Читати книгу - "Укри. Бойова проза"

Однак на відміну від освічених столичних людей Сивий перший збагнув, що йти було нікуди, бо куди?

Скрізь могли бути кацапєти або, що не краще, новомалороси. Тому він першим ділом знайшов воду в ярочку, покуштував, вони напилися, отямилися й вирішили перечекати.

— Тут головне, щоб із вертольота не засікли, — так почав столичний парубок, аби заново завестися про гвинтокрили всіх різновидів і Гатунків.

Сивий намагався не слухати, знаючи, що всього однаково не запам’ятає, та й навіщо?

От, наприклад, вода, він і без вертольотів знав, як її знайти, як розчистити, навіть знав без книжок, як профільтрувати, однак одразу зрозумів, наприклад, що вода в ярку очищення не потребує.

Ховалися в кукурудзі, бо вона була вища й густіша за чагарник, нею й харчувалися, доки їх люто не пронесло, отож вирішили вибиратися звідти.

І добряче заблукали в кукурудзі, коли зачули млосний дух вареної картоплі.

— Бараболі, — сказав дід.

Підійшовши до крайньої хати, познімали з липучок українські шеврони, бо вирішили не експериментувати, а почали одразу:

— Далеко ль до прасьолочной, мать?

— Чєво? — оглядала їх немолода тітка.

— Да вот, ат сваїх отбілісь, теперь винуждєни от укропов прятаться, не подскажет, мать, далече ль оні? — блиснув філологічними знаннями Влад, остерігаючись, що Сивий може тут напартачити.

Однак той припав їй до симпатії дужче, бо був однолітком, тому вони швидко виїли всю картоплю, яка була в казанку.

Весь цей час вона кричала приблизно таке:

— Сукі, хунта, фашисти! Звєр’йо — ворваліся в мой дом еті клятиє із Правово сектора, всьо ограбілі, а мою єдінствєнную дочь, мою родніньку кровиночку, еті бандєри звєрскі ізнасілувалі, гади, все по очєрєді на моїх глазах, ви где такое відєлі?

Так, що картоплина застрягла у Владовому горлі.

— Сочуствуєм, — насилу промовив він, а Сивий зітхнув на нього з полегшенням, бо не знав, як сказати російською «співчуваємо».

— Оні, гади, меня держат, чтоби я смотрела, а я крічу ім: возьмітє лучше меня, а девочку оставте, а оні нет і нет!

Солдати на це покинули жувати.

Тому стара полізла за піч і вийняла балцанку з самогоном, і всі мовчки поринули в неї.

Після третьої чарки жінка поринула в спогади про своє довге нелегке життя, а по четвертій, мутно лупаючи на Сивого, оповіла:

— Вот так я прожіла жизнь, одна-одіньошенька бедовала, ні мужа тібє, ні детей.

Що здивований цим Сивий зміг запасною мовою:

— А как же дочка... она ж у вас єсть? Как там теперь она?

Та, подолавши каламуть в очах, втупилася нарешті в нього:

— Какая єщо дочка? Не било в меня никогда дочкі...

Обидва перезирнулися й полегшено видихнули.

Розпитавши про дороги й напрямки, вояки почали прощатися:

— Ну, с Богом, жєнщіна, оставаться.

— С Богом, синочкі... — мляво відказала вона, однак вмить спалахнула: — Бейте іх, гадін бандєровскіх, мстіте за нас Правому сектору. Ідіте, громіте сук хохляцкіх!

Може б старий і втерпів, може б, і витримав, однак, зачувши «хохляцкіх», зірвався:

— А ти коли бачила цих бандерівців? Бачила коли Правий сектор?

Та цілком притомно оглянула Сивого:

— Откуда? Да отродясь. Откуда-то оні возьмутся здесь?

— Так от подивись, стара сука, оце ми і є — бандерівці й Правий сектор!

Вийняв і урочисто показав їй шеврона «Укроп».

Стару заціпило.

Влад чортихався на діда, бо ж довелося тепер в’язати стару до стільця, щоб не зчинила галасу, а вона з жахом споглядала їхні рухи, очікуючи на фатальні.

— За Януковіча голосувала?

Стара ствердно мовчала.

— А за де-не-ер?

Втрутився Влад:

— Ні, вона за ел-ен-ер.

Нарешті та набралася духу:

— Да за что... да я же...

— А за то, сука стара, — сичав Сивий, — що ти брехала нам про свою дочку, сука, а в тебе її не було.

— «Да отродясь»! — перекривив бабцю Влад. Та збентежено закліпала, потім підібгала губи:

— Не било. Но могла ж бить!

Влад-Столиця і Сивий побачили над далекою сільрадою жовто-блакитний прапор і полегшено завернули туди, вкрай знесилені, почали оживати, тому Влад-Столиця не втримався нагадати:

— І на біса було перед тою бабцею світитись? То б не бігли, як зайці, а нормально би собі йшли.

— Вона мене спровокоцірувала, хахлами обізвала.

— Спровокувала, — виправив Влад.

— Я ж і кажу, ух, сука кацапська, ух, я би їх усіх...

Влад зрадів нагоді обговорити іншу тему, бо «новітня вертолітна стратегія в умовах сучасної війни» йому й самому надокучила:

— Ну чому одразу всіх? Є серед них і хороші, наприклад, в Росії за окупацію України проголосувало вісімдесят сім відсотків. Тринадцять же таки проти?

— Та еге ж бо, я й кажу всі, бо ті тринадцять лишніх процентів у них, шо лишились, — то євреї. — Подумавши, що євреїв вийшло таки забагато, знехотя додав: — ну, і ще інші неруськіє.

— Інородці, — не проминув уточнити Влад.

— Оце не знаю, як у вас, а в нас є притча, як стоять двоє вуйків над Черемошем, а він розлився, а там повінь несе кущі