке. Впоравшись з одягом, зливаємося, завмираємо…

Ігор знову лається, я посміхаюся, бо щаслива. А далі віддаю йому кермо правління. Він вибирає темп наших рухів, їхню інтенсивність, він мене цілує і шепоче слова, які просочуються під шкіру. А я просто віддаюсь.

Лопаюся мільйоном бульбашок. Обм'якаю і тиснуся в тіло чоловіка.

Тепер трохи соромно, що ми зайнялися цим так спонтанно, на емоціях, можна сказати, що в людному місці. Могли навіть пропустити, як із будівлі виходив Артур.

Червонію від думок. Утискаюся носом у шию чоловіка і роблю глибокий вдих. Я так люблю змішання запаху його тіла та туалетної води. Це найкраще, що я взагалі вдихала.

Хочеться спати, я закидаю руку чоловіка собі на спину. Ми до кінця не роздяглися. Я, як і раніше, в напіврозстебнутій задертій сукні. Він майже повністю прихований.

В ідеалі зараз би опинитися в нашому ліжку. Обійняти його руками та ногами та заснути. Але я задовольняюся тим, що є.

Ігор веде кілька разів по моїй шкірі. Я висовую кінчик язика і акуратно веду по вологій, солонуватій шиї.
Чую, як втягує повітря крізь зуби. Здається, він уже не проти повторити.

Ми проводимо у тиші кілька хвилин. Я встигаю навіть задрімати, погладжуючи Ігоря по волоссю на скронях.

Рухатися зовсім не хочеться, але у чоловіка, судячи з усього, інші плани.

Він притримує мене та повертає сидіння у вертикальне положення. Швидко застібає блискавку на моїй спині.

Стискає талію. Я теж вирівнююсь і дивлюся йому в очі. Він ще нічого не сказав, а в мене вже на серці тривога.

Дозволяю зняти себе з колін та повернути на пасажирське. Вже тут приводжу одяг до ладу остаточно. Ігор – на собі.