Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

Оскільки виклик кинув Фадавар, то перший крок мав зробити саме він. Відтак воєначальник випростав праву руку вперед, тримаючи долоню догори. Потім, приклавши лезо ножа до долоні, він провів ним по ній, після чого пильно глянув на Насуаду.

Дівчина спокійно посміхнулась і так само приклала ножа до своєї долоні. Метал був холодний, наче крига. Суть випробування полягала в тому, що найсильніший мав витримати якнайбільшу кількість порізів, а правила випробування засновувалися на давньому віруванні, згідно з яким, той, хто зможе витримати сильніший біль, буде здатен на все задля свого народу. Бо як інакше можна було завоювати довіру сили-силенної люду? І хоча ритуал випробування довгими ножами більше важив для чорношкірих, Насуада все ж таки сподівалася, що після перемоги над Фадаваром її ще дужче шануватимуть як вардени, так і люди короля Орина.

Дівчина помолилася богині Гокукарі й повільно провела лезом ножа по руці. Гостра сталь легко ковзнула по її шкірі, хоч Насуада й намагалася зробити поріз не надто глибоким. Відчувши раптовий спалах болю, вона була дуже близькою до того, аби відкинути зброю й притиснути скалічену руку до себе, проте залізна воля дівчини дозволила їй залишатись непохитною.

Насуада намагалася не напружуватись, адже тоді біль би став іще нестерпніший. А коли ніж повільно розтинав Насуаді долоню, з її обличчя не сходила посмішка. За кілька секунд усе скінчилося, але цих кількох секунд було досить для того, щоб сто разів відмовитись від випробування. Проте Насуада була не така. Опустивши ніж, дівчина помітила, що люди Фадавара ще й досі б'ють у барабани, але вона не чула нічого, крім биття свого власного серця.

Тоді Фадавар зробив іще один поріз. Коли він розтинав свою шкіру, вени на його шиї випнулись так, що здавалося, ось-ось мали луснути від надміру крові.

Після Фадавара знову настала черга Насуади, проте знання того, що на неї чекає, зробило її страх іще сильнішим. Інстинкт самозбереження, сила, яка стільки разів ставала їй у пригоді, вимагав припинити це криваве божевілля, але дівчина намагалась його не слухати й думала тільки про дві речі, яким присвятила все своє життя: як їй захистити варденів і як поставити на коліна Галбаторікса.

Перед її внутрішнім зором промайнули Джормандер, Ерагон, народ Вардена, і вона ледь чутно прошепотіла: «Задля них! Я роблю це задля них. Я народилась, щоб служити, і саме це і є моя служба».

І вона зробила ще один поріз.

За мить Фадавар утретє скалічив власну руку, однак Насуада навіть не думала поступатися.

Далі вони порізали свої руки вчетверте…

І вп'яте…

Після цього Насуаду огорнула цілковита байдужість, вона була страшенно стомлена й відчувала неймовірний холод. Якоїсь миті їй почало здаватися, що переможе не той, хто витримає більше болю, а той, хто не знепритомніє від утрати крові. Цівочки крові, які стікали по Насуадиному зап'ястку, а потім по пальцях, утворили чималу калюжку біля її ніг. Схожа, а може, ще й більша калюжка багряніла довкола черевиків Фадавара.

Смуги глибоких порізів на руці воєначальника нагадали Насуаді кістяк риби, й ця несподівана думка здалася дівчині настільки смішною, що їй довелось прикусити язика, щоб не захихотіти.

Скажено завиваючи, Фадавар порізав собі руку вшосте.

— Спробуй, зроби так само, відьмо! — гаркнув він на неї, заглушаючи гуркіт барабанів і падаючи на одне коліно.

І вона зробила.

Тремтячи всім тілом, Фадавар переклав ножа з правої руки в ліву, бо правила вимагали, щоб на одній руці було не більше шести порізів, інакше можна було скалічити вени й сухожилля, розташовані близько до зап'ястка. Коли Насуада повторила його рух, король Орин не витримав, став між ними й закричав:

— Припиніть! Я не дозволю, щоб усе це продовжувалось! Ви вб'єте себе!

Однак йому тут-таки довелося відскочити, бо Насуада блискавично махнула ножем і прошипіла крізь стиснуті зуби:

— Не лізь…

А Фадавар уже взявся за свою правицю, випустивши з неї цілу річку крові. «Він стиснув кулак», — збагнула дівчина й стала молитися, щоб ця помилка стала для нього фатальною й зламала його дух.

Коли ніж торкнувся Насуадиної правої руки, вона не стрималась і зашипіла від болю. Лезо ножа пекло ніби розпечене, а коли воно було якраз посередині долоні, її ліва рука несподівано здригнулась, і ніж залишив на її шкірі довгий, кривий слід, удвічі глибший за всі попередні. На мить дівчині перехопило подих. «Я більше не можу, — подумала вона. — Я більше не можу… Я не можу! Це надто важке випробування для мене. Ліпше б я померла…

Нехай усе це скінчиться!» Але цей напад душевної слабкості несподівано заспокоїв її, вона відчула полегшення, а також упевненість у тому, що тепер уже нізащо не відступить.

Коли Фадавар увосьме приклав ніж до руки, його блідий метал застиг за чверть дюйма від чорної шкіри. Піт заливав воєначальникові очі, а його рани стікали рубіновими сльозами. Здавалося, відвага ось-ось покине його, проте він загарчав і різким рухом лишив на правій руці другий поріз.

Сили Насуади теж майже вичерпувались, але вагання супротивника миттю змусило її оговтатись, і біль став нагадувати їй відчуття насолоди. Дівчина лишила на руці другий поріз і відразу ж замахнулася ножем іще раз.

— Витримай це, — прошепотіла вона сама до себе.

Думка про те, що йому доведеться зробити аж два порізи за один раз, щоб наздогнати Насуаду, а другий, щоб перемогти її, схоже, неабияк вжахнула Фадавара. Він заплющив очі, облизав губи й міцніше стис руків'я ножа, перш ніж завдати подвійного удару.

Потому він знову облизав губи, проте його ліву руку несподівано зсудомило, і ніж випав зі скарлючених пальців, глибоко встромившись у землю.

Зробивши надлюдське зусилля, воєначальник підняв зброю. Його груди здіймалися під сорочкою із шаленою швидкістю. Він укотре торкнувся лезом руки, зробив маленьку подряпинку, але тут-таки затремтів усім тілом, випустив ножа й, притуливши скалічені руки до живота, мовив:

— Я здаюсь.

Барабанний бій стих.

Запанувала тиша, але за мить намет сповнився вигуками Орина, Джормандера й усіх, хто в ньому був.

Ні на кого не звертаючи уваги, Насуада насилу допленталась до свого стільця й упала на нього, намагаючись звільнити свої ноги від ваги тіла, перш ніж вони підкосяться під нею. Дівчина старалася не втратити свідомість, оскільки знепритомніти перед людьми зі свого племені зараз їй аж ніяк не хотілось. Вона відчула, як хтось обережно торкнув її за плече. То була Фарика з купою бинтів у руках.

— Моя пані, ви дозволите мені полікувати вас? — спитала служниця, і на її обличчі водночас відбились