read-books.club » Сучасна проза » Крізь безодню до світла 📚 - Українською

Читати книгу - "Крізь безодню до світла"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крізь безодню до світла" автора Алла Рогашко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 69
Перейти на сторінку:
серці. Ось тут… – Вона обережно притулила ластівку до грудей.

Заплющивши очі, відпустила.

Пташка, розправивши крила, злетіла в піднебесся…

5

Як важко жити без нього… Як же важко жити БЕЗ НЬОГО, Господи! Минуло вже більше місяця, проте біль від страшної втрати не вщухав. Він лиш посилювався з кожним днем. Щоранку Мар’яна прокидалася зі слабкою, але все ж надією на те, що то був сон чи ж просто прикра помилка, що ось-ось пролунає довгожданий телефонний дзвінок і вона почує його голос. Або ж відчиняться двері і він увійде, широко всміхаючись їй…

Але ж ні. Уже наступної миті її надії розбивалися вщент і жорстока реальність налягала на неї непосильним тягарем, туга оповивала липким павутинням. Сльози розтоплювали нестерпний біль, і душа перетворювалась на страшне провалля.

Вона плакала, коли і де їй доведеться – у транспорті, на вулиці, у перервах між роботою, деінде, і стриматися не могла. Один лиш спомин про Михайла занурював її все глибше й глибше у страшну чорну прірву.

Вона розуміла: ці сльози і страждання здебільшого егоїстичні, адже, окрім неприйняття того, що сталося з коханим і чому все сталося саме так, її переповнював жах. Жах від самої лиш думки про те, що більше ніколи в житті вона не побачить Михайла, не зазирне йому у вічі, не обійме його, не скаже, як сильно його любить. Ще так багато всього вона хотіла сказати йому, але не сказала… Ще так багато вона хотіла пережити разом з ним… але… не встигла…

Водночас її затоплювало почуття неконтрольованої ненависті до тих покидьків, через котрих Михайла більше немає. Вона думала про те, як несказанно їм пощастило, що їх затримала міліція, інакше вона би сама їх убила, і рука її не здригнулась би.

Потому ненависть перекидалась на гнів: ну чому, чому Михайло вліз у ту безглузду бійку? Чому не подумав про наслідки? А лікарі?! Невже не змогли врятувати його?! Та що ж вони за лікарі після цього!!!

Звісно, собі вона теж не хотіла пробачати, бо могла ж вона хоч щось учинити, щоб запобігти тому, що сталося? Будь-що, бодай подзвонити йому в той вечір, відволікти його, відвернувши ту страшну біду! Але не відвернула, не змогла… Ніхто не зміг…

Часто згадувався Мар’яні день, коли Михайла ховали. Аж ніяк не бажала вона тих важких споминів, проте нав’язливі думки підступно наповзали, мов змії, не питаючи, хоче вона того чи ні… Пережити те було тяжко, проте поїхати, щоб провести його в останню путь, вона мусила.

Той день минув, як у божевільному сивому мороку, з якого зринали якісь обірвані картинки – довжелезна труна, невиразні постаті довкола неї, багато могил на кладовищі: старих і свіжонасипаних, цілком вкритих вінками і штучними квітами; глибока чорна яма, з якої тхнуло вогкістю і страшною безоднею…

Лиш кілька днів по тому туман поволі розвіявся, і Мар’яна пригадувала те, що відбувалося в той день. Людей було мало. Серед них – мовчазний старший брат Михайла Андрій, на незворушному закам’янілому обличчі якого були відсутні будь-які емоції (він і організував похорон, адже батьки їхні вже лишили цей світ); кілька бабусь, котрі чи то напоказ, чи то щиро плакали; чоловіки, серед яких вона впізнала однокласників і друзів Михайла, котрі встигли прибути до нього в цей день, адже все сталося так раптово…

Самого Михайла Мар’яні побачити не вдалося, бо труна була вже закрита. Вона навколішках благала Андрія дозволити їй востаннє побачити коханого, попрощатися з ним, проте той був невблаганним.

Тепер Мар’яна розуміла, що так було ліпше для неї: не бачити його таким… нерухомим… Яке дивне слово… нерухомий… Добре, що вона пам’ятатиме його живим…

Він часто приходив до неї у сни. Вони звично стрічалися під їхньою липою чи ж поблизу ставу, прогулювалися вздовж дороги, тримаючись за руки, і безтурботно гомоніли про різні несуттєві дрібниці. Він усміхався до неї, міцно обіймав. Їй було так добре і спокійно на душі, ніби й не сталось нічого.

Через ці дивовижні сни ранки були особливо жорстокими. Бо повертатися до страшної реальності після пережитого нічного блаженства було дуже болісно.

«Треба жити далі! Ти мусиш. Ти сильна!» – втішали подруги, котрим Мар’яна лише згодом відкрилась.

Але ж ЯК?! ЯК вона може спокійно жити далі, коли коханого немає поряд?! Коли його ВЗАГАЛІ НЕМАЄ!!!

Вона би ще змогла віднайти відносний спокій, якби знала, що Михасик Є, і, хоч він не поряд з нею, проте з ним усе гаразд. Але… реальність була нещадною.

Проте все несподівано змінилось. Усе почалося зі

1 ... 32 33 34 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь безодню до світла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крізь безодню до світла"