Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 3, Анджей Збих"

— Перепив, — сказав Больдт і впав на стілець.

— Ти не пий, Гансе, стривай, не пий, я хочу танцювати. І лише з тобою.

Вона була свіжа, а в нього — ноги з вати. Танго — ще сяк-так, але коли почали грати вальс, йому довелося напружити всі сили.

— Кружляймо, Гансе, кружляймо… Я хочу, щоб мені затуманилося в голові… З тобою хоч коли-небудь буває таке? Чи лише тоді, коли багато вип’єш… Дивися, Больдт здався.

І справді, Больдт, похитуючись, чвалав до виходу.

— Ми лишилися самі, — прошепотіла Ганна.

Клосс танцював і не розумів, на що вона справді розраховує і чому вона нині така. Лише гра? Інколи гру легко розгадати, але буває й так, що не второпаєш, де гра, а де серйозно; раптом, під час танцю, а може, коли сиділи, прихилившись одне до одного, за столом і пили вже котру, чарку, Клосс почав казати про неї як про гарну дівчину, з якою він прийшов сюди, і забув, що це Ганна Бойзель, що ще в залізничному купе він собі повторював: не жінка, а підступний, досвідчений агент німецької розвідки.

Про те він забув, — а може, й хотів забути, — коли вони стояли в коридорі, а потім вона відчинила двері своєї кімнати й сказала:

— Поцілуй мене, Гансе, поцілуй мене зараз, бо, може, ніколи мені вже не забажається цього…

7

Уранці все мало інший вигляд. Клосс знав, що наближається вирішальна мить, агент Ганна Бойзель добре виконала своє завдання і дістала, напевно, можливість побачитися з Конрадом. А він нічого не знає… Мацей повинен з’явитися найшвидше після обіду; до того часу Ганна може впоратися зі своєю роботою: передати Конрадові дезинформацію й викрити його групу. Це також наперед вирішувало долю третього, справжнього зв’язківця з Берліна. Клосс уже знав, що цей третій — не старший радник Гебардт. Тоді хто?

Лишалось одне: ні на мить не спускати ока з Ганни. Іти на будь-який ризик, щоб вона не змогла виконати свого завдання. Клосс став на своєму спостережному посту біля вікна. На лавці проти лагідного сонця сидів старший радник Гебардт і курив сигару. Інваліди виносили шезлонги, а сестри в білих хустках вкривали їх ковдрами. Минуло багато часу, перш ніж він побачив Ганну… Знову та сама скромна сукня й ніякої косметики. Клосс аж до болю закусив губи й дивився на неї якусь мить із зненавистю. Вона зупинилася біля пана старшого радника, вони, мабуть, розмовляли про погоду, бо старший радник показував газетою на сонце і радісно гиготів, але й тепер це була удавана безтурботність.

Клосс вийшов із кімнати, коли панна Бойзель уже повертала на дорогу до міста. Треба бути обачним: Ганна — це не Гебардт… Вона не повинна помітити, що за нею стежать. Клосс ішов, ховаючись у затінку дерев, і не знав, що слідом за ним, на достатній, щоправда, відстані, йде ще хтось третій.

Тільки тоді, коли дівчина повернула на вузьку, майже не помітну стежку відразу біля цвинтарного муру, Клосс зрозумів, що вона може зникнути з очей. Ця дорога вела до лісу. А Клосс уже знав спосіб, як опинитися там раніше: він піде крутосхилом, порослим рудою травою і кущами ялівцю; вона не помітить його, бо стежка йде нижче, уздовж пересохлого струмка. Клосс знав цю дорогу й розумів, що Ганна йтиме нею принаймні чверть години; приблизно стільки є в нього часу, щоб, зручно випроставшись у затінку цвинтарного муру, обміркувати ситуацію й свою подальшу поведінку. Він витяг цигарку і, мнучи її в пальцях, думав над тим, чи Ганну Бойзель треба зараз застрелити в лісі, чи піти за нею слідом, з її допомогою знайти Конрада і разом з ним вирішити долю агентки. Але б тоді він викрив себе перед Конрадом, що хоч і виправдовується теперішньою ситуацією, проте надзвичайно небезпечно, бо коли сам Конрад став уже тільки знаряддям у руках абверу (а це ж він повинен передати англійцям план укріплень, виготовлений у відділі дезинформації), то вже самий цей факт засвідчив би, що абвер спромігся виявити його оточення. Чи Плюш сам працював над викриттям Конрада? Знову загадка. Хто вбив Плюша? Клосс був до самих кісток розвідником, щоб не пов’язувати ці три факти. Про його зустріч із Плюшем знала Ганна, Плюш був тією людиною, яка могла полегшити Клоссу доступ до Конрада, і саме Ганна чекала на Клосса в його кімнаті досить легко одягнена, ніби хотіла цим показати, що вона не виходила з пансіонату… Проте, хоч висновок напрошується сам собою, Клосс не може припустити, що в Плюша стріляла Ганна, бо це неможливо пояснити. Доводиться майже автоматично виключати Ганну. Існує, звичайно, варіант, цілком теоретичний, який надав би змісту смерті Плюша: якби Ганна Бойзель була польським агентом, а він, Ганс Клосс, — запеклим гітлерівцем, її поведінка мала б бути саме такою. Але ж тут усе навпаки…

Клосс почув шурхіт чиїхось кроків, подивився у той бік і помітив старшого радника Гебардта. Товстун роздивлявся на різні боки, ніби шукав когось, ніби раптом загубив чийсь слід. Клосс збагнув, що надто багато часу минуло після того, як пройшла Ганна, щоб Гебардт стежив за нею. Отже, якщо не Ганна Бойзель була об’єктом нагляду пана старшого радника з міністерства Геббельса, то лише він — Ганс Клосс — міг бути ним. Та чи тільки об’єктом нагляду? Товста, заросла білою щетиною рука Гебардта напівзасунута в кишеню піджака. Кишеня віддувається, а форма, якої надає їй предмет, що лежить усередині, виключає припущення, буцімто там може бути загорнутий у серветку другий сніданок, котрий старший радник збирається з’їсти на лоні природи. Клосс відчув знайомий холодок поза спиною: сигнал небезпеки, а водночас і ознака того, що, врешті, починає щось відбуватися. Надходив час діяти. Зараз Клосс уже напевно знає, що сам прискорив його отими кількома двозначними фразами, сказаними в ресторані пансіонату. Аби ще тільки Клоссові знати, чого боїться Гебардт. Зустріч із Мацеєм запланована надвечір; якби Мацей зміг пояснити причини страху життєрадісного старшого радника…

Гебардт пішов стежкою. Клосс перечекав ще хвилину, поки той зник у видолинку, де був висохлий струмок, потім підвівся, обтрусив мундир, кинув цигарку й рушив схилом угору. На мить він наче забув, нащо він тут, думкою полинув у ті часи, коли як гарцер складав спортивні норми у Високих Татрах, і це сповнило його відчуттям легкості й снаги. Був вдоволений, що тіло його слухається, що він молодий, що він живе. Видряпавшись