Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

життя, змінилося станом реальної зацькованості; багаторічна загроза творчій, затишній тиші поступилася місцем безперервному жахові мучеництва й смерті. Мало не щодня надходили звістки про трагічну смерть найближчих, перш ніж прийшла власна смерть. Загинули всі — одні за одними. Убили усіх професорів гімназії Блятта, потім по черзі загинули інші — тисячі, десятки тисяч дрогобичан. Загинув Шульц, один із них. Яким же тісним, маленьким було коло його зовнішньої біографії. Від місця його народження до місця загибелі тільки пару хвилин ходи.

Дуже істотною є звістка, що Шульц у цей найважчий період життя вів нотатки. Нам про це відомо з оповідей осіб, яким пощастило втекти з-під цівок розстрільних команд чи транспортів смерті. Він тоді вже мешкав у ґето, голодував. Для всієї родини було трохи німецького супу і скупа, ощадливо раціонована пайка хліба. Серед інших його відвідав знайомий, інженер Міхал Мірський, якого тричі розстрілювали, і тричі йому вдавалося врятуватися. На прохання Шульца він розповідав йому про ці трагічні перипетії, а Шульц ретельно ці оповіді занотував. Він мав уже близько ста сторінок таких нотаток і казав, що збирає матеріали до твору про найжахливіший мартиролог в історії. Мірський бачився з Шульцом востаннє 9 листопада 1942 року. Шульц був дуже худий і слабкий, говорив ледь чутним голосом. У нього попереду було ще десять днів життя. Він записував історію трагедії осіб і знищення нації. Він, міфолог дитинства! Чи знайшов би він в арсеналі своєї магії зброю проти розпачу, — як це він чинив завжди колись, чи Найновіший Завіт, який би він дописав до своєї Біблії, зумів завдяки Шульцовій відносності часу забезпечити померлим міфічне воскресіння? Як колись батькові в Санаторії Під Клепсидрою?

Хоч би якою була відповідь на ці запитання, здається певним, що той, хто вмів творити лише у своєму рідному гнізді, кого долала непереможна творча неміч будь-де поза ним, — не зміг би творити поза своїм Дрогобичем. Отож, радше за все, — хай там як — у 1939 році остаточно закрилася остання сторінка його міфічної Книги: уже без Апокаліпсису, якого не подужало б його чуле, делікатне перо.

Він загинув, щоб приблизно через двадцять років об'явитися світові як один із найвидатніших європейських письменників нашого століття, перекладений багатьма мовами. Отак творіння Шульца, вірне магії його міфічного часу, пережило летке проминання днів і років.

Околиці цинамонових крамниць

Юзефині Шелінській присвячує ці нариси автор

Околиці цинамонових крамниць — несходима Шульцландія — то простори, значно розлогіші, аніж ті убогі закутки чи периферії, до яких мені вдалося потрапити (чи радше — заблукати?) у моєму багатолітньому бурлакуванні стежками Великого Бруно та його Міфу. У книжці, виданій у 1986 році, я подав нотатки лише з одного етапу цієї мандрівки, проте записи ці стосувалися надто різних спостережень.

За допомогу я вдячний не лише тим, хто своєю пам'яттю — свідком минулого — забажав підтримати мої пошуки та забезпечити їм бодай частковий успіх, тобто приятелям і учням Шульца — Емілеві Ґурському, Боґуславу Маршалові, Адамові Процькому[50] та іншим. Я також завдячую додатковими стимулами для багатьох розмислів тим, чиї окремі твердження та зауваги про твори й особистість Шульца наразилися на мій рішучий спротив, спонукали до рефлексії та полеміки.

Околиці цинамонових крамниць я трактую як доповнення до моїх раніше написаних праць. Вони не складають циклу, пов'язаного якимось спільним засновком, ані жодного інтерпретаційного чи біографічного цілого. Це збірка вільних, окремих нарисів, які в загальних рисах поєднує тільки їхній спільний об'єкт: твори й життя Шульца. Ті два елементи — творчість і біографія — у разі Шульца дуже міцно поєднані навзаєм, розгалужуються у цих нарисах поза їхній властивий обсяг і сягають загублених у непам'яті життєписів деяких осіб, близьких письменникові, переносяться на дещо маргінальні терени, до сусідніх із Шульцландією країн. І не тому, що сама вона вже досліджена й пізнана дорешти. Її годі охопити — не лише через прогалини в наших знаннях про біографію та особистість письменника, але й — у сфері письменницької творчості — з огляду на невичерпність проблематики твору мистецтва, а отже, через природу речей. Занурення у дальші околиці цинамонових крамниць походить із переконання, що й воно може дати нам істотні доповнення, кинути нове світло, допомогти в реконструкції цілого. Що для кращого розуміння таємничих закамарків цинамонових крамниць може виявитися корисним їхнє сусідство. Адже хоч би що, пов'язане із життєвими шляхами Шульца та природою його творів, — навіть побічні фігури й події, які з ними сусідили, — небайдуже нам. Звідси ці відступи на передпілля міфу, у бік реальних місць на землі й близьких приятелів письменника, сліди яких затерлися так само, як і його власні.

Далебі в усіх нарисах Шульц є засадничою темою, і якщо будь-що поза ним заслужило на згадку, спробу відтворення, то лише завдяки йому самому та в ім'я розширення знання про нього. Окреме місце в цій збірці посідають нариси про горище дому Шульца та про долю його втраченого й лише незначною мірою віднайденого листування. Це розповідь про багатолітні копіткі пошуки на цвинтарі пам'яток, історії численних розчарувань і порівняно небагатьох радощів від дивом уцілілої знахідки. Я вирішив, що історія цієї неоархеології заслуговує на докладне занотування, адже вона вказує опосередковано й на те, до якого величезного спустошення призвела остання війна, знищуючи людей та будь-які сліди по них. І якщо манускрипти багатьох класиків старовини зуміли вціліти, пам'ятки по Шульцові, нашому близькому сусіді в часі, зникли переважно безповоротно. Так само окремим за своїм характером є нарис, в якому я намагався спростувати вперті помилки, які стосуються життя й творчості Шульца, і які дискутувались у різних публікаціях. Їх і далі тиражують, до них ставляться як до вірогідних та обґрунтованих відомостей; отож, я прагну запобігти їхній надмірній живучості.

Феретрон[51] із туфелькою

Добирання ключа, який би відчиняв усі закамарки творчості митця, — улюблене заняття деяких метаслюсарів, — мусить провадити і провадить до конструювання універсальної відмички, яка нічого не відчиняє. Відмичкою мазохізму намагалися тут і там вчинити позірне зламування не лише самого мистецького творива письменника, а й мотивації його життєвого шляху, починань і долі. Отож не раз треба було фальшувати ці мотивації, підмощуючи під факти біографії хибні передумови. Так, скажімо, — у крайніх випадках — відкривали, буцім смерть Шульца від рук ґестапівця не була всього лише результатом убивства, а й наслідком начебто мазохістського прагнення потенційної жертви до акту смертельного ґвалту, який би був над нею вчинений.

Дарма, що мазохістська перверсія