Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

— Журилася б, не могла б не журитися.

— От у цьому все моє лихо. Ти чула, напевне, про мене й Джима Вілкокса. Давня історія. Він стільки років ходив за мною, та ніколи й не обмовився про весілля.

— Ти любиш його?

— Звісно, люблю! Досі я вдавала, що це не так, але тепер годі. Ми не бачилися ще від січня. Посварилися… хоча ми й доти сотні разів сварилися. І він завжди повертався… а тепер уже не повернеться. Не хоче. Онде його дім, у місячнім сяйві по той бік затоки. Він там, а я тут, і між нами ціла гавань. І так буде завжди. Це… це жахливо! І я нічого не вдію.

— Хіба він не повернеться, якщо ти його покличеш?

— Покличу?! Ти думаєш, я здатна на таке? Краще вмерти. Якщо він хоче, йому ніхто не завадить прийти. А якщо ні — я теж не хочу. Але я хочу, дуже хочу! Я кохаю Джима… і хочу вийти заміж. Хочу мати власний дім, бути пані Вілкокс і заткнути рота тітці Нишпорці. Часом мені так кортить стати Варнавою чи Савлом — просто щоб засичати на неї. Якщо вона ще раз назве мене «сердешною Норою», я жбурну в неї відерцем для вугілля. Хоча насправді вона ж каже лише те, що всі й так думають. Мама втратила надію, що я колись вийду заміж, то вже й мовчить, зате інші повсякчас мене шпигають. Ненавиджу Саллі… звісно, це гидко з мого боку… проте я її ненавиджу. У неї буде чоловік і гарний дім. Це несправедливо, що вона матиме все, а я нічого. Вона не краща, не розумніша й ненабагато вродливіша за мене — просто їй пощастило. Ти, напевне, думаєш, що я жахлива… та мені байдуже, що ти думаєш.

— Я думаю, ти дуже, дуже втомилася цими тижнями приготувань та клопотів, і те, що раніше було важке, тепер стало нестерпне.

— Ти розумієш мене… я завжди знала, що ти зрозумієш. Я давно хотіла подружитися з тобою, Енн. Мені подобається твій сміх. Я теж хотіла б уміти так сміятися. І я не така набурмосена, якою здаюся — то все через брови. Це, мабуть, вони відлякують чоловіків. І справжньої подруги ніколи я не мала. Та в мене завжди був Джим. Ми дружили… давно… ще з дитинства. Коли він був мені потрібен, я ставила запалену лампу при отім віконці на горищі, і він одразу плив сюди в човні. Ми всюди ходили разом. Інші хлопці не мали жодної змоги… та ніхто з них, мабуть, і не прагнув її. А тепер усе скінчено. Я набридла йому, тож він використав сварку як привід мене позбутися. Ох, завтра я зненавиджу тебе за те, що розповіла тобі все це!

— Чому?

— Ми завжди ненавидимо тих, кому раптово звіряємо найпотаємніше, — сумовито відказала Нора. — Але часом на весіллі щось заходить тобі в голову… і мені вже байдуже… все байдуже. Ох, Енн, мені так зле. Дай хоч тобі виплакатися. Завтра я цілий день повинна буду всміхатися й вдавати щасливу. Саллі вважає, що я через забобон відмовилася бути її дружкою. Знаєш приказку: «Тричі в дружках — то довіку в дівках»? Але річ не в тім! Просто я не витримала би — стояти там, чути, як вона каже «так», і знати, що я ніколи не зможу сказати те саме Джимові. Я, напевне, задерла б голову й завила. Я хочу бути нареченою… мати посаг… білизну з вишитою монограмою… і подарунки. Хай буде навіть срібна масельниця від тітки Нишпорки — вона всім їх дарує. Гидезна річ із кришкою, мов баня на соборі святого Петра. Ми ставили б її на стіл, щоб Джим за сніданком міг посміятися з неї. Ох, Енн, здається, я божеволію.

Дівчата попід руку повернулися в дім. Танці скінчилися, гості ладналися спати. Томмі Нельсон відніс Варнаву й Савла до клуні. Тітка Нишпорка сиділа на дивані, розмірковуючи про всі ті страхіття, яких вона сподівалася уникнути завтра.

— Аби лиш ніхто не підвівся й не назвав причину, з якої цей шлюб укладати не можна. Так було на вінчанні в Тіллі Гатфілд.

— Гордонові так не пощастить, — відповів дружба. Тітка Нишпорка незмигно втупилася в нього суворими карими очима.

— Юначе, одруження — то вам не жарти.

— Та певна річ, — зухвало відказав він. — Агов, Норо, коли вже ми й на твоїм весіллі потанцюємо?

Замість відповіді Нора підійшла до нього й ударила, спершу по одній щоці, тоді по іншій. Ляпаси були нітрохи не вдавані. Опісля цього вона метнулася сходами нагору, не озираючись.

— Ця дівчина, — мовила тітка Нишпорка, — перевтомилася.

16

Суботній ранок минув у круговерті останніх справ. Енн, запнувшись фартухом пані Нельсон, допомагала Норі готувати салати. Нора була геть непривітна — очевидячки, вона, як і казала напередодні, устигла вже пошкодувати про свою вчорашню відвертість.

— Тепер ми ще місяць оклигувати будемо, — пирхнула вона, — та й татові на всі ці хвастощі ледве грошей стане. Але Саллі так затялася, що хоче «гарне весілля», і тато поступився. Він геть її розбестив.

— Злість і заздрість, — дорікнула тітка Нишпорка, що саме в ту мить зненацька вистромила голову з комори, де мучила пані Нельсон своїми безнадійними сподіваннями.

— Це правда, — гірко проказала Нора, звертаючись до Енн. — Вона правду каже — я зла й заздрісна. Мені нестерпний навіть вигляд щасливих людей. Та все одно я не шкодую, що вчора дала ляпаса Джадові Тейлору. Дарма ще за носа не смикнула. Ну от, салати готові. Гарні вийшли. Взагалі я люблю готувати святкові страви, коли в добрім гуморі. Ох, надіюся, усе мине добре — заради Саллі. Хай там що, а я таки люблю її, хоч зараз і ненавиджу кожного, а Джима Вілкокса в першу чергу.

— Аби лиш наречений не зник перед самим вінчанням, — долинув із комори скорботний голос тітки Нишпорки. — Як Остін Крід. Він просто забув, що жениться того дня. Кріди всі забудькуваті, але таке — це вже занадто.

Дівчата перезирнулися й розсміялися. Усе Норине обличчя змінилося — просвітліло… ожило… засяяло. Аж раптом хтось зайшов повідомити, що Варнаву знудило на сходах — вочевидь, він об’ївся курячою печінкою. Нора кинулася прибирати шкоду, а тітка Нишпорка випливла з комори, уголос надіючись,