read-books.club » Детективи » Оголошено вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголошено вбивство"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оголошено вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 69
Перейти на сторінку:
у звичку. Я несподівано переконався в цьому, після того як прочитав життєпис Берна Джонса.

Філіпа перестала саджати латук. Вона дивилася на нього тепер спантеличеним поглядом.

— Який стосунок Берн Джоне має до всього цього?

— Великий. Коли ти прочитаєш усе про прерафаелітів, ти зрозумієш, що таке мода. Усі вони були надзвичайно сердечними, балакучими й веселими, усі сміялися й жартували, й усе в них було чудово. То була, власне кажучи, така мода. Вони не були ані щасливішими, ані безтурботнішими за нас. І ми не більш нещасні, аніж вони. Усе це мода, кажу я тобі. Після останньої війни ми схибнулися на сексі. А тепер переживаємо цілковите розчарування. Ніщо не має значення. І чому взагалі ми про все це говоримо? Я хотів би поговорити з тобою про нас. Але відчуваю, як ти з холодною незворушністю відштовхуєш мене. Бо не хочеш допомогти мені.

— А як я можу тобі допомогти?

— Поговорити зі мною. Щось мені розказати. Розкажи мені про свого чоловіка. Ти досі в нього закохана, а він мертвий, і тому ти стулилася, наче мушля? Так чи не так? Гаразд, ти його обожнюєш, а він мертвий. Але ж і в багатьох інших жінок чоловіки мертві — багато мертвих чоловіків — і декотрі з них були закохані у своїх чоловіків. Вони розповідають тобі про це в барі й мають звичай трохи поплакати, коли добре вип'ють, а потім лягають із тобою до ліжка, щоб полегшити своє горе. Це один зі способів долати його, я так думаю. І ти мусиш подолати своє горе, Філіпо. Ти молода, — ти дивовижно гарна, — і я закоханий у тебе без тями. Поговори зі мною про свого клятого чоловіка, розкажи мені про нього.

— Мені нема чого розповідати. Ми з ним познайомилися й одружилися.

— Ти, певно, була дуже молода.

— Занадто молода.

— То ти не була з ним щаслива? Розповідай далі, Філіпо.

— Більш нема про що розповідати. Ми одружилися. Ми були такі самі щасливі, як і інші молодята, думаю. Народився Гаррі. Роналд поїхав на війну. Він був убитий в Італії.

— А тепер ти маєш Гаррі?

— А тепер я маю Гаррі.

— Мені подобається Гаррі. Він дуже приємний хлопчик. Я теж подобаюся йому Ми з ним могли б ладнати. Що ти скажеш про це, Філіпо? Чого б нам не одружитися? Ти й далі працюватимеш у саду, а я писатиму свою книжку, а на вихідні й свята ми відпочиватимемо від своєї праці й утішатимемося життям. Ми могли б тактовно відокремитися від моєї мами. Вона потрошку підкидатиме мені грошей, щоб підтримувати свого відданого сина. Я паразит, я пишу нікчемні книжки, у мене поганий зір і я базікаю забагато. Це мої головні вади. Може, усе ж таки ми одружимося?

Філіпа подивилася на нього. Вона побачила високого, досить серйозного молодика зі стривоженим обличчям й у великих окулярах. Його світла чуприна була скуйовджена, і він дивився на неї привітним і дружнім поглядом.

— Ні, — сказала Філіпа.

— Категорично ні?

— Категорично ні.

— Чому?

— Бо ти нічого про мене не знаєш.

— І це все?

— Ні, не все. Ти нічого не знаєш ні про що. Едмунд замислився.

— Можливо, і ні, — погодився він. — Але хто знає? Філіпо, кохана моя…

Його голос урвався.

До них швидко наближалося різке й пронизливе дзявкання. Едмунд продекламував:

Цуцики в саду

Бігали й стрибали.

Філ, Філ, Філ,

Кликали й гукали.

— Твоє ім'я не вкладається в ритм, чи не так? Звучить як ода авторучці. У тебе нема іншого імені?

— Джоун. Будь ласка, іди геть. Це місіс Лукас.

— Джоун, Джоун, Джоун. Краще, але теж погано. «Коли Джоун не до речі виймає горщик із печі» — це теж не вельми приємна картина сімейного життя.

— Місіс Лукас уже…

— О, прокляття! — сказав Едмунд. — Дай мені той бісів кабачок.

II

Сержант Флетчер мав будинок «Літл-Педокс» у своєму повному розпорядженні.

Міці мала вихідний день. Вона завжди сідала об одинадцятій годині в автобус і їхала в Меденгем-Велс. За домовленістю з міс Блеклок сержант Флетчер узяв на себе догляд за будинком.

Флетчер працював швидко. Хтось у домі змастив і підготував ці двері, і хоч би хто їх змастив, він змастив їх для того, щоб мати змогу покинути вітальню непоміченим, як тільки погасне світло. Це виключало Міці, якій не треба було користуватися дверима.

Хто ж залишався? Сусідів, подумав Флетчер, також треба виключити. Він не бачив, як вони знайшли б можливість змазати й підготувати двері. Тож залишалися тільки Патрик та Джулія Симонси, Філіпа Геймс та, можливо, Дора Баннер. Молоді Симонси були в Мілчестері. Філіпа Геймс була на роботі. Сержант Флетчер мав повну волю шукати в цьому домі будь-які таємниці. Але дім здавався йому неймовірно невинним. Флетчер, який добре розумівся на електриці, не знайшов нічого підозрілого ані в сполученні дротів, ані в інших елементах електричного приладдя, нічого такого, що пояснило б, чому згоріла пробка й погасло світло. Здійснивши швидкий огляд спалень, він виявив там нормальність, що майже роздратувала його. У кімнаті Філіпи Геймс він побачив фотографії малого хлопця із серйозними очима, давніше фото того самого хлопця, купку шкільних листів, одну або дві театральні програми. У кімнаті Джулії знайшов повну шухляду фотографій, знятих на півдні Франції. Фотографії в купальних костюмах, фотографії вілли посеред мімоз. Патрик зберігав кілька різдвяних сувенірів. Дора Баннер мала у своєму розпорядженні кілька особистих речей, і вони здавалися достатньо невинними.

А проте, подумав Флетчер, хтось у цьому домі змастив ті двері.

Його думки урвалися, коли під сходами почулися чиїсь кроки. Він швидко піднявся на майданчик сходів, подивився вниз.

Через хол переходила місіс Светенгем. У руці в неї був кошик. Вона зазирнула до вітальні, перетнула хол і ввійшла до їдальні. Вона вийшла звідти, але вже без кошика.

Якесь шарудіння з боку Флетчера, дошка, що несподівано заскрипіла під його ногами, привернула її увагу, і вона підвела голову вгору.

— Це ви, міс Блеклок?

— Ні, місіс Светенгем, це я, — сказав Флетчер. Місіс Светенгем перелякано зойкнула.

— Ой! Як ви мене налякали! Я думала, ще один грабіжник. Флетчер зійшов сходами вниз.

— Не схоже, щоб цей дім був добре захищений від грабіжників, — сказав він. — Невже тут кожен може заходити й виходити, як і коли йому заманеться?

— Я принесла кілька плодів айви, — пояснила місіс Светенгем. — Міс Блеклок хоче приготувати желе з айви, а власного дерева айви в неї нема. Я залишила їх у їдальні.

Потім вона посміхнулася.

1 ... 32 33 34 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголошено вбивство"