read-books.club » Фентезі » Острів Дума 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Дума"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Острів Дума" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 198
Перейти на сторінку:
того форд-мустанга, що стовбичив позаду будинку. Ти м. рацію щодо див. твого прохання, але подивившись на тв. картинки я зрозуміла що до чого (поєднання дивних речей змушує людей побачити їх по-новому, так?) і я все’дно збиралася собі купити нові рук. тож «по руках». Я їх тобі вишлю, але пообіцяй, що ти пришлеш мені картинку «готового продукту» (☺), якщо його буде створено.

Ілса каз., що чудово провела час. Я сподіваюся, вона надіслала тобі поштову листівку з подякою, а не лише електронний мейл, хоча я її знаю. І ось що ще мушу тобі сказати Едді, хоча не знаю чи воно тобі сподобається. Я переслала твій мейл Зандеру Камену, я певна, ти його пам’ятаєш. Я вирішила, що йому цікаво буде побачити картинки, хоча передусім я хотіла, щоб він проглянув твій лист і зробив висновки з тих помилок, які ти робиш в тексті, вони такі ж, як ти робив у розмові:

«зітхання» замість «прохання», «сміявся б як навішений» замість «навіжений». У кінці ти написав «Це просто стріха», я не знаю, що це означає, хоча доктор Камен каже, ти мав на увазі «примха». Я думаю про тебе.

Пам.

P.S.: Моєму батькові трохи покращало, операція пройшла успішно (лікарі кажуть, що «витягли його з того світу», але, я певна, вони завжди таке кажуть). Схоже, хіміотерапія пішла йому на користь і він вже вдома. Вже ходить. Дякую тобі за увагу до нього.

Її постскриптум був чудовим прикладом найгіршого в моїй екс-дружині: відповзати... відповзати... відповзати... відтак вкусити й «ретируватися». А втім, вона мала рацію. Мені слід було передати через неї вітання її батьку від «коммікрата». Рак гузна — це ще та зараза.

Весь її лист був симфонією роздратування, від згадки про «мустанг», на завершення ремонту якого в мене ніколи не вистачало часу, до її зауважень щодо моїх помилок у тексті. І ці зауваження робила жінка, яка була впевнена, що ім’я Александер скорочено пишеться не Ксандер, а Зандер.

Сточивши трохи злості з організму (поговоривши на підвищених тонах з порожнім будинком, ви самі знаєте, як це буває), я продивився той мейл, що був надіслав їй, і занепокоївся. Та лише трохи.

З іншого боку, можливо, тут завинила лише моя стріха.

— 5 —

Другий пляжний стілець став постійним атрибутом при столику того здоров’яка, і з моїм поступовим наближенням до нього ми почали потроху теревенити. Дивний спосіб знайомитися, але приємний. Наступного дня після мейлу від Пам, з її удаваною турботою й прихованим підтекстом (ти хворий, як і мій батько, Едді, а може, й куди гірше), той пляжник гукнув мені:

— Ну й коли ж ти сюди дійдеш, що на це скажеш?

— За чотири дні! — відгукнувся я. — Може, й за три!

— Ти узаконив собі прогулянку сюди й назад?

— Так! — сказав я. — Як твоє ім’я?

На його глибоко засмаглому, дещо обважнілому, обличчі зберігалися сліди колишньої краси. Він посміхнувся, блиснули білі зуби, зникли начатки подвійного підборіддя.

— Скажу, коли ти врешті дійдеш сюди! А твоє?

— Воно написане на поштовій скриньці!

— Я принижуся до читання написів на поштових скриньках не раніше, ніж стану слухати по радіо ток-шоу!

Я махнув йому рукою, він махнув мені, гукнувши Hasta manana[106]!, і знову обернувся до води, задивився на ширяння птахів.

Повернувшись до Великої Ружі, я побачив, що на поштовій скриньці мого комп’ютера майорить прапорець, і ось що там на мене чекало:

КаменДок до Ефрі19

14:49

25 січня

Едгар: Пам надіслала мені копію твого останнього мейлу і твої картинки. Перше й головне, що мушу скапати — я ВРАЖЕНИЙ швидкістю твого зростання як художника. Я так і бачу, як ти насуплено, чисто я своєму сором’язливому стилі, дистанціюєшся від цього слова, але іншого терміну просто нема. НЕ ПРИПИНЯЙ МАЛЮВАТИ. Щодо її занепокоення: я не вбачаю в цім нічого надзвичайного. Хоча зробити магніто-резонансну томографію було б непогано. Ти маєш там лікаря? Друже, продовжуй фізіотерапію — це припис.

Камен

Ефрі19 до КаменДок

15:38

25 січня

Камен: Приємно отримати від вас звістку. Якщо хочете називати мене художником (чи навіть «живописцем»), не маю заперечень. Тут у Флориді в мене нема зараз виходу на жодного костоправа. Ви можете порекомендувати мені когось, чи мені краще звернутися до Тода Джеймісона, того лікаря, що останнім колупався в моєму мозку?

Едгар

Я гадав, він мені когось порекомендує, і я навіть можу записатися на візит, але кілька неправильно вжитих слів, взагалі лексичні помилки на той час вже не здавалися мені аж надто важливими. Важливою була ходьба, важливим також стало дійти до смугастого пляжного стільця, що був поставлений для мене, проте головними заняттями наприкінці січня були пошуки в Інтернеті й малювання картин. Допіру попереднього вечора я створив «Захід сонця з мушлею №16».

Двадцять сьомого січня, не дійшовши либонь якихось пари сотень ярдів до омріяного смугастого стільця, я повернувся до Великої Ружі і знайшов там доставлений поштою пакет. А в ньому дві робочі рукавички, на тильному боці одної вицвілою червоною фарбою було написано РУКИ, на іншій, так само трафаретом, ГЕТЬ. Рукавички були сильно виношені від багаторічної роботи в саду, але чисті — вона їх випрала, я так і думав. Насправді я на це і сподівався. Мене цікавила не колишня Пам, не та, що одягала їх в ті роки, коли ми перебували у шлюбі, і навіть не та, що щось робила в них у нашому садочку в Мендота Гайтс, поки я минулої осені перебував на озері Фален. Ту Пам я знав достоту. Але... «Я розповім тобі ще дещо, — сказала мені моя Отака-то-Дівчинка, не усвідомлюючи, якою схожою на свою матір вона стає, проказуючи ці слова. — Вона страшенно часто зустрічається з певним сусідом».

Оця-то Пам мене й цікавила — та, що страшенно часто зустрічається з певним сусідом. Сусіда звали Макс. Оцієі-то Пам руки й випрали ці рукавички, оця вона вкладала їх до стандартного білого пакету поштової служби США.

Оця-то Пам і була метою мого експерименту... чи то я сам себе в цім запевняв, проте ми дуримо себе так часто, що могли б цим заробляти собі на життя. Так каже Ваєрмен, і він часто має рацію. Либонь, занадто часто. Навіть тепер.

— 6 —

Я не чекав допоки сяде сонце, не вистачало ще дурити себе, ніби мене цікавить якість

1 ... 32 33 34 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Дума», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Дума"