Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

— Вбивство!.. Криваве вбивство!.. Поможіть!..

Поліцай, відхилившись від свого маршруту, побіг до Терреманта, а той, показуючи кудись рукою, белькотав:

— Отам… отам… у провулку… Жінка… О Боже, який жах!..

Він майже заштовхав поліцая в провулок, де чатував Спір, збив у нього з голови шолом і повернув лицем до себе, а тим часом Спір щосили вдарив нещасного своєю «ковбаскою» в скроню. Поліцай охнув і зігнувся навпіл. Терремант зганяв назад до магазину, і Беттеридж, вислизнувши на вулицю, почав «обхід».

Непритомного поліцая відтягли до огорожі церкви Святого Петра, зсунули плащ з плечей до поперека, зв'язали паском коліна, роззули, викрутили руки, просунули їх крізь огорожу, потім Терремант витяг з одного його черевика шнурок, а Спір, зайшовши за огорожу, зв'язав ним поліцаєві зап'ястки. Потім зняли в нього з ніг шкарпетки й заткнули рота.

— Це він, мабуть, уперше куштує на смак власні брудні шкарпетки, — засміявся Спір.

Повернувшись до виходу з провулка, вони стали напоготові, добре усвідомлюючи небезпеку, особливо, коли Беттеридж змушений буде проходити надто близько від поліційної дільниці на Бішопсгейт. Що швидше Ембер покінчить із сейфом, то краще. Потім уніформи треба буде переховати в іншому місці, бажано не в Бермондсі. Тепер користуватися ними доведеться й завидна, і це непокоїло Спіра, бо вдаваний «арешт» грабіжників на місці злочину під покровом ночі — то одне, а той же «арешт» серед білого дня — зовсім інше. А надто коли все відбуватиметься в Едмонтоні.

Отож Беттеридж крокував вулицями під личиною поліцая, Ембер вовтузився з сейфом, а тим часом Спір з Терремантом чекали наслідків.

Повернувшись до підвалу, Ембер з двома німцями, Петером і Клаусом, піднявся крізь отвір до майстерні, Еванс укляк на своєму місці спостерігання, а Франц лишився внизу біля дверей.

Всі працювали по черзі, щосили обертаючи важіль. На десятій хвилині завіса почала довільно відходити, але тут Франц подав сигнал небезпеки — наближався поліцай. За хвилину голова німця знову з'явилася в отворі.

— Еванс каже, що лягавий іде протилежним боком вулиці.

— Як кажуть, і то добре, — посміхнувсь Ембер, думаючи, що Беттеридж це непогано вигадав.

За п'ять хвилин, коли біля важеля був Клаус, верхня завіса тріснула. Це сталося так зненацька, й звук виявився таким лунким, що німець упав, а важіль, прикро брязнувши об підлогу, полетів аж у підвал.

Франц подав його назад, і зломщики, знову взявшись до роботи, вставили губи лещат у щілину під нижньою завісою. Минуло півгодини, а завіса все не піддавалася, хоча зупинялись лише раз, на знак Франца, якого попередив Еванс.

За ті кілька хвилин, поки вони чекали, Ембер тисячу разів помирав, уявляючи собі найгірше — що Беттеридж виявив якусь помилку, припущену Спіром. Скулившись під стіною, зневажаючи сам себе, він відчував, здавалося, сморід страху, а не звичний дух немитого тіла. Потім вони знову по черзі до болю в м'язах, важко сапаючи, тиснули на важіль.

Надворі почав торувати собі дорогу день, сіючи крізь хмари на дахи будинків перші ранкові сутінки. На вулицях з'явилися кеби, фургони, перші робітники. Прокидались, заблимавши вікнами, будинки.

Коли луснула нижня завіса, було двадцять хвилин до шостої.

Біля церкви Святого Петра стогнав і ворушився поліцай. Спір прошепотів Терремантові, що далі ризикувати не можна, бо їх застукають біля зв'язаного лягавого. До того ж треба негайно забрати з магазину й переховати уніформи.

— Пошлемо по них котрогось жебрака, — вирішив Спір трохи згодом, коли вони поспішали вздовж Корнгілла. — Ти зараз підеш на Бермондсі, а я доповім про все професорові.

Професор спав. Звечора він трохи хвилювався, а тому вирішив обійтися без послуг Селлі чи Карлотти. На випадок якихось ускладнень він не хотів, щоб жінки заважали думати.

Після вечері професор трохи пограв у вітальні Шопена, а потім, прихопивши пляшку бренді, колоду карт та книгу професора Гофмана «Новітня магія», перейшов до спальні. Моріарті вирішив одшліфувати всі шість способів підміни однієї карти іншою, тож. довго сидів перед високим дзеркалом, повторюючи трюк знову й знову. Це його заспокоїло, а коли в пляшці лишилась половина, він роздягся й ліг. Йому снилося, ніби він виконує хитромудрі фокуси і в його спритних руках то з'являються, то зникають карти з портретами Шляйфштайна, Гризомбра, Санчіонаре, Сегорбе, Кроу та Холмса. Біля вхідних дверей озвався дзвоник, але це в таку ранню годину до його свідомості не дійшло.

Навіть при газовому освітленні зломщики не могли не добачити всієї краси своєї здобичі. Намиста, діадеми, сережки полум'ям спалахували в обклеєних ізсередини оксамитом скриньках та чорних футлярах.

Ембер звелів Францові послати Еванса на Сейнт-Гелен-плейс по кеб, і то негайно, щоб летів як вітер.

Франц подав нагору парусинову торбину, яку вони приготували завчасно, й поспішивсь до Еванса. Тепер усе вирішувала швидкість. Німці були збуджені, немов хлопчаки, випущені на волю. Ембер, вихованець суворої школи професора Моріарті, мусив пригрозити їм, щоб замовкли. Незважаючи на обмаль часу, він ретельно добирав і ховав у торбину коштовності, перш ніж перейти до лотків з каблучками та годинниками, — товаром містера Фриленда. Закінчивши, Ембер притулив до сейфа важкі двері, щоб, заглядаючи в щілини віконниць, нічого не помітив справжній поліцай. Потім коротко кивнув двом німцям спускатися до підвалу, взяв сумку з інструментами й сам востаннє скористався отвором у підлозі.

На півдорозі до Бішопсгейт він почув свистки поліцаїв.

Беттеридж не мав вибору, коли побачив, що від Бішопсгейт назустріч йому йде сержант. Білл Беттеридж мав досвід спілкування з поліцією, набутий передовсім у в'язниці. У нього не виникло бажання вступити в двобій з цим дебелим сержантом, тож він розвернувся й чимдуж побіг туди, звідки щойно йшов.

Гадаючи, що десь там скоєно злочин і його поліцай переслідує порушника, сержант видобув свистка, тричі свиснув і побіг услід за Беттериджем.

Свистки почули два поліцаї з дільниці на Бішопсгейт, які мали заступати о шостій годині. Вони відповіли