Читати книгу - "Ратники князя Лева"

То молимось не так, то свята святкуємо не так, то віримо в підземних рахманів[12]. Але все це — ніщо порівняно з тим, що ти сам хочеш зробити з благословення такого ж істинного, як і ти, християнина! Ми, русичі, ніколи не оскверняли могил наших предків. Що в землі — те, вважай, на небі!

— Ти не розумієш мене.

— Не розумію. То поясни.

— Якби це був просто скарб, навіть князівський чи королівський, я перший сказав би тобі: «Так, брате, це гріх!» Але це не просто камінці. Їх носив сам Аарон; їх бачив Мойсей; вони надихали на подвиги Ісуса Навина. Зрештою, їх бачив наш Спаситель в останній день свого земного життя, коли стояв перед синедріоном. Можливо, саме на них Він дивився, коли первосвященик Каяфа читав йому вирок! Не можна допустити, щоб вони зникли назавжди.

— І єдине місце, де можуть лежати ці камінці, — скарбниця вашого ордену!

Тугар пересмикнув плечем — чи то від холоду, чи то знервовано.

— Ти ж знаєш, що робиться на Русі! — запально відповів він. — Повір мені (і це я говорю щиро!), особисто я не заперечував би проти того, щоб такий скарб залишився тут. Але, брате, скажи, де? Хто зараз править Руссю? Василько? Шварно? Лев? Чи монголи? Ми ж незахищені!

Неждан слухав Тугара і в дечому навіть був із ним згодний. Правда, він дотримувався думки, що нагрудник узагалі тривожити не треба.

— Що скажеш? — запитав Тугар.

— Мою думку ти знаєш, і я її не зміню, — відповів Неждан. — Але і перешкоджати тобі я не буду. Роби, як вважаєш за потрібне.

— Дякую, Неждане!

— Але й допомагати також не буду.

Така відповідь не сподобалась Тугару, але він зрозумів, що це найбільше, що можна отримати від Неждана. А той поставив запитання, яке мучило його вже давно.

— Дай мені відповідь на таке, Тугаре! Чому твій неспокій я помітив лише тепер? Адже щось трапилося такого після твоєї розмови з німцем, що ти, врешті, почав цю розмову. Чи не так?

— Так, ти правий, — відповів Тугар. — Німець виявився тевтонцем і блукав нашими землями не просто так. На смертному одрі він повідав мені, що кінцевою метою його розвідки був скельний монастир архангела Михаїла.

— І що це значить? — запитав Неждан.

— В одній із печер цього монастиря і лежить тіло Гійома де Пардо!

Над високою вежею фортеці Тустань пролетіли з десять чорних круків. Неждан простежив за ними поглядом.

— Це погано! — зробив він висновок.

— Це дуже погано, — згодився з ним Тугар. — Я не можу зрозуміти, звідки тевтонці знають про скарб Гійома, якщо я про нього знаю лише рік.

— Можливо, ти проговорився, — почав було Неждан, але, побачивши скривлене обличчя Тугара, поспішив уточнити: — Випадково.

— Ні випадково, ні, тим більше, спеціально про свою місію я не ділився ні з ким.

— Тоді, можливо, тевтонці знали про таємницю Гійома вже давно?

— І чекали лише моєї тут появи? Ні, тут щось не те. А що не те — не знаю...

Неждан перехилився через стіну і побачив, як драбиною піднімаються Влас і Левко — це спішила заміна. Поки ратники були ще низько і не могли чути їхню розмову, Неждан повідомив:

— Спробую допомогти тобі дізнатися, звідки тут тевтонці.

— Як саме?

— Здається, ближче до літа нас всіх переводять у Бакоту.

XV

Фра[13] Х’юго де Ревель відірвався від сторінки, боячись повірити у прочитане, переглянув ще раз послання Святійшого отця, переконався, що це йому не привиділося, лише потім скрутив пергамент у рурку і обережно, як найбільшу цінність, поклав його на стіл. Щось чинити не спішив. Вирішив ще раз обдумати прочитане. Папа Римський офіційно назвав його Великим магістром, тим самим урівнявши іоаннітів і храмовників. Цього всі магістри добивалися чи не від того самого дня, коли 1070 року знатний лицар Жерар заснував при притулку для прочан в Єрусалимі священне братство, яке взяло на себе турботи християнських пілігримів. Коли ж через п’ятдесят років невідь-звідки дев’ятеро лицарів захопили Храм Соломона, оголосили себе храмовниками і також взялися охороняти паломників, Гюго де Пейєн оголосив себе Великим магістром, а папа Галасій одразу ж затвердив це своїм наказом. І ось лише тепер він, Х’юго де Ревель, може з повним правом писати перед своїм іменем «Великий магістр Єрусалимського ордену Святого Іоанна». Але це — лише доповнення до тих справ, що їх роблять брати на всіх християнських землях.

Х’юго де Ревель скосив оком на пергамент. Що ж, судячи з листа Святійшого отця, переданого благородним кабальєро де Перпіньяном, не лише на християнських. Напевне, доведеться поширити свою науку і на землі схизматиків. Великий магістр відкинувся на спинку крісла, склав перед собою долоні і