Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Наступного дня усім було смішно. Тато, мама і Юрко наче змовилися і постійно жартували наді мною. Тільки мені було не до сміху, адже дивитися телевізор щодня мені все-таки заборонили.

Ромка обожнював фільми жахів про привидів, вампірів та іншу нечисть. За фільмами, світ прямо-таки кишів усілякими аномальними явищами, але, як на зло, йому жодного разу в житті не зустрівся ніякий, навіть найубогіший, привид.

«От завжди так: одним — усе, а іншим — нічого», — із заздрістю думав Ромка, переглянувши чергову серію «Х-місії», де збентежуючі душу пригоди так і сипалися на головних героїв.

А тут ще батьки зняли на літо дачу, де взагалі не було телевізора. Спочатку Ромка засмутився: чи то жарт, щоб за три місяці не подивитися жодного фільму жахів! — але, приїхавши на дачу, він зрозумів, що не все втрачено. Недалеко від їхньої ділянки стояли якісь руїни. Ромка першого ж дня пішов їх досліджувати й наткнувся на страшну знахідку. Під уламками цегли лежала вставна щелепа. Вона шкірилася фальшивими зубами й наводила на найпохмуріші роздуми. Що не кажи, а щелепи не валяються на кожному кроці. Картини, одна страшніша за іншу, виникали в спраглому до пригод мозку Ромки. Познайомившись із сусідським хлопчиком, Пашкою, Ромка запитав:

— Слухай, а на руїнах привиди не водяться? Підозріле місце.

— Ні, звідки їм тут узятися? Тут раніше водокачка була, — заперечив Пашка.

— Ну то й що?! Начебто на водокачці не може жити привид, — не здавався Ромка.

— Підемо в бабусі запитаємо, — запропонував Пашка.

Бабуся сапала бур'яни, коли до неї підбіг захеканий онук і випалив:

— Ба, а на водокачці привид є?

— От будеш по ночами шастати, не те що привидів, щось гірше побачиш, — пробурчала бабуся. — От моду взяв, як вечір, так додому не заженеш. Приїдуть батьки, усе їм розповім.

Продовження розмови нічого хорошого не обіцяло, тому хлопці поспішили ретируватися. Як тільки вони вислизнули за хвіртку, Ромка збуджено сказав:

— Що я казав? Я відразу зрозумів: місцинка що треба. Бачиш, і твоя бабуся підтвердила, що ночами там нечисто.

— Чого ж ніхто ніякого привида не бачив? — із сумнівом мовив Пашка.

— Привид — це тобі не топ-модель, щоб перед усіма дефілювати. Його треба підстерегти, — заявив Ромка.

Він говорив так переконано, що Пашка й сам повірив в існування потойбічного гостя. Не можна сказати, щоб він мріяв зустрітися з ожилим мерцем, але Ромка завірив його, що у разі успіху їх неодмінно покажуть по телевізору в передачі «Третє око». Перед таким аргументом встояти було важко, і Пашка погодився допомагати в полюванні на привида.

Однак мисливці за привидами відразу ж зіштовхнулися з проблемою: Ромці було практично неможливо вночі непомітно вислизнути з будинку. Добре Пашці, у нього бабуся на вухо туга, а Ромка спав в одній кімнаті з мамою. Мало того, у сусідній спальні спала старша сестра, Настя.

Час ішов. Ромка вже зовсім зневірився, коли раптом удача повернулася до нього обличчям.

Мама зібралася на пару днів у місто й залишала їх удвох із Настею. Правда, до сестри повинен був приїхати наречений, Ігор, але це було навіть на краще. Ромка знав, що коли ці голубки разом, їм не до нього.

Увесь день Ромка з Пашкою будували плани майбутнього полювання на привида. Місце засідки вибрали на Ромчиній ділянці, звідки добре було видно руїни водокачки. Однак увечері справа не заладилася. Ігор так і не приїхав. Настя ходила злюща, як голодна піранья. Уклавши Ромку спати, вона сіла читати. Усі плани ламалися.

Ромка з досвіду знав, що Настя могла просидіти з книжкою до самого ранку. І тут на допомогу прийшов щасливий випадок. У селищі, вже вкотре, вимкнули електрику. Усе поринуло в темряву. Насті нічого не лишалося, як теж лягти спати. Зачекавши трохи, Ромка тихенько встав, засунув під ковдру зім'яте ганчір'я, щоб виглядало так, наче в ліжку хтось спить, і навшпиньках вибрався з будинку.

Опинившись на волі, Ромка побіг до Пашки, на пару хвилин розминувшись із Настиним нареченим.

Ігор тихенько постукав у вікно. Почувши стукіт, Настя вийшла на ґанок.

— Я тебе вже не чекала. Ти чого так пізно?

— Машина зламалася. Довелося кинути на дорозі. Кілометрів вісім пішки відмахав, — сказав Ігор.

— А не вкрадуть?

— Для цього її треба спочатку завести. Кому потрібний цей металобрухт, —