Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

передбачені також ч. 1 ст. 30 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [155]. В інших випадках рішенням суду суб'єкт може бути тільки примушений до укладення договору, тобто рішення суду є підставою обов'язку укласти договір. Рішення суду у переддоговірному спорі породжує зобов'язання між сторонами, зміст якого складають відповідні їх права і обов'язки, в тому числі і ті, що встановлені судом в порядку вирішення переддоговірного спору.

16. Події в ч. 6 ст. 11 ЦК визнаються підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, якщо закон пов'язує з ними настання цивільно-правових наслідків.

Народження — це подія, яка є підставою виникнення комплексу прав та обов'язків, які складають зміст правоздатності громадянина (ст. 25 ЦК). Воно є також тим юридичним фактом, який в сукупності з іншою подією — закінченням певного строку і досягненням відповідного віку — є підставою виникнення комплексу прав і обов'язків, які складають зміст повної чи неповної дієздатності громадянина (ст. 32, 34 ЦК).

Закінчення строку — це подія, яка, в сукупності з іншими юридичними актами, є підставою багатьох інших цивільних прав і обов'язків. Закінчення встановленого строку перетворює суб'єктивні права, які існують у правовідносинах, в права вимоги. Сплив строку позовної давності за певних умов позбавляє управненого суб'єкта можливості захисту відповідного права.

Події — страхові випадки — є підставою перетворення суб'єктивного права страхувальника (застрахованої особи) на одержання страхового відшкодування (страхової суми) від страховика в право вимоги до страховика.

Подія може бути елементом юридичного складу, який породжує зобов'язання щодо відшкодування шкоди (наприклад, руйнування будівлі, якщо воно перебуває в причинному зв'язку із страховим випадком, хоч би такі наслідки виникли також із фактів порушення встановлених будівельних норм і правил).

Така подія, як смерть, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, передбачених субгалуззю спадкового права.

17. Формулювання «виникнення цивільних прав та обов'язків безпосередньо з акту цивільного законодавства» охоплює собою досить широкий спектр правових явищ. По- перше, внесення змін в акти законодавства, що встановлюють зміст абсолютних майнових та немайнових прав, способів їх забезпечення та захисту, дійсно безпосередньо тягне виникнення цивільних прав та обов'язків. По-друге, безпосередньо із акта цивільного законодавства виникають цивільні права та обов'язки, що складають зміст представництва, яке здійснюють батьки від імені своїх неповнолітніх дітей (ст. 32, 34 ЦК). Але тут уже можна говорити і про юридичний факт, в результаті настання якого виникло право на представництво (народження дитини, встановлення батьківства). По-третє, можна говорити про виникнення безпосередньо на підставі закону права на укладення публічних договорів (ст. 633 ЦК; ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» [215]). У цьому разі цивільні права та обов'язки виникають також за умови наявності деяких загальних юридичних фактів (початок підприємницької діяльності особи, зобов'язаної укладати публічний договір; наявність матеріальних можливостей виконати договір). По-четверте, слід враховувати, що, наприклад, у ст. 954 ЦК використовується термін зберігання за законом, у ст. 574 ЦК і ст. 1 Закону «Про заставу» [64] мова йде про виникнення на підставі закону застави. Але в цих випадках йдеться про виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі закону в тому розумінні, що вони виникають у силу закону незалежно від погодження сторонами відповідних умов договору. Але ж права та обов'язки щодо зберігання проданого майна (ст. 667 ЦК), відповідального зберігання товару, не прийнятого покупцем (ст. 690 ЦК), виникають не тільки із зазначених положень Цивільного кодексу, а також унаслідок юридичних фактів, що названі в цих статтях (укладення договору купівлі-продажу з умовою про перехід права власності до покупця раніше від передання товару; відмова покупця відповідно до законодавства від переданого товару).

Аналогічно право застави морського перевізника (судновласника) виникає безпосередньо на підставі ст. 164 КТМ [34] незалежно від того, погоджували сторони договору морського перевезення чи ні, умову про право застави перевізника на вантаж. Але ж чітко видно і юридичний факт, що став підставою правовідносин щодо перевезення, із якого виникає і право застави — укладення договору перевезення вантажу морським торговим судном.

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

1. Стаття 12 ЦК встановлює загальне правило, згідно з яким за особою визнається право здійснювати свої права вільно, на свій розсуд. Якщо особа не здійснює свого права, це не може бути підставою для припинення права. Випадки, коли законом встановлюються протилежні правила, вкрай обмежені. Так, морський перевізник відповідно до ст. 163 КТМ має право вимагати, щоб під час прийняття вантажу одержувач відшкодував витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, вніс плату за простій судна в порту вивантаження, сплатив фрахт і плату за простій судна в порту навантаження, а також вніс інші передбачені законом платежі. До сплати відповідних сум або надання забезпечення перевізник має право не видавати вантаж. Якщо ж перевізник видав вантаж одержувачу, незважаючи на невиконання одержувачем вантажу зазначених вимог, він втрачає право відповідної вимоги до відправника чи фрахтувальника (за винятками, встановленими законом), але зберігає таке право стосовно одержувача як сторони договору перевезення.

Нездійснення права впродовж обмежувальних (преклюзивних, присіяних) строків (наприклад, ч. 4 ст. 559 ЦК) також веде до втрати права.

2.