Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Тому Лісбет Саландер зробила висновок, що Міріам By як і раніше живе в тій же однокімнатній квартирі на Томтебуґатан біля площі Санкт-Еріксплан. Діло було увечері в п’ятницю, і Лісбет з надією думала, що Міммі, напевно, не виявиться дома, що вона подалася куди-небудь шукати розваг і, коли вона прийде, у квартирі буде темно і порожньо. Тепер залишалося з’ясувати, чи не образилася Міммі на неї остаточно, чи сама вона зараз і чи захоче взагалі розмовляти.

Лісбет подзвонила в двері.

Міммі відчинила і здивовано скинула бровами. Потім вона притулилася до одвірка і взялася руками в боки.

— Ти, Саландер! А я вже думала, що ти, може, скопитилася чи як там ще!

— Чи як там ще, — відповіла Лісбет.

— Чого прийшла?

— На це питання одним словом не відповісти.

Міріам By обвела поглядом сходовий майданчик і знову подивилася на Лісбет:

— Спробуй на перший раз сказати хоч слово.

— Ну, наприклад, щоб дізнатися, чи сама ти живеш як і раніше і чи не потрібна тобі компанія на ніч.

Міммі здивовано втупилася в неї і за кілька секунд вибухнула гучним реготом.

— Ну, ти справді єдина людина серед тих, кого я знаю, хто може спочатку пропадати півтора року, а потім раптом подзвонити в мої двері і запитати, чи не хочу я потрахатися!

— Ти хочеш, щоб я пішла?

Міммі перестала реготати. Кілька секунд тривала мовчанка.

— Лісбет! Боже мій, та ти, здається, це серйозно!

Лісбет чекала.

Нарешті Міммі зітхнула і розчинила перед нею двері.

— Заходь! Філіжанку кави, принаймні, я можу тобі запропонувати!

Лісбет увійшла за нею до квартири і сіла на один із стільців біля обіднього столу, який Міммі поставила в передпокої, майже впритул до вхідних дверей. Квартирка була площею двадцять чотири квадратних метри і складалася з тісної кімнатки та абияк обставленого передпокою. За кухню правив закуток у кутку передпокою, куди Міммі провела воду, протягнувши туди шланг із туалету.

Поки Міммі наливала воду в кавник, Лісбет роздивлялася її. Мати Міммі була родом з Гонконгу, батько — з Будена.[36] Лісбет знала, що батьки Міммі досі одружені і живуть у Парижі. Міммі вивчала соціологію в Стокгольмі, і в неї була старша сестра, яка вивчала антропологію в США. Материнські гени наділили Міммі чорним як вороняче крило прямим волоссям, яке вона коротко стригла, і дещо східними рисами обличчя, а батьківські — блакитними очима, завдяки чому зовнішність Міммі була вельми своєрідною. Великий рот і ямки на щоках дісталися їй не від мами і не від тата.

Міммі був тридцять один рік. Вона любила, вирядившись у лаковий одяг, тусуватися по клубах, у яких давалися перформанси, вона й сама іноді виступала в таких шоу. Лісбет перестала ходити в клуби, відколи їй сповнилося шістнадцять років.

Разом із заняттями в університеті Міммі один день на тиждень працювала продавчинею в «Доміно фешн» на одній з бічних вулиць у районі Свеавеґен. У «Доміно фешн» придумували і шили вбрання для оригінальної публіки, що жадала одягатися у форму санітарки, виконану з гуми, або в наряд відьми з чорної шкіри. Разом з кількома подружками Міммі була співвласницею цього магазину, що давало їй скромну щомісячну добавку у вигляді кількох тисяч крон. Лісбет Саландер вперше побачила Міммі кілька років тому на фестивалі геїв і лесбіянок, де та виступала в незвичайному шоу, після чого вони вже пізно ввечері зустрілися в пивній ятці. Міммі прийшла в яскравому лимонно-жовтому костюмі з пластику, в якому вона здавалася швидше роздягненою, ніж одягненою. У Лісбет були деякі проблеми із сприйняттям еротичних нюансів цього вбрання, але вона була досить п’яна, щоб раптово відчути бажання помацати дівчину, що вирядилася фруктом з роду цитрусових. На невимовний подив Лісбет, цитрус стрельнув у неї очима, засміявся, без найменшої сором’язливості розцілував її і заявив: «Хочу тебе!» Вони пішли до Лісбет додому і всю ніч займалися сексом.

— Я така, яка є, — сказала Лісбет. — Я поїхала, щоб утекти від усього і від усіх. Але треба було спершу попрощатися.

— Я думала, з тобою щось сталося. Але останнім часом ми з тобою нечасто бачились і тоді, поки ти ще не поїхала.

— У мене було багато справ.

— Ти така таємнича. Ти ніколи не розповідаєш про себе, і я навіть не знаю, де ти працюєш і кому мені телефонувати, якщо твій мобільник не відповідає.

— У даний момент я ніде не працюю, а крім того, ти така самісінька. Ти хотіла шістьох, хоча була зовсім не зацікавлена в постійному зв’язку. Правда ж?

Міммі скоса подивилася на Лісбет.

— Так, правда, — відповіла вона нарешті.

— Ось те ж саме було й зі мною. Я тобі ніколи нічого не обіцяла.

— Ти змінилася, — сказала Міммі.

— Не дуже.

— Ти стала старша. Доросліша. Ти інакше вдягаєшся. І ти щось напхала у свій бюстгальтер.

Лісбет не відповіла, але посовалася на стільці. Міммі зачепила болючу для неї тему, і вона не знала, як пояснити їй, у чому річ. Міммі вже бачила її голою і тепер неодмінно помітить різницю. Врешті-решт Лісбет опустила очі і буркнула:

— Я зробила собі груди.

— Як ти сказала?

Лісбет підвела очі і заговорила голосніше, не усвідомлюючи, що в її тоні з’явилася вперта нотка:

— Я з’їздила до італійської клініки і зробила там операцію, щоб у мене були справжні груди. Ось чому я пропала. А потім я стала подорожувати. І ось я повернулася.

— Ти жартуєш?

Лісбет подивилася на Міммі без жодного виразу.

— Яка ж я дурепа! Адже ти ніколи не жартуєш!

— Я не збираюся ні перед ким вибачатися. І я кажу правду. Якщо ти хочеш, щоб я пішла, так і скажи.

— Ти справді зробила собі нові груди?

Лісбет кивнула. Міммі By раптом голосно розреготалася, і Лісбет спохмурніла.

— В усякому разі, я не хочу відпускати тебе, не подивившись, як це виглядає. Ну будь ласка! Please!

— Міммі! Я завжди була рада зайнятися сексом з тобою. І тобі не було ніякого діла до того, як я живу, а якщо в мене не було часу, ти знаходила когось іншого. І тобі абсолютно наплювати, що про тебе подумають люди.

Міммі кивнула. Ще в старших класах школи вона зрозуміла, що народилася лесбіянкою, і після довгих боязких пошуків у сімнадцять літ нарешті була посвячена в таємниці еротики, коли випадково пішла з однією приятелькою на свято, що його проводила в Ґетеборзі РСФЛ.[37] 3 того часу вона ніколи не думала про те, щоб якось змінити свій стиль життя. Тільки одного разу,