Читати книгу - "Шизґара"

А він нема того, щоб з Іриною спочатку обговорити, здуру й зайшовся розводити: за рік Ірина закінчить школу й вступить до інституту, ще за два по тому я закінчу свій, вона перейде та третій курс, тут-то ми й одружимось. Один розливався, друга згідно кивала, а невдогад їм було, що та, про кого вони говорили, вже прийшла з гастроному, й усю його тираду їй у передпокої дуже добре чутно. І тут її як скажений ґедзь укусив:

— Ага, ти вже й напланував на десять років наперед! А мене спитати не треба? Я тобі не людина?

– Іришо, що з тобою? — витріщився на неї Белс.

— Нічого. Зі мною все в порядку. Це з тобою щось. Ти вигадав, що після кількох походів у кіно й на пляж ти маєш на мене якісь права? Що ти можеш за мене вирішувати? І як ти смієш робити це в мене за спиною?

– Іро, — ніяково спробувала урезонити мати.

— Що — Іро? Злигалися? Що ти тут розсівся? — накинулася вона на Белса. — Тут тобі не кафе!

Усе її роздратування, що накопичувалося останніми днями, водоспадом полилося на його голову, винну лише в тому, що належала хлопцеві, котрий був дівчині не до душі.

Поки він взувався, вона стояла над ним, уперши руки в боки, і в очах її танцювали й перекидалися бісики, а охайний носик сопів, наче належав розлюченому бегемоту, а не гарній мініатюрній дівчині.

— Більше ніколи не приходь до мене! — прогарчала йому в спину й грюкнула дверима — парадним аж луна пішла.

— Теж мені, кавалер знайшовся! — не могла заспокоїтися вона.

А він ішов пригнічений: ще позавчора на пляжі він розглядав її, подумки знімав невеликі клапті тканини, що прикривали найспокусливіші ділянки її тіла й думав, що треба негайно, лише тільки її батьки повернуться до Москви, закріпити стосунки близькістю, навіть уявляв, як він візьме її, а тепер — що? З якого дива вона на нього накинулася та як тепер миритися — він не уявляв. Приводу ж не давав. Він ще плекав якісь надії, а нерозвинена його інтуїція не могла йому підказати, що це — крах.

21. Крапка на «і»

Варто було Ленці Стрілецькій засісти за підручники, як на «п'ятак» занадилася Свєтка Закринична. Сказати, щоб її там дуже чекали, означає погрішити проти істини. Цю дівчину таки непогано знали, щоб безмірно зрадіти, бо майже всі вчилися або в одному з нею класі, або в паралельному. Її надмірна гордість, породжена її переконаністю у власній неперевершеній красі, часом переходила в пихату зверхність і вже кидалася у вічі й навряд чи комусь могла сподобатись. Але діяли закони своєрідної молодіжної вуличної демократії: нікого, якщо тільки людина якось особливо того не заслужила, до товариства не кличуть й з нього не женуть. А її за що проганяти? Першою красунею себе несе? Так а вам, дівчата, хто заважає? Хлопці, багато хто від неї насмішкуватого відкоша дістав? Так не лізьте до дівчини, коли не знаєте, як до неї підходити!

Ну, таке: прийшла, то й прийшла.

Баланс симпатій на «п'ятаку» того літа встановився такий: Сашко Шварцберг упадав за гожою білявою Галушкою, а вона не те щоб піддалась, але потроху починала приймати його знаки уваги; за ставним та модним Миколою Можайським «стріляла» Оленка Ярова, і він легко й невимушено фліртував з нею, до серйозних стосунків, проте, перейти не поспішаючи. Сорока, зрозуміло, був закріплений за Ксюхою, як вольності за польською шляхтою — на віки вічні, і кожен, хто знав цю парочку, не мав ані краплі сумнівів: ця дівчина за свого Ігорьоху будь-якій очі видряпає та патли повисмикує. Та до Свєтки Ксюха поставилася зовні спокійно: обидві вчилися в одному класі, а кого пацани-однокласники обрали першою красунею, всім давно відомо. Олексій теж був зайнятий, з хлопців лишався тільки віртуоз ремонту мотоциклів та матірної лайки рудий гевал Котя. Він один був з іншої школи, та й з тієї рік тому пішов до ПТУ вчитися на автослюсаря, тому усі тонкощі класифікації дівчат хлопцями зі Свєтчиного класу йому, здається, не були відомі. Та хто, знаючи Закриничну, повірив би, що вона націлиться на Котю? Заради правди слід сказати, що на районі взагалі мало хто уявляв, на кого вона може накидати оком: слава про її образливу манеру відшивати пацанів летіла районом поперед неї, і ні с ким ані в школі, ані на районі вона, навіть якщо починала, довго не зустрічалася. Якісь зальотні жевжики, що коли-не-коли з'являлися при ній, теж надто надовго не затримувалися, тому нічим видатним теж не запам'яталися.

У перший вечір вона просто прийшла, і, поклавши одну неповторної краси ногу на таку ж другу, провела десь з годину в тамтешньому товаристві, не вистьобуючись, не видрючуючись та не викаблучуючись. Виявилося, що вона прекрасно вміє підтримувати бесіду, дотепно жартувати, привітно всміхатися й весело заразливо сміятися. Вона помірно кокетувала з пацанами, жодного разу не наблизившись до межі, за якою у дівчат були підстави їй щось пред'явити.

У другий прихід вона приділила Олексієві трішечки більше уваги, ніж решті хлопців. Знову все в рамках, але вона зацінила всі його влучні репліки, засміялася на всі його жарти, а свої фрази адресувала йому частіше, ніж решті, демонструючи увагу завжди, коли він щось говорив. Теж побула десь годинку, сказала: «Мені вже пора» — звелася й озирнулася — чи ніхто не забажає її проводжати. Чоловіча частина компанії не зреагувала, і вона, помахавши всім ручкою й мило усміхнувшись, попрямувала додому.

Наступного вечора вона підсіла до Олексія й уже за хвилину він відчув гарячий доторк її стегна, а потім, кілька разів, і грудей. Публіка на «п'ятаку» була не цвяшком у тім'я бита й не пальцем, як то мовиться, роблена: одразу зрозуміла, що й до чого, а Свєтка гнула свою лінію: всім виглядом показувала, як їй приємно та цікаво поряд з Олексієм, а той морозився, роблячи вигляд, що нічого не помічає. За годину білявка знову зробила всім ручкою й пішла, а Алекс раптом відчув, що його сорочка на плечі пахне її парфумами.

— Ой, боюся, Стріла дозубриться, — прокоментував ситуацію рудий Котя, коли Закринична відійшла достатньо далеко й почути не могла.

— А ти не бійся, — хмикнув Олексій, пригадавши, як тоді Свєтка сказала: «Зустрічайтеся поки що». — Ти краще завтра сядь поряд зі мною, поки вона не прийде.

— Так вона з іншого боку сяде, — заперечив Котя.

— Не зможе, я на краю сидітиму, —