Читати книгу - "Вбивство на 31-му поверсі, Пер Валє"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ще за п'ятнадцять хвилин Єнсен був на місці.
Виявилося, що розрахував він добре, бо затримався біля бензоколонки десь із чверть години.
Перед ним був цілком сучасний літній будиночок зі скляними стінами й дахом з карбованого пластику. Він стояв за три кілометри від автостради і був з усіх боків оточений деревами. Внизу під кручею видніло озеро з каламутною водою. Повітря було просякнуте смородом з фабрики.
На забетонованому майданчику перед будинком стояв гладкий чоловік у хатній куртці й пантофлях. Він здавався заспаним, байдужим і не дуже приязно зустрів Єнсена Той показав свій службовий знак.
— Я Єнсен, комісар шістнадцятої дільниці. Веду слідство в справі, що стосується вашої колишньої посади й місця роботи.
— Чого вам треба?
— З'ясувати кілька питань.
— То заходьте, — мовив господар.
Умеблювання обох кімнат — столики й стільці з крицевих трубок, килими, попільнички — було таке, ніби його позичено у видавництві.
Єнсен вийняв иотатника й ручку.
— Коли ви пішли з роботи?
Господар удав, ніби ледь утримується, щоб не позіхнути, й повів навколо очима, немов хотів уникнути чогось.
— Три місяці тому, — врешті сказав він.
— Чому ви пішли?
Господар глянув на Єнсена, і в його бляклих сірих очах майнув роздум. Він ніби зважував, відповідати йому чи ні. Потім ледь розвів руками й сказав:
— Якщо ви хочете поглянути на мій диплом, то його тут нема.
Єнсен промовчав.
— Він лишився в моєї… в моєї дружини в місті.
— Чому ви пішли?
Господар наморщив чоло, наче хотів зосередитись. І аж за хвилю сказав:
— Слухайте, все, що ви чули й що собі уявили, неправда. Я вам нічим не можу допомогти.
— Чому ви пішли з роботи?
На кілька секунд запала мовчанка. Господар сумно чухав носа.
— Я, властиво, не пішов з роботи. Щоправда, мій контракт скінчився, але я й далі зв'язаний з концерном.
— Що ж ви робите?
Єисен озирнувся по кімнаті. Господар стежив за його поглядом. Після мовчанки, ще довшої за попередню, він нарешті сказав:
— Слухайте, навіщо ці розмови? Я не знаю нічого такого, що могло б вас потішити. Диплом лишився в місті, присягаюся вам.
— Навіщо я маю дивитися на ваш диплом?
— Не знаю навіщо. І взаг&чі дивно, що ви задля такої дурниці їхали двісті кілометрів. — Він похитав головою. — До речі, скільки ви сюди їхали? — Господар спитав зацікавлено, а що Єнсен не відповів, то бій додав уже байдуже й понуро:— Мій найкращий результат — година й п'ятдесят вісім хвилин.
— Ви маєте телефон?
— Ні, не маю.
— Будинок належить вам?
— Ні.
— А кому?
— Концернові. Я його винайняв. Хочу відпочити, перше ніж візьмуся до своїх нових завдань.
— Яких завдань?
Відповіді ставали дедалі нерішучіші. Цього разу Єнсе-нові здалося, що не буде ніякої відповіді.
— Вам тут зручно?
Господар благально глянув на нього.
— Слухайте, я ж вам кажу, що ви все сплутали. Я не маю чим вас потішити. Всі ті історії слова доброго не варті, повірте мені.
— Які історії?
— Та ті, що ви, мабуть, наслухались.
Єнесен пильно дивився на нього. В кімнаті було зовсім тихо. Дим із фабрики тут так само дошкуляв, як і надворі.
— Ким ви працювали в концерні?
— Ох, краще спитайте, ким я не працював. Спочатку спортивним репортером, тоді головним редактором кількох різних журналів. Потім перейшов на рекламу. Багато подорожував і здебільшого писав спортивні репортажі з цілого світу. Далі працював у закордонній філії концерну, ну й… їздив скрізь і вчився.
— Чого вчилися?
— Всього потроху. Вивчав громадські стосунки тощо.
— А що це таке — громадські стосунки?
— Це нелегко пояснити.
— Отже, ви багато їздили?
— Авжеж, був майже скрізь.
— Чужі мови знаєте?
— Я до них не маю хисту.
Тепер замовк Єнсен. Він і далі не зводив очей з чоловіка в хатній куртці. Нарешті він спитав:
— А журнали часто друкують спортивні репортажі?
— Ні.
Господар став іще сумніший.
— Тепер спортом не цікавляться. Хіба що дивляться по телевізору.
— І все-таки ви їздили по світу й писали спортивні репортажі?
— Бо я не вмію писати більше ні про що. Пробував, але не виходило.
— Чому ви пішли з роботи?
— Мабуть, тому, що це їм задорого коштувало. — Він кілька секунд подумав. — А взагалі вони добрі хлопці,— додав він і понуро глянув на меблі з крицевих трубок.
— Яке у вас поштове відділення?
Господар розгублено подивився на Єнсена, тоді показав у вікно. За лісом потойбіч озера висіла над фабрикою жовта хмара диму.
— Те саме, що й у них… принаймні листоноша приходить звідти.
— Пошту розносять щодня?
— Крім неділі.
І знов запала тиша, чути було тільки нерівний віддих і далеке гудіння машин на автостраді.
— Вам неодмінно треба мучити мене? Це ж однаково нічого не дасть.
— Ви знаєте, чого я приїхав?
— Навіть не здогадуюся.
Господар неспокійно засовався. Тиша його, мабуть, гнітила.
— Я собі звичайнісінька людина. Просто мені не пощастило.
— Не пощастило?
— Так, не пощастило. Всі кажуть навпаки, що пощастило. Але ж ви самі бачите,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство на 31-му поверсі, Пер Валє», після закриття браузера.