read-books.club » Інше » Варвар у саду 📚 - Українською

Читати книгу - "Варвар у саду"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варвар у саду" автора Збігнєв Херберт. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:
року постановив, що мистецтво є справою митця, але композиція (тепер би сказали — зміст твору) належить до Отців. Ця фраза не була порожньою декларацією, оскільки у 1306 році скульптор Тайдман мусив забрати з лондонської церкви фігуру Христа власної роботи, визнану незгідною з традицією, а до того ж повернути гроші, взяті за роботу.

Термінологія, уживана для означення окремих ремісників, убога і часто хибна. Вона нерідко заснована не на функції, а на реаліях. Скажімо, англійський термін hard hewers окреслює ремісників, які працюють із твердим каменем, як от із околиць графства Кент, на противагу до тих, котрі обтесували делікатний камінь, що добре надається для скульптури, останніх називали freestone masons (пізніше вживали скорочення freemason, від якого походить французьке слово franc-maçon, невідоме, втім, у середньовіччі, його вживають уже щодо виниклого у XVIII столітті спекулятивного вільномулярства). Коли встати перед королівським порталом у Шартрі, легко зауважити, що скульптури виконані з іншого ґатунку каменю, більш дрібнозернистого, ніж мур.

Робочий день регулював сонячний годинник. Отож, починався він на світанку, а закінчувався з присмерком. Англійські мулярі, як свідчать документи другої половини XVI століття, мали взимку годинну обідню перерву та п’ятнадцятихвилинну паузу пополудні. Влітку ж — година на обід і дві перерви по тридцять хвилин. Узимку працювали вісім-десять годин, влітку ж — дванадцять. Святкових днів було п’ятдесят, що з урахуванням неділь давало близько 250 днів ефективної праці.

Щоб залучити кваліфікованих робітників, їх забезпечували житлом на заїжджих дворах. Досить пізно, щойно у XVI ст., в Англії поблизу Ітона з’являється перший готель для майстрів, hospicium lathomorum[47], та ще й із кухнею.

Діапазон ставок був доволі значний. Кноп і Джонс нарахували у Карнавоні впродовж 1278–1280 років аж сімнадцять різних ставок для мулярів. Некваліфікованим робітникам щоденну платню видавали ввечері. Натомість ремісники отримували належне їм у суботу.

Скільки заробляли? Питання важке, адже добре відомо, як легко скласти помилкові індекси, які чорне видадуть за біле, покажуть, що нам добре чи було краще, чи десь там краще, ніж у нас. Справа ускладнюється, коли йдеться про давно минулу епоху. Поняття прожиткового мінімуму людини є надміру відносним. На сумлінні французького дослідника П’єра де Коломб’є, якого немає підстав підозрювати в упередженості, залишимо твердження, що матеріальні умови робітників доби середньовіччя були кращі, ніж у робітників кінця XIX ст. Варто додати, що це стосується, мабуть, фахівців, а не тих, хто видовбував темні штреки у каменоломнях. Бесель на підставі докладних розрахунків доводить, що муляр, аби придбати триста шістдесят кілограмів пшениці, мусив працювати у XIV столітті дванадцять днів, у 1500 році — двадцять днів, а в 1882 році — двадцять два дні.

Є іще переконливіший показник, а саме — порівняння заробітку лондонського муляра, котрого харчували на будові, і того, хто харчувався поза будовою. Тож, перший отримував на третину менше, ніж другий. А вже у XVI столітті — наполовину менше. Сучасні дослідження бюджету робітничої родини доводять, що на харчування вона витрачає значно більше, ніж третину доходів.

Тільки окремі нечисленні записи дозволяють ближче вникнути у стосунки, які панували між роботодавцем і найманим робітником. У XII столітті трапився був страйк на будові монастиря в Обазін. Робітники не могли стерпіти довгого утримання від м’яса, купили вепра, закололи, частину з’їли, решту сховали. Абат Стедан знайшов заховане м’ясо і наказав його викинути. Наступного дня робітники відмовилися працювати, навіть ображали абата. Той, у свою чергу, сказав, що знайде працівників, які зможуть тамувати тілесні жадання і збудують дім Божий краще, ніж збунтовані. Все закінчилося каяттям повсталого колективу. Натомість у Сієні впродовж тридцяти років тягнулася справа з вином, яке будівничі кафедрального собору бажали отримувати під час роботи з винниць управи. Вони пояснювали це зовсім раціонально, кажучи, що не бажають витрачати часу й відриватися від праці, щоб зволожити горло. Врешті управа будови поступилася робітникам і тим задовольнила слушні людські жадання.


Середньовічна традиція виводила будівничих кафедральних соборів від будівничих храму Соломона. Генеалогія почесна, а водночас містична. Так само і в сучасних романах особа середньовічного архітектора оточена аурою таємниці. Він — напівмаг, напівалхімік, астроном хрестоподібних склепінь, загадковий чоловік, який приходить здалеку, володіє езотеричними знаннями про досконалі пропорції та пильно береже секрет конструкції. Насправді ж, початки цього фаху були вельми скромними, й архітектор губився в юрбі анонімних майстрів. Уже саме окреслення архітектора у середньовічних текстах дуже хистке й неоднозначне, що свідчить про його доволі невизначене становище та функції на будові. Найчастіше то був муляр чи каменяр, який фізично працював так само, як і інші мулярі чи каменярі. Часто роль архітектора виконував опікун будови, абат чи єпископ, людина освічена й бувала, знавець далеких країн, що мало особливу вагу, адже часто кафедральні собори були копією відомих існуючих храмів.

Роль архітектора уточнюється, а його значення зростає, так би мовити, водночас зі зростанням великих готичних кафедральних соборів. Становище і повага до цієї професії усталюються приблизно в середині XIII століття. Проте саме тоді ми натрапляємо на текст, над яким зі здивуванням розводимо руками. Мораліст і проповідник Ніколя де Б’яр обурено каже: «Стало звичаєм, що на великих будовах є майстер, який словами керує працею, але дуже рідко, або й взагалі ніколи не докладає рук до роботи; попри це, він отримує вищу платню, ніж інші». Далі не без погорди розповідається, що одягнений у рукавички і озброєний паличкою, той наказує: «Отак і отак маєш тесати цей камінь», — сам, однак, не працює. Подібно до багатьох сучасних прелатів, додає Ніколя де Б’яр, щоб посилити міру осуду.

Процитований текст виразно свідчить, що емансипація нової професії була нелегкою. Архітектуру не вивчали в університеті. Поряд із досвідченими ремісниками в ті часи траплялися й аматори, які поповнювали лави фахівців, наприклад, славетний Перро, «який із поганого лікаря став добрим архітектором», чи Рен — математик і астроном, або Ванбру, за фахом комедіограф. Але то були принаймні, як ми б це окреслили сьогодні, інтелектуали. А траплялися й прості люди (про це згадує Піч), скажімо, сільський муляр, до того ж неписьменний, який збудував на Мальті велику церкву з куполом. Чернечі ордени також віддали данину цьому фахові. У добу середньовіччя

1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варвар у саду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варвар у саду"