read-books.club » Сучасна проза » Холодний Яр 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодний Яр"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 135
Перейти на сторінку:
пола замочена в кров. Ясно, що з якоїсь розстріляної жінки.

Вночі забрали мене на гору на допит до самого голови чека. У кабінеті за столом немолодий вже мужчина з грубими рисами, з жорстокими баранячими очима.

Коло нього, на цв’яшку забитому в кант шафи, висить п’ятихвостна нагайка із сирового ременя, з олов’яними кульками на кінцях. По боках стало чотири чекісти. Голова уважно оглянув моє обличчя.

— Тебе вже били — щоб признався?!

— Так.

— Ну і що — не помогло?

— Я не маю чого більше говорити. Що знав — сказав на допиті командирові.

— У нас, брате, скажеш все. Ми по дурному не б’єм, а так щоби відчувалося... Це тобі не кулак і не кольба... — кивнув у бік своєї нагайки.

На думку, що прийдеться скоштувати щей «п’ятихвостки» — поза шкірою забігали мурашки. З усієї сили напихаючи до голосу «щирості», починаю переконувати його, що таки направду більше нічого не знаю.

— Хто має зв’язок з вами в Єлисаветграді? Хто в Олександрії? Хто в Чигирині, в Ново-Миргороді, Златополі, Олександрівці, Кам’янці? — кажи!

— Як що і має хто зв’язок — то я не знаю. Я тільки кілька днів тому попав до Холодного Яру.

— Хто у вас там верховодить в селах? Яку зброю маєте? Скільки?

— Я ще ж добре і не роздивився там. В селах так зовсім не був і нікого не знаю. Я до цього загону, що розбили, у лісі пристав.

— Маєте зв’язок з Петлюрою?

— Не знаю.

— Підожди — все будеш знати...

Слідчий завів мене назад до камери і взяв на допит Зінкевича. Коли Гнат через годину повернувся, бачу, що голова сумлінно попрацював над ним «п’ятихвосткою». Уроджений в околицях Холодного Яру, Зінкевич не міг казати, що нікого там не знав. Заявив просто, що нічого не скаже і точка.

* * *

Потягнулися день за днем. Що два-три дні слідчий мучив себе і мене безконечними безглуздими допитами, які звичайно закінчувалися «сваркою». Зінкевича перевели десь до іншої камери, і я залишився сам. Удень в підземеллях чека панувала мертва тиша. По ночах чулися кроки, шамотіння, крики, плач. Що другу ніч на подвір’ї пускали голосний мотор вантажного авта, який тріскотів до світу. Тоді неначе з під землі, доносилися звідкись до камери глухі вибухи пострілів і крики розстрілюваних. Мотор пускали для того, щоби їх не було чути на вулицю.

Спав уривками і то більше у день. Окрім не розположуючого до сну психічного стану, спати не давало численне населення червоноармійських суконних штанів та й «подарованого» слідчим жіночого сака. Найгостріше відчувалися укушення на потовчених місцях, та власне ці, підпливші кров’ю плями на тілі, здається, найбільше паразитам смакували.

Без жадної медичної допомоги, молодий організм сам помалу приводив себе до порядку. Став вже добре бачити і на одно, і на друге око. Ребро боліло вже лише притиснуте до дошки на прічах. Ніс помалу зменшувався але ще, похрустуючи роздробленим хрящем, скривлювався на оба боки. Мимо того, що було мало надії на те, що до смерти він ще вспіє як слід зростися — старанно надаю йому пальцями правильну форму.

Коли обличчя приняло більш-менш людський вигляд — мене сфотографували.

Через декілька днів, слідчий викликав на допит і освідчив мені, що моє твердження про те, що в Холодному Яру я був дуже короткий час — відпадає. Він ствердив, що я і «старший міліціонер» кам’янської міліції — Валентин Сім’янців — це одна і та сама особа. Він одержав матеріяли, що та «міліція» була зорганізована штабом Холодного Яру. Отже... Маємо нову тему для розмов...

Не маючи нічого до втрати — категорично тверджу, що то непорозуміння, помилка. Ніколи я в Кам’янці не був.

Третьої чи четвертої ночі після того, коли на дворі вже тріскотів мотор авта, до моєї камери зайшов голова чека з кількома чекістами.

— Ну — будеш признаватися чи ні?

— Не маю чого.

— Ну — то досить з тобою цяцькатися. Зв’яжіть його! Чекісти підскочили і скрутили руки. Виходимо із камери і йдемо темними коридорами, якимись заулками.

Якесь дивне почуття стискає холодом серце і розбігається дріжжю по членах. Чи то був страх перед смертю? — Інакше того чуття не можна назвати. Всі атоми тіла обгорнув тваринний страх перед тією таємничою зміною, що мала зараз статися. Мозок безпорадно чіплявся за якесь павутиння надії, що я ще буду жити, буду бачити сонце, Галю, дихати вільним повітрям. Підійшли до дверей, коло яких стояли два стійкових-червоноармійці, і голова тричі стукнув в них револьвером.

Двері відчинилися і відкрили ясно освітлений великий льох. В приміщенні був зойк. Чекісти з заляпаними кров’ю ногами, одежою, обличчями — роздягали до гола коло десятка мужчин і жінок, знову зв’язуючи їм після того руки. Якась жінка, з розпущеним волоссям, у розірваній сорочці, впавши на землю з благанням не вбивати її, цілувала, під сміх і глузування, чоботи одного із катів. Під стіною лежало купою коло двох десятків голих трупів. В льоху стояв важкий сопух гнилої крови і виділень людських тіл. Переступаю поріг і організм обгортає різка зміна. Павутиння надії обірвалося. Царство життя — лишилося за тим порогом. Тут — царство смерти. Межа переступлена. Повороту нема. Бунтівничі атоми живого тіла покірно погодилися з цим, і замість страху — в душі запанувала байдужість.

Приглядаюся до товаришів по долі. Роздягнені стояли в черзі під стіною. Голий вже старий священик, з розкуйовдженим сивим волоссям, знісши голову до стелі — голосно читає псалом «Помилуй мя, Боже». Якийсь молодий хлопець, з розгубленим обличчям, дріжачим голосом звертався, до не звертаючих на нього уваги чекістів, щоби його вислухали, що він нічого не винен.

Роздягали якраз другого священика, сильної будови, не старого ще брунета. Він дивився на чекістів палаючими чорними очима і лаяв їх антихристами, звірями, людожерами. Грозив, що Господь тяжко покарає їх.

Один із чекістів пхнув його кольбою до черги.

— Іди — іди — не лякай! Твій Бог у Москві в Чека арештований вже сидить! Останньою переді мною роздягали молоду гарну дівчину. Очі чекістів маслилися, оглядаючи її стрункий стан. Вона щось тихо заговорила до голови чека, але той грубо пхнув її до черги.

— Досить тобі контр-революційні пісеньки по театрах виспівувати!.. Артистка, яку розстрілювали за співання «контрреволюційних» пісень, стала в чергу. Роздягнувши і знову скрутивши мені шнурком руки, мене поставили за нею. Тіло її торкнулося мого. Обернулася

1 ... 32 33 34 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"