Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Одним із таких легендарних глашатаїв правди був чиновник Су Дунпо, один з найвідоміших поетів та есеїстів Китаю. Він працював на багатьох керівних посадах і не боявся висловлювати свої погляди. За життя він побував до дванадцяти разів у вигнанні всередині країни, що за часів династії Сун не вважалося аж надто суворим покаранням. У спокої сільської місцевості, далеко від поспіху й урядових змагань, з келихом рисового вина у руці чиновник у вигнанні міг цілковито заглибитись, скажімо, у мистецтво каліграфії, поезію та живопис. Так зробив і Су Дунпо, який залишив у спадок понад три тисячі віршів.

Кар’єрний ріст Су Дунпо був швидким. У 1070 р., вже у 32 роки він керував історичним закладом у Кайфені. Су був постійним і непримиренним критиком економічних нововведень тогочасного міністра Ван Аньши.

Ван Аньши не вагаючись негайно звільняв із посад усіх, хто не поділяв його думки. Попри це, двоє інтелектуалів, Су та Ван, збе­регли гарні стосунки та навіть обмінювалися своїми віршами. Імператор дозволив Су Дунпо висловитись і призначив його помічником губернатора Ханчжоу. Су Дунпо певний час перебував на посадах губернатора Мейчжоу, Сюйчжоу та Хучжоу.

У 1079 р. Су Дунпо звинуватили у висміюванні імператора і вигнали на низькооплачувану посаду до Хуанчжоу. Проте він доб­ре влаштувався у місті та створив там найвідомішу зі своїх праць. У 1086 р. Су Дунпо запросили назад до столиці, і він став членом Академії Ханьлінь. У 1094 р. Су Дунпо вигнали знову, спочатку до Гуандун, потім на острів Хайнань. Він помер у 1101 р., коли, вкот­ре здобувши помилування, перебував на шляху до місця нового призначення.

У вірші Су Дунпо про народження дитини яскраво проглядає характерна особливість поезії культури Сун: у ньому втілилися заразом радість, страждання й сумління.

Коли дитина народилася,

Кожен сподівається, що стане вона розумною.

Я ж страждаю від розуму все своє життя.

Сподіваюсь лише,

що хлопчик буде простим

і достатньо дурним,

аби зміг жити приємно і без клопотів,

якщо стане міністром.

Су Дунпо помер того ж року, коли до влади прийшов імператор Хуей-цзун. Останній правитель Кайфена був справжнім деспотом, чого не можна сказати про жодного з правителів династії Сун. У наш час його назвали б «мікро-менеджером»[4].

Імператор Хуей-цзун був великим поціновувачем і збирачем живопису. Сам він також добре малював. Хуей-цзун був настільки самовпевнений і засліплений власним блиском, що змушував інших дотримуватися його стилю малювання. Він заснував художню академію, єдиним завданням членів якої було копіювати роботи імператора. Для обдарованих митців академія Хуей-цзуна була справжньою художньою катастрофою, оскільки той ставився до мистецтва занадто однозначно. Художники повинні були малювати об’єкти такими, якими вони є, точно копіюючи форму та колір. Оригінальність і натхнення заборонялися.

Хуей-цзун був настільки зачарований власним мистецтвом, що державні справи його майже не цікавили. Крім малювання, він також проводив свій час із придворними жінками та присвячував себе проектуванню саду. Уряд був не здатним виносити рішення. А Хуей-цзун, приймаючи рішення, діяв імпульсивно. Він сформував небезпечний державний союз із державою Цзінь. Коли Хуей-цзун об’єднався з цими предками маньчжурів, він зрештою втратив свою владу. Союз виявився короткотривалим, оскільки у 1125 р. держава Цзінь завоювала Кайфен, а імператора ув’язнили. Іронія долі в тому, що одному з найбільш залюблених у мистецтво імператорів династії Сун випало зустрітися з військовими загонами сусідньої держави, для яких мистецтво не мало жодного значення. Наступного року Цзінь спалила Кайфен, відомий своїми палацами та храмами. Хуей-цзуна, його сина й увесь двір було депортовано на північ. П’ятдесят тисяч жінок потрапили у рабство й були доправлені до столиці держави Цзінь, міста Шанцзин (сучасний Харбін).

Династію Сун у Кайфені згубив брак реалізму. Освічені держслужбовці не побачили відверто брутальних цілей правителів держави Цзінь. Не змогли вони також зрозуміти систему їхніх цінностей, у якій не було місця мирному співіснуванню. Логіка правителів держави Цзінь була грою з нульовою сумою, де перемагає лише один, і цей переможець отримує весь джекпот.

Гао-цзун, другий син Хуей-цзуна, втік разом зі своїми загонами за 740 км на південь і заснував там новий двір Ханчжоу. У 1138 р. Ханчжоу став новою столицею династії Сун.

Велика ріка Янцзи стала новим кордоном між державою Цзінь та Південною Сун. Остання ефективно