Читати книгу - "Оголошено вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Філіпа перестала саджати латук. Вона дивилася на нього тепер спантеличеним поглядом.
— Який стосунок Берн Джоне має до всього цього?
— Великий. Коли ти прочитаєш усе про прерафаелітів, ти зрозумієш, що таке мода. Усі вони були надзвичайно сердечними, балакучими й веселими, усі сміялися й жартували, й усе в них було чудово. То була, власне кажучи, така мода. Вони не були ані щасливішими, ані безтурботнішими за нас. І ми не більш нещасні, аніж вони. Усе це мода, кажу я тобі. Після останньої війни ми схибнулися на сексі. А тепер переживаємо цілковите розчарування. Ніщо не має значення. І чому взагалі ми про все це говоримо? Я хотів би поговорити з тобою про нас. Але відчуваю, як ти з холодною незворушністю відштовхуєш мене. Бо не хочеш допомогти мені.
— А як я можу тобі допомогти?
— Поговорити зі мною. Щось мені розказати. Розкажи мені про свого чоловіка. Ти досі в нього закохана, а він мертвий, і тому ти стулилася, наче мушля? Так чи не так? Гаразд, ти його обожнюєш, а він мертвий. Але ж і в багатьох інших жінок чоловіки мертві — багато мертвих чоловіків — і декотрі з них були закохані у своїх чоловіків. Вони розповідають тобі про це в барі й мають звичай трохи поплакати, коли добре вип'ють, а потім лягають із тобою до ліжка, щоб полегшити своє горе. Це один зі способів долати його, я так думаю. І ти мусиш подолати своє горе, Філіпо. Ти молода, — ти дивовижно гарна, — і я закоханий у тебе без тями. Поговори зі мною про свого клятого чоловіка, розкажи мені про нього.
— Мені нема чого розповідати. Ми з ним познайомилися й одружилися.
— Ти, певно, була дуже молода.
— Занадто молода.
— То ти не була з ним щаслива? Розповідай далі, Філіпо.
— Більш нема про що розповідати. Ми одружилися. Ми були такі самі щасливі, як і інші молодята, думаю. Народився Гаррі. Роналд поїхав на війну. Він був убитий в Італії.
— А тепер ти маєш Гаррі?
— А тепер я маю Гаррі.
— Мені подобається Гаррі. Він дуже приємний хлопчик. Я теж подобаюся йому Ми з ним могли б ладнати. Що ти скажеш про це, Філіпо? Чого б нам не одружитися? Ти й далі працюватимеш у саду, а я писатиму свою книжку, а на вихідні й свята ми відпочиватимемо від своєї праці й утішатимемося життям. Ми могли б тактовно відокремитися від моєї мами. Вона потрошку підкидатиме мені грошей, щоб підтримувати свого відданого сина. Я паразит, я пишу нікчемні книжки, у мене поганий зір і я базікаю забагато. Це мої головні вади. Може, усе ж таки ми одружимося?
Філіпа подивилася на нього. Вона побачила високого, досить серйозного молодика зі стривоженим обличчям й у великих окулярах. Його світла чуприна була скуйовджена, і він дивився на неї привітним і дружнім поглядом.
— Ні, — сказала Філіпа.
— Категорично ні?
— Категорично ні.
— Чому?
— Бо ти нічого про мене не знаєш.
— І це все?
— Ні, не все. Ти нічого не знаєш ні про що. Едмунд замислився.
— Можливо, і ні, — погодився він. — Але хто знає? Філіпо, кохана моя…
Його голос урвався.
До них швидко наближалося різке й пронизливе дзявкання. Едмунд продекламував:
Цуцики в саду
Бігали й стрибали.
Філ, Філ, Філ,
Кликали й гукали.
— Твоє ім'я не вкладається в ритм, чи не так? Звучить як ода авторучці. У тебе нема іншого імені?
— Джоун. Будь ласка, іди геть. Це місіс Лукас.
— Джоун, Джоун, Джоун. Краще, але теж погано. «Коли Джоун не до речі виймає горщик із печі» — це теж не вельми приємна картина сімейного життя.
— Місіс Лукас уже…
— О, прокляття! — сказав Едмунд. — Дай мені той бісів кабачок.
II
Сержант Флетчер мав будинок «Літл-Педокс» у своєму повному розпорядженні.
Міці мала вихідний день. Вона завжди сідала об одинадцятій годині в автобус і їхала в Меденгем-Велс. За домовленістю з міс Блеклок сержант Флетчер узяв на себе догляд за будинком.
Флетчер працював швидко. Хтось у домі змастив і підготував ці двері, і хоч би хто їх змастив, він змастив їх для того, щоб мати змогу покинути вітальню непоміченим, як тільки погасне світло. Це виключало Міці, якій не треба було користуватися дверима.
Хто ж залишався? Сусідів, подумав Флетчер, також треба виключити. Він не бачив, як вони знайшли б можливість змазати й підготувати двері. Тож залишалися тільки Патрик та Джулія Симонси, Філіпа Геймс та, можливо, Дора Баннер. Молоді Симонси були в Мілчестері. Філіпа Геймс була на роботі. Сержант Флетчер мав повну волю шукати в цьому домі будь-які таємниці. Але дім здавався йому неймовірно невинним. Флетчер, який добре розумівся на електриці, не знайшов нічого підозрілого ані в сполученні дротів, ані в інших елементах електричного приладдя, нічого такого, що пояснило б, чому згоріла пробка й погасло світло. Здійснивши швидкий огляд спалень, він виявив там нормальність, що майже роздратувала його. У кімнаті Філіпи Геймс він побачив фотографії малого хлопця із серйозними очима, давніше фото того самого хлопця, купку шкільних листів, одну або дві театральні програми. У кімнаті Джулії знайшов повну шухляду фотографій, знятих на півдні Франції. Фотографії в купальних костюмах, фотографії вілли посеред мімоз. Патрик зберігав кілька різдвяних сувенірів. Дора Баннер мала у своєму розпорядженні кілька особистих речей, і вони здавалися достатньо невинними.
А проте, подумав Флетчер, хтось у цьому домі змастив ті двері.
Його думки урвалися, коли під сходами почулися чиїсь кроки. Він швидко піднявся на майданчик сходів, подивився вниз.
Через хол переходила місіс Светенгем. У руці в неї був кошик. Вона зазирнула до вітальні, перетнула хол і ввійшла до їдальні. Вона вийшла звідти, але вже без кошика.
Якесь шарудіння з боку Флетчера, дошка, що несподівано заскрипіла під його ногами, привернула її увагу, і вона підвела голову вгору.
— Це ви, міс Блеклок?
— Ні, місіс Светенгем, це я, — сказав Флетчер. Місіс Светенгем перелякано зойкнула.
— Ой! Як ви мене налякали! Я думала, ще один грабіжник. Флетчер зійшов сходами вниз.
— Не схоже, щоб цей дім був добре захищений від грабіжників, — сказав він. — Невже тут кожен може заходити й виходити, як і коли йому заманеться?
— Я принесла кілька плодів айви, — пояснила місіс Светенгем. — Міс Блеклок хоче приготувати желе з айви, а власного дерева айви в неї нема. Я залишила їх у їдальні.
Потім вона посміхнулася.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.