Читати книгу - "Слуга з Добромиля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Досі спокійний голос Слуги з Добромиля перемінився і Олексій Іванович, забувши з ким має справу, потягнувся до валер’янки. Та пацієнт швидко оговтався і далі почав говорити так само рівно й спокійно:
— Найгірше перші три дні, коли доводиться опановувати нове тіло, звикати до іншого зросту, іншого голосу. Для мене це було вдвічі тяжче, бо я мусив зайняти тіло мужа, котрий встиг чимало накоїти, за що й дістав мечем у груди, і його могли впізнати люди, яких я ніколи не бачив.
— Ви хочете сказати…
— Таке трапляється, коли опир вип’є крові дхампіра. Бідний Лука цього не знав. Він був у такому стані, що не розумів, хто перед ним. Отак за одну ніч я вбив двох опирів. Перший хотів випити мою кров, щоб врятувати собі життя. Йому я довіряв. Другий, я маю на увазі Ворожбита, хотів врятувати мене, а я його вбив. Бо тільки дхампір, син опира і відьми, може такого вбити.
— Але ж ви не вбивали купцевого слугу! — вигукнув Олексій Іванович і тут же схаменувся: «Чому це я підігрую душевнохворому чоловікові?»
— Моя кров для нього смертельна. Я мусив перебратися в його тіло, бо там була вся моя кров.І перший раз зробив це несвідомо. Якби я був звичайною людиною, то по смерті став би голодним духом, носферату. Очевидно, купецький слуга поспішив на запах людської крові, і опинився тієї ночі коло поганського капища. Однак я не закінчив ще розповіді про свою, так би мовити, ініціацію.
Моє колишнє тіло викликало у мене жах. Поки затягувалась рана, нанесена чужим мечем, я спалив його на поганському кострищі, а кості загріб у землю. Не кожному доводилось ховати самого себе, і я подумав, знаєте, про що? Мабуть, наше тіло створив не Бог, а Сатана. Для спокуси й гріха. Але душу дав нам Бог, тому вона так легко відділяється від тіла й не довго за ним тужить.І треба ж було, щоб після тієї страшної ночі я стрів двох добрих людей, котрі думали саме так. Я наздогнав їх на дорозі, що вела невідомо куди, й спитав, куди вони прямують. Старший посміхнувся й відповів приязно:
— Якщо Бог так захоче, то позавтра будемо в Добромилі!
Тоді я зліз з чужого коня і, ведучи його за вуздечку, пішов поруч з ними.
Добромиль, 1949 року
Надворі вже геть стемніло, раніше, ніж повинно було. Лікар мусив слухати розповідь пацієнта цей вечір, ніч і…скільки той забажає.Старий психіатр, котрий перебував зараз у країні щасливих снів, похвалив би його за терплячість. Але ж Олексій Іванович був зараз цілком безпорадний: розповідь затягувала його щораз глибше, і його tabula rasa списував дивний і небезпечний чоловік, і скільки б він її не витирав, вона вже ніколи не буде абсолютно чистою. Коли Слуга з Добромиля зробив невелику паузу, лікар нагадав йому про пораненого, котрий досі лежав на столі у трупарні, й мав би уже відійти від наркозу.
— Справді, я забув! — посміхнувся той. — Та не переживайте! Коло нього найкраща сестра-жалібниця у світі.
Олексій Іванович уявив собі, що зараз у нього цілитиметься ота напівбожевільна жіночка, й зіщулився. Справді, янгол, — подумав він і мовив ущипливо:
— Не розумію, навіщо ви мені це розповідаєте? Я й так став вашим заручником. Ми обоє могли би просто відпочити.
— А хіба вам зле? Щось болить?
— Нічого не болить!
Бо справді за весь цей час його жодного разу не заболів шлунок, хоч вони пили лише чай.
— Якщо вам нічого не бракує, то спробую пояснити. Я не розказую вам небилиць, аби збавити час. Я хочу, щоб ви знайшли своє місце в історії, часі, щоби не блукали сиротою по світі, бо це недобре для вас і для усіх. Те, що я бачу ясно й чітко, для вас розмите, але ви маєте ще багато часу. Від еліксиру, що я вам накапав у чай, у вас не болітиме шлунок: виразка зарубцювалась. У вас виразка, а не рак. Якщо не вірите, обстежтесь у лікарів.
— Обов’язково. Ходімо!
Чомусь Олексій Іванович не мав сумніву, що в підвалі усе гаразд. Тільки-от втрата крові.Треба взнати, яка в нього група.І він нагадав:
— Той ваш послушник з Лаврова втратив багато крові.
— У мене є на це лік, — безтурботно відповів Слуга з Добромиля.
Олексій Іванович згадав жахливу сцену з вампірами й поцікавився:
— А що було б, якби йому перелили вашу кров? З медичної точки зору.
— З медичної? — замислився Слуга. — Він би став опирем, робленим. Спершу помер би, а потім ожив.
— Ну, це немає нічого спільного з медициною! — обурився лікар. — Якась чортівня!
— Коли буду йти звідси, подарую вам краплю крові на аналіз. Ви будете дуже здивовані!
Як не дивно, але в похмурій пивниці не було холодно. Не знати звідки взялася чавунна буржуйка, в якій горіли дрова.І дим виходив у отвір, ніби справді прихначений для пічки. Неподалік біля вогню на купі соломи лежала дитина. Вона дивилась на Олексія Івановича великими, недитячими і недорослими очима, не від світа сього. Жінка, котра сиділа коло пораненого, мала вигляд, ніби в її володіннях з’явились небажані гості.
— Все добре, — заспокоїв її Слуга з Добромиля. — Ніхто вас не потривожить.
Від його голосу обличчя жінки зразу пом’якшало і вона стала схожа на жінку. Принаймні, цього разу в її руках не було пістолета.
— Пан доктор переживає за свого пацієнта. Хотів переконатися, чи все з ним гаразд.
Риси жінки ствердли знову. Вона підійшла до дитини, опустилась на коліна, але чомуь не взяла на руки, хоч їй дуже хотілось це зробити: притулити дитя до грудей, як звичайна мати. «Бідна жінка, — подумав Олексій Іванович, — котра живе за законами війни. Немудро вони чинять. Дитина може стати заручником. Ким ця партизанка пожертвує тоді? Невже ідея, безглузда, як кожна ідея, переможе в ній материнський інстинкт?» Йому боляче було на неї дивитись. Він відвернувся, нахилився над пораненим, що ледь не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слуга з Добромиля», після закриття браузера.