Читати книгу - "Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий"

Тюля підходить до Вареного, який від збудження ніби пританцьовує на місці, долонею хлопає його по щоці, потім ще раз і ще раз:

— Твої орли звалили. Ти з бабами тусуєшся? Да? Може ти баба? — коліном б'є його в живіт. Варений, важко йойкнувши, згинається у три погибелі. Вася розбігається і копає його в голову. Вареного відкидає на кілька метрів, він незграбно підводиться і з його носа тече густа юшка. Тюля різко йде вниз, правою ногою блискавично швидко робить йому підсічку, від чого той знов опиняється на землі.

— Гарні котли, — Тюля знімає з його руки годинника.

— Ей, Котовський, — звертається Вася до лисого. — Підійти сюди. І ти тоже, — каже до іншого. — Через тиждень, суки, кожен з вас по п'ятдесят бак-сів. Окей? Розбіглися. Бігом! Ей, ти, Котовський, і бігуну своєму передай те саме, бо ноги підару переламаю.

Перш ніж їх відпустити, Тюля забирає у них кишенькові гроші, а Вареному каже, що завтра принесеш сто баксів. Потім підходить до мене:

— Як ти?

— Нирка. Йти не можу.

— Нічого, боліти буде тільки два-три дні. Бідон, викликай тачку, відвеземо його в поліклініку, хай брову зремонтують.

Моя рятівниця запитує, чому не телефоную? невже забув? — не можу знайти відповідь. Рома насторожено нас слухає і прискіпливо оглядає суперницю, яка гладить мене по голові. Голосно кажу цій сучці «я про тебе думав» — навмисне, аби чула Рома, від чого вона хмурнішає і йде до більярдної.

— Бідон, відвези його, — говорить Тюля, коли зловили тачку. Мені допомагають забратися в салон, насилу вмощуюся, скручений від болю. До нас несподівано заскакує моя рятівниця. Почуваюся трохи незручно, бо забув, як її звати. Вона муркотить і я обмізковую, як би чемно і ввічливо позбутися цієї хвойди. Це ж треба бути такою ідіоткою: людина насилу дихає, а вона про таке думає… Хоча литки в неї пристойні, цілу дорогу їх ніжно вивчаю.

О дев'ятій ранку несподівано приходить Рома, вона збентежена і трохи розгублена. Запитує про рану, чи не було боляче, коли накладали шви. Торкається рукою до білого лейкопластиру на брові, в її очах стоять сльози, наче ось-ось заплаче. Вона дуже близько, навіть відчуваю елегантний запах духів.

— Я хочу тебе, — опираюся на праву руку, намагаюся підвестися до неї, але знову боляче хапає в боку.

От, западло!

Дівчина вибухає сміхом і губи її шепочуть « мійінвалід».

Рома починає мене цілувати, її чорняве волосся падає на моє обличчя, заплющую очі, приємно відчуваю, як вона легко кусає мійсосок. Збуджено скидаю з нею блузку та спідницю. Рома шаленіє, вискакує на мене і ми займаємося коханням. Вона нагинається для поцілунку, кусає за верхню губу, її волосся ніжно лоскоче мої груди. Вона відкидає голову, патла наче підлітають угору, але правою рукою одразу закидає їх назад. Рома заплющує очі, стогне. Погладжую її розслаблені уста, вона бере мій палець в губи, відчуваю, як її лобок злегка вдаряється об мене. Починаю масажувати їй анус. Вона шепоче «Боже» і рухається швидше. Я також добавляю темпу. Рома скрикує, судорожно щипає мене пальцями і сіпається в хаотичних, шалених конвульсіях. Ще не бачив такого швидкого оргазму, у прогалині її ніг — справжній тропічний клімат. Рома злегка підводиться, бере мій член і знову направляє в себе. Він тугенько входить, і я розумію, що вона хоче в попку.

«Давай, маленький. Давай», — шепоче і плавно похитується.

— Учора біля більярдної я подумала, що тебе втратила, — каже через кілька хвилин задумано.

Ніжно пригортаю її і переконую, що ревнощі безпідставні, що та вівця — давня знайома, яка випадково припленталася у більярдну і коли вийшла, побачила, як із мене на вулиці роблять котлету, відкрила сирену, підняла всіх наших, так що це просто збіг обставин, маленька, не скажу, що неприємний, бо якби вона з'явилася через п'ять-десять хвилин, то сумніваюся, що зараз лежав би біля тебе, шариш?

— Да, — говорить ніби приглушено. Між нами раптово виростає непомітна стіна відчуження, яке ніяк не можу пояснити: різкий перепад її настрою буквально на очах розвіює невеличку радість, яку ми отримали перед цією ідіотською розмовою.

Краще було б просто лежати разом, мовчки дивитися і пестити одне одного, посміхаючись очима. Давно помітив одну закономірність: для того, щоб комусь наламати тягу — зіпсувати настрій, необов'язково робити погані вчинки, варто лише увімкнути в собі цей придуркуватий «трансформатор» журби і все одразу летить під три чорти, нічого не можна буде пояснити і виправдати, нічому не можна буде зарадити, особливо тоді, коли твоя подруга, яка гола лежить біля тебе після гарного трахання, не знати з яких причин «тривожиться», наче випадкова бля-дюга із вчорашнього дня може бути серйозною для цього підставою.

Пауза.

— Чому сумуєш, котенятко? — прагну вивести її зі стану неприємної психологічної «коми», але по виразові обличчя бачу, що мої зусилля банальні й даремні, так, наче годину тому вона з'їла неякісні консерви, а тепер хоче стругати.

— Тюля раніше з нею спав, — каже Рома. — Ненавиджу!

— Це тебе непокоїть? — силкуюся бути ввічливим і гарним, хоча насправді хочу спитати: «А до чого тут ми, люба?»

— Ні, — міміка її обличчя раптом стає трохи іншою, наче усередині все здригнулося і на мить проявилося зовні. Рома вочевидь вважає, що зараз я спалив її — переконався, що вона сохне за Тюлею, адже й досі ревнує, поводиться розгублено й невпевнено. Виправдовується, що відраза до цієї шльондри немає нічого спільного з… (раптом замовкає) просто не переношу її як людину, от і все.

Хулі тут думати, все ясно.

Може Рому прогнати? На це, звичайно, причин нема, але така бачіна потрібна для того, щоб дати під дихало її галімим почуттям, щоб остаточно втратила рівновагу і повністю належала тільки мені, називаючи це «любов'ю». Може, навмисне образитися, аби каралася і довго їй муляло, у чому її вина. Найважливіше — створити такі умови, щоб мантелепа парила себе, що це вона робить помилки.

Рома пропонує зробити сніданок і йде на кухню. Чую, як вона вовтузиться біля плити, відчиняє і зачиняє холодильник, гуркотить посудом. Лежу й дивлюся в стелю і думаю, що з нами буде далі. Рома приносить на таці підігрітий бігос