Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих"
- Жанр: Пригодницькі книги
- Автор: Анджей Збих
Винятково важливі і через те небезпечні завдання випали на долю польсько-радянського розвідника Станіслава Мочульського. У Берліні він має ліквідувати агента гестапо — шведську співачку Інгрід Кельд, на тимчасово окупованій польській території врятувати з гестапівських лабетів польського вченого доктора Пулковського і перешкодити німцям провести випробування нових реактивних двигунів, а в Сен-Жілі, де йому вдається налагодити зв’язки з французьким рухом Опору, — заплутати плани абверу щодо висадки десанту в Англії.
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
СТАВКА БІЛЬША ЗА ЖИТТЯ
Частина 2
ПЕРЕДОСТАННІЙ СЕАНС
1
нгрід підняла чарку, поглянула на Ганса Клосса й усміхнулася. Це була непокірна усмішка розпещеної дівчини, упевненої в тому, що, заграючи з своїм залицяльником, вона нічим не ризикує. Він її не покине.
— Ви гніваєтесь? — запитала Інгрід.
Клосс подумав, що ця дівчина дуже гарна і це йому заважає. Коли б хоч очі в неї не були такі чисті!
— На вас не можна гніватись, — промовив він. — Потанцюємо?
— Ні. Адже ви, здається, мріяли, щоб ми залишилися на самоті.
Усе-то так, але вона теж обіцяла, що проведе цей вечір лише з ним, та чомусь запросила до “Золотого змія” Шульца й Берту, котра без угаву говорила і, здавалося, ревнувала Клосса до Інгрід, бо не зводила з них очей навіть тоді, коли вони танцювали. Клосс увесь час відчував на собі уважний Бертин погляд. Невже вона теж причетна до цього діла? Треба було брати до уваги все: від учора, тобто від тої миті, коли він дістав це завдання, найгірше з усіх, а може, навіть одне з найбридкіших. Він знав, що починає важку гру.
— Про що ви думаєте? — спитала Інгрід. — Чому ви мовчите?
— Я думаю про вас, — відповів Клосс.
Дівчина на естраді співала сентиментальне танго. Світло було пригашене; здавалося, що натовп посеред зали то завмирає, то погойдується в такт музиці, щоб за мить застигнути знову.
— Мені подобається “Золотий змій”, — призналася Інгрід. — Це найкращий ресторан у Берліні.
Клоссові спало на думку, що в цьому найсимпатичнішому ресторані можна зустріти всю еліту гестапо й вермахту. Старші офіцери, які приїздять на кілька днів у відпустку, знаходять тут, на вузеньких вуличках Шарлоттенбурга, вино й дівчат. їм подобаються сентиментальні танго і пригашене світло зал. Клосс подумав також, що ненавидить їх, і через силу примусив себе усміхнутися. Він глянув на Інгрід, певніше, на її чарку: вона досі була майже повна. Ще вагався, але вже знав: іншого виходу немає.
— Про що ви думаєте, Гансе? — повторила вона і потім, не чекаючи відповіді й дивлячись на нього своїми великими очима, промовила стиха: — Я була тут востаннє напровесні, з Гейні. Тоді ще не танцювали — був траур після Сталінграда. Ми сиділи, здається, за цим самим столиком, і Гейні, достоту так, як оце ви зараз, — вона глянула на Клосса лагідніше, — сердився на мене за те, що я взяла з собою Берту.
— А хто такий Гейні?
Очі Інгрід погасли.
— Другого дня я повернулася до Стокгольма, — сказала вона, — і вже більше не бачила Гейні. Він загинув у липні, три місяці тому.
Музика стихла. Берта і капітан Отто Шульц, якого називали найелегантнішим офіцером абверу, повернулися до столика. Берта схилилася на плече Інгрід.
— Знала б ти, як оцей Отто танцює, — защебетала вона. — Він чудовий… Ти ще й досі не випила своєї чарки? Що ж ви робили?
Клосс не слухав Бертиного щебетання. Він думав про чарку Інгрід і про те, що даремно вагався. Нагоду втрачено.
— Забудь уже про нього, — знову долинув до Клосса голос Берти. — Ти молода і вродлива, весь світ біля твоїх ніг. Ти не помітила, як на тебе задивляються чоловіки… Я чула навіть розмови за столиками. “Та гарненька дівчина, — казав один поважний полковник, — шведська співачка Інгрід Кельд”. — Він сидить он там, за третім столиком…
— Такі розмови мене не тішать, — відповіла Інгрід.
Шульц уже вдруге розповідав якийсь анекдот, потім Інгрід підвелася і сама запросила Клосса до танцю.
— Ви з сентиментальних і несміливих, — сказала дівчина, а коли він міцніше пригорнув її до себе, додала: — Але й зухвалий теж. Ми знайомі з вами від учора.
— У мене надто мало часу, — прошепотів Клосс і цього разу сказав правду.
— І ви гадаєте, що вам удасться цей час використати? — розсміялася дівчина, а він знову подумав, що Інгрід Кельд, словесний портрет якої, детальний і водночас сухувато діловий, він отримав учора з Центру, в натурі дедалі більше подобається йому. Обличчя її було досить близько, він міг би заглянути Інгрід у вічі, але відвів погляд. Ця дівчина, яку він обіймає у танці, має бути убита ним. І на це було зовсім небагато часу, щонайбільше двадцять годин.
— Я справді від’їжджаю завтра вночі, — мовила Інгрід, — або, точніше, післязавтра вдосвіта. Може, ми зустрінемося в Стокгольмі?
— Хіба що після перемоги.
— Ви вірите в перемогу?
— Я німецький офіцер.
— А я, — засміялася дівчина, — шведська громадянка і маю право не вірити. Та ви, здається, знову розгнівались?
Якби він не знав про її злочини, то подумав би, що Центр помилився. Адже трапляються помилки. Та цього разу сумніву не було. Ця дівчина цілком заслужила смерті і мусить умерти — і в усьому Берліні не було нікого, крім Клосса, хто міг би виконати вирок. Наказ він дістав учора вранці, коли вже все було відомо. Завдання передав старий Арнольд, єдиний берлінський зв’язковий Клосса і єдиний його помічник. Чоловік цілком надійний, розсудливий і з великим досвідом, але вже літній і хворий. Йому треба було б відпочивати, проте ніхто так добре не знав Берліна, як він, і ніхто не міг його замінити.
Інформації з Центру були скупі, але конкретні. Арнольд доповнив їх розповіддю одного залізничника, колишнього члена КПН. Отже, Інгрід Кельд, шведська співачка, вже півтора року працювала на польську розвідку. Завербував її якийсь емісар Центру, що часто курсував з Берліна в Стокгольм і познайомився з красунею-шведкою в Парижі. Інгрід робила чимало. Вона передавала важливі інформації з Берліна в Стокгольм. Варшавські зв’язкові зустрічалися з нею завжди тоді, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих», після закриття браузера.