Читати книгу - "Лоліта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Напередоднi я припинив режим вiдчуження, який я сам собi прописав, i зараз я видав веселий клич, сповiщаючий моє прибуття, водночас вiдкриваючи дверi вiтальнi. Повернута до мене каштановим шиньйоном над вершково-бiлою шиєю, в тiй же бiлiй блузцi й тих же темно-червоних штанях, якi були на нiй у день нашої першої зустрiчi, Шарлотта сидiла на покуттi письмового столу й шкварила лист. Ще не випустивши дверну клямку, я повторив свiй клич вiтання.
Її рука припинила писати. З секунду Шарлотта сидiла нерухомо; за тим поволi обернулась на стiльцi, поклавши лiкоть на його ввiгнуту спинку. Її обличчя, знiвечене тим що вона зазнавала, не являло собою приємного видива. Впираючи погляд в мої ноги, вона почала мовити: "Гидка Гейзиха, товста курва, стара вiдьма, капосна мамця, стара...
стара дурка... ця стара дурка все тепер знає... Вона... вона..." Моя прекрасна звинителька урвала, ковтаючи свою отруту й сльози. Що саме Гумберт Гумберт сказав — чи намагався сказати — не має значення. Вона вела далi: "Ви — чудовисько. Ви є огидний, пiдлий, зловмисний брехун. Якщо ви наблизитесь до мене, я закричу в вiкно. Геть вiд мене!" Тут знову, гадаю, можна облишити те, що бурмотiв Г.Г.
"Я поїду сьогоднi ж. Усе це ваше. Та тiльки вам не вдасться нiколи знову побачити це негiдне дiвчисько. Забирайтесь геть з цiєї кiмнати".
Читачу, я пiдкорився. Я пiднявся в мiй екс-напiвкабiнет. Руки в боки, я постояв цiлком нерухомо й у повнiй самовладi, споглядаючи з порогу поґвалтований стольчик: шухляду було висунуто, з-вiд шпарини висiв, зачепившись борiдкою поторований нарештi ключ, iншi рiзнорiднi домашнi вiдмички лежали на стiльницi. Я перейшов через подест у подружню спальню Гумбертiв i зимнокровно перевiв мiй щоденничок з-пiд перини в свою кишеню.
По чому я вiдправився вниз, та зупинився напiвдорозi: вона розмовляла телефоном, дрiт якого в цей день був випадково сполучений iз штепселем у їдальнi. Хотiв був послухати, що вона говорить: скасувала якусь замову й вернула до вiтальнi. Я вiдсапнувся й через передпокiй пройшов до кухнi. Там я вiдкоркував пляшку шотландського вiскi (перед скотчем вона нiколи не могла втриматись). За тим я перейшов до їдальнi й звiдти, через напiвпрочиненi дверi, подивився на широку спину Шарлотти.
"Ти розбиваєш моє життя й своє", сказав я спокiйно.
"Обмiркуймо справу, як двi культурнi людини. Це все твоя галюцинацiя.
Ти, Шарлотто, не сповна розуму. Цi записи, що ти їх знайшла, самi лише начерки до роману. Твоє iм'я i її, були взятi випадково. Тiльки тому, що впали на перо. Ти подумай про це, а я принесу тобi випити".
Вона не вiдказала й не обернулась, далi скаженим темпом пишучи, що писала. Вочевидь, третiй за рахунком лист (два вже запечатаних, з наклеєними марками, приготованi були бiля неї на столi). Я вернув до кухнi.
На кухнi я витяг двi склянки (до Св. Алгебри? До Лолiти?) й вiдiмкнув електричний холодильник. Той люто ревiв на мене, поки я вивiльняв з його серця лiд. Написати всю штуку наново. Хай перечитає. Подробиць вона не пам'ятає. Змiнити, пiдробити. Написати уривок роману й показати їй або зоставити лежати на виду? Чому iнодi крани так страшенно скиглять? Жахливе становище, правду сказати. Цеглинки льоду — цеглинки для твого iграшкового полярного ведмедика, Ло! — видавали трiскотливi, нестямнi звуки в мiру того, як гаряча вода з-пiд крана визбавляла їх вiд металевих комiрок. Я поставив обидвi склянки поряд, налив у них вiскi й додав у кожну по унцiї сельтерської води. Шкода, що наклала заборону на мiй любий джинанас.
Холодильник рикнув i гуркнув. Несучи склянки, я пройшов до їдальнi й крiзь дверi вiтальнi, тепер ледь прочиненi, так що я не мiг просунути лiктя, сказав: "Я приготував тобi скотч".
Вона не вiдгукнулась, навiжена курва, i я поставив склянки на буфет бiля телефону, який наразi задзвонив.
"Говорить Леслi — Леслi омсон", сказав Леслi омсон, котрий полюбляв купатись на свiтанку: "Мiсiс Гумберт, сер, потрапила пiд авто, i вам би краще прийти найхутчiш".
Я вiдповiв — можливо не без обурення — що моя дружина цiла й неушкоджена, й усе ще тримаючи слухавку, вiдмахнув дверi в поштовху й сказав: "Ось вiн тут, Шарлотто, говорить, що тебе вбили".
Та жодної Шарлотти в вiтальнi не було.
23.
Я вибiг назовнi. Iнший бiк крутої нашої вулички являв собою незвичайне видовище. На пологий газон мiс Вiзавi вз'їхав великий, чорний, глянсовий Пакар, круто завернувши туди через панель (на якiй горбився зронений картатий плед), i стояв там, полискуючи на сонцi, з розкритими наче крила дверками та з колесами, глибоко втореними в букс. Правобiч вiд воза, на акуратнiй муравi схилу, сивоусий старець, вельми пристойно вбраний (сiрий двобортовий костюм, краватка метеликом в бiлу горошину), лежав горiлиць, здвинувши довгi ноги, наче воскова фiгура росту звичайного мерця. Менi треба виявити поштовх, розряд, блискавку миттєвого враження чередою слiв; їх речовинне накопичення на сторiнцi псує самий спалах, гостру єднiсть картинки: пагорбок пледу, машина, старик-мумiя, масажистка старухи, яка бiжить з крохмальним шелестом, тримаючи в руцi напiвпорожню склянку, назад до веранди, де пiдперта перинами, полонена, дряхла мiс Вiзавi лементувала, втiм, не досить гучно, щоб заглушити рiвномiрний гавкiт лахмiтникового сетера, який переходив вiд одного гурту людей до iншого — чи то до сусiдiв, вже скупчених на тротуарi, бiля картатої штуки, чи то назад до авто (яке йому нарештi вдалось зацькувати), чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лоліта», після закриття браузера.