Читати книгу - "Кохати або помститися"

В ресторані вони спочатку спілкувалися, як кажуть, ні про що. Потів він сказав, що вона нагадує йому про його молодість. Звісно Тасі це лестило. Але як вона згадувала про головне, то в душі становилося гидко. «Ви навчаєтесь?» — запитував він. «Вивчаю міжнародний туризм», — придумала вона, щоб не казати про вищий заклад. Будете працювати в туристичних агенціях?» — питав чоловік. «Можливо, можливо. Можливо в агенціях, а можливо й в міністерствах», — кокетливо та багатозначно відповідала Тася.

«А поїхали до мене», — раптом так зненацька перейшов чоловік у наступ. «Та ні. Вибачайте. Я з малознайомими чоловіками нікуди не їжджу», — промовила на це Таїсія. «Зрозумів», — серйозно відповів той та запропонував Тасю відвезти до дому. Тася погодилася, але у машину сіла на заднє сидіння. «А можна вас запросити на одну виставку?» — запропонував він їй, вже коли вони були біля її під'їзду. «Добре. На виставку піду», — погодилася дівчина та попрохала його: «Зателефонуйте мені ближче до цього дня. Я вам відповім, чи не буду я зайнята?». На цьому й порішили.

Вже після виставки пан Коханович проводив Тасю до самих дверей квартири. «Дивно, що студентка може собі дозволити квартиру в такому домі?» — голосом кішки розпитував він її. «Не може», — твердо відповіла Тася. «Мені тато знімає. Допомагає», — пояснила потім вона. «А хто в нас тато?» — також улесливо знов розпитував чоловік. «Для мене він тільки мій тато», — хитро відповіла дівчина. «Он як!» — зробив репліку пан Коханович. Вони разом увійшли до квартири. «А чи не пригостити мені вас чаєм?» — запитала сміливіше Тася. Гість явно оживився. «Було б дуже добре!» — відповів він радісно. Тася пішла на кухню поставила чайник. Поки він закипав, вона пройшла у кімнату. Там зняла підбори й аж гучно видихнула. «Ненавиджу таке взуття!» — тихо промовила до себе. Вийшла знов на кухню. Чоловік вже сидів на табуретці. Вона повернулася до нього спиною та попрохала: «Будь ласка, розстебніть мені цю кляту змійку». Чоловік здивувався. Це було видно на його обличчі та погодився. Поки він її тягнув у низ, Тася жалілася на сукню: «От придумають сукню, зроблять в ній таку довжелезну змійку. Потім ніяких рук не вистачає, щоб її розстебнути. Угору ще якось можна. А от у низ. Хоч до сусідів йди по допомогу». «Дякую!» — відповіла вона на його допомогу. Пішла знов до кімнати, а потім повернулася назад. «А можна ще це намисто?» — знов попрохала вона. Чоловік знов встав з табуретки та почав крутити у руках намисто, щоб розстібнути малесенький замочок. Вона взяла намисто та віднесла у кімнату. Прийшла знов на кухню. Сукня ще була на ній. Почала робити чай. «А може ну його той чай?» — запитав чоловік. Вона пішла у кімнату мовчки. А він це прийняв як запрошення. Та теж пішов за нею. Там він допоміг зовсім зняти їй сукню. Сукня полетіла на бильце ліжка. Тася стояла перед ним у чорній нижній білизні та панчохах. Чоловік аж весь напружився. «Що буде далі?» — не своїм голосом вже запитала Таїсія. Чоловік почав роздягатися. Він поліз до дівчини, то прохав в неї вибачення, то ставав більш нахабним. Коли все закінчилося, він знов став випитувати в неї, хто її батько. Тася загадково посміхнулась, та нагадала, що завтра понеділок та їй треба в університет. Чоловік пішов. Тася пішла у душ. Їй було так гидко від самої себе. Вона взяла мочалку та терла себе так, немов хотіла здерте з себе свою шкіру. Від болю у шкірі на душі ставало легше. Сиділа у душі та плакала. А зверху текла тепла вода.

Зранку в ніякий університет вона звісно не йшла, а викликала таксі та поїхала у кінний клуб. Взяла коня та вже поїхала ним просто кататися. Навколо неї буяла красива зелень. Ярко-зелені древа та кущі бігли із нею дорогою. Але в неї не вистачало не сил, ні бажання нею милуватися. Зупинивши коня вже далеко від клуба, стайні, людей, вона злізла та обняла шию коня. «Ой мій конику, хто ще мене зрозуміє та вислухає?» — звернулася вона до Лорда. Вона розповідала коню, як їй на душі прикро та важко, немов сповідувалася йому. Кінь стояв мовчки та тільки тикався мордою в її обличчя. «Ти мене так уважно слухаєш?» — сказала вона коню — «Ти мій найдобріший та найкращий друг!». По дорозі з клуба прийняла рішення вилетіти в Іспанію. Замовила квітки на рейс «Київ — Мадрид» та через два дні вона була вже в своєму маленькому містечку. Звідти подзвонила Ігорю та розповіла, що вже в Іспанії. Та якщо він бажає її бачити, вона вже в Європі. Ігор прилетів наступного тижня. Вона зустріла його мотаючи стрічкою з флешкой. Він узяв із рук флешку. «Що? Ще один компромат?» — запитав. «Так!» — холодно відповіла Тася. Він всунув флешку у ноутбук, почав дивитися. «Більше компроматів цікавих та різних!» — промовив він. Тася вже чула цю фразу, але не могла згадати, про що саме вона була. «Фу, яка гидота!» — прокоментувала вона те, що почула у кімнаті. «Гидота!» — погодився з нею чоловік. Тася пішла до кухні по дорозі голосно запитуючи: «А хочеш, я приготую запечену курку з яблуками?». «А приготуй!» — голосно відповів їй Ігор. Тася заходилася біля курки, яку придбала ще вчора у місцевого м'ясника. Її тішило, що та курка два дні назад ще бігала у когось по двору та вела щасливе своє куряче життя. Коли вони вже їли, Ігор помітив на руці в неї браслет з камінчиками. «Ти почала любити прикраси?»- запитав він. «Не зрозуміла?» — промовила дівчина. «В тебе на руці браслет. Це не мій. Я пам'ятаю все, що дарував тобі», — промовив Ігор. «А, цей. Це подарунок пана Кохановича. Він надіслав його наступного дня кур'єром», — повідомила Тася історію браслета. «Береш подарунки? Бери-бери, але знай міру», — відповів чоловік. «Ти проти цієї дрібнички?» — здивувалася Тася. «Ні. Дрібнички хай будуть. Але, раптом комусь забажається подарувати щось більш коштовне, от як кінь, наприклад. То тримайся подалі від таких подарунків. І я це тобі не з ревнощів кажу. Тому, що такі подарунки приковують, роблять тебе зобов'язаною», — сказав їй чоловік. «Добре!» —